Зарубіжний детектив - Єжи Едігей

— Ну що ж, коменданте, кожен може помилитися.

Вероніка, що стояла, випроставшись і дивлячись на спрямований у їхній бік пістолет, раптом просичала по-німецьки:

— Мовчи!

— Так, так, пригадав вчасно. Але забудькуватість — не найгірша моя вада… — промовив Желеховський. Раптом лице його скам'яніло. — От чорт! — мовив. — Я ж залишив відкритим кран у ванній!

Єжи Едигей

ІДЕЯ В СІМ МІЛЬЙОНІВ

Роман

З польської переклав Роман Вишневський

Перекладено за виданням: Edigey Jerzy. Pomysl za siedem milionow. shiskry Warszawa, 1982

Розділ перший

РАПОРТ ПРО ПОДІЮ

Було близько восьмої години ранку, коли майор увійшов до свого кабінету. Він зняв плащ, витягнув з кишені велику в’язку ключів і, відшукавши серед них потрібного, відчинив сейф. Дістав сірі картонні теки з червоними наклейками, розклав їх на столі.

Майор Януш Качановський закінчив кілька справ, які тепер належало передати до прокуратури. Він попрацював на славу — злочинці схоплені і знаходяться під арештом в очікуванні суду. Все це потрібно належним чином оформити, як кажуть, позастібати слідство на всі гудзики. Робота необхідна, але нудна — ні розуму ні серцю. Дуже не любив майор таку роботу.

Януш Качановський вважався одним із найздібніших слідчих міського управління міліції. На його рахунку чимало розкритих злочинів. Випадало йому розкручувати й такі, які іншим були не на зуби. Про це знали всі. Знали й те, що майор патологічно ненавидів «бюрократичні», за його визначенням, аспекти слідства. На цьому грунті не раз відбувались різкі сутички між майором і його безпосереднім начальником (і водночас другом) полковником Адамом Немирохом.

Ось і зараз, проглядаючи матеріали, Качановський з тугою думав: не уникнути йому прочухана від «старого». Адже він сам обіцяв справу про крадіжку із зломом передати до прокуратури не пізніше вівторка. А на безжалісному календарі вже п’ятниця, дев’яте вересня.

Задзеленчав телефон.

— Так я і знав, — зітхнув майор. — Начальство вимагає. Зараз мені дістанеться.

Він не помилився. У слухавці почувся голос секретарки полковника Немироха:

— Полковник просить вас негайно з’явитись до нього.

— Зараз буду. — Качановський поклав слухавку і знову зітхнув. — Нічого не вдієш, доведеться таки проковтнути цю пілюлю.

Яночка, секретарка Немироха, симпатична блондинка, зустріла майора усмішкою, призначеною тільки для вибраних. Як і багато інших юних співробітниць управління, вона виказувала підвищену зацікавленість до майора Качановського. Цей високий красивий чоловік з посрібленими скронями і яскравими голубими очима, то веселими й насмішкуватими, то холодними й суворими, не одне жіноче серце змушував битися сильніше. У свої сорок з гаком майора вважали закоренілим холостяком, хоча він аж ніяк не цурався прекрасної статі. У палаці Мостовських про нього ходили легенди, але він вдавав, що не помічає поглядів та усмішок чарівних співробітниць. Певне, раз і назавжди вирішив слідувати правилу: не полювати у власних угіддях. Ось і тепер у відповідь на засліпливу усмішку Яночки він лише досить стримано вклонився.

— Полковник не в настрої? — поцікавився майор.

— Та ні, швидше навпаки. Щойно у нього був полковник Чермінський, вони весело розмовляли і сміялися.

— А мені напевне буде не до сміху.

Силкуючись зберегти на обличчі спокій, Качановський відчинив двері. Переступивши поріг, пін виструнчився. Однак, на свій великий — і приємний — подив, його зустріли більш ніж привітно.

— Янушек, здрастуй, дорогий! Проходь, проходь, сідай ось сюди. — Полковник Немирох показав при цьому не на стілець біля свого столу, а на одне із зручних крісел у кутку кабінету, розташованих довкола журнального столика. Вмостившись навпроти, він продовжив: — Мені б хотілось, аби ти прочитав оце, — подав Качановському сіру теку з кількома аркушами паперу.

Качановський почав уважно їх вивчати. Спочатку на його виразному обличчі відбилася цікавість, яку змінили здивування, недовір’я, нарешті він вибухнув голосним реготом.

— Це ж треба придумати таке! — вигукнув він.

— Йому весело, — пробурчав полковник. — Спритні злочинці викрали понад сім мільйонів злотих — нічого собі жарти!

— Так, сума серйозна, — погодився майор.

— І, як бачиш, злочинці не залишили жодних слідів. Анічогісінько.

— Перш за все слід шукати машину.

— Та вже три дні хлопці з автоінспекції перетрушують усю Польщу. І ні найменшого натяку на успіх. Все це мені повідомив полковник Чермінський. До речі, він вніс одну досить цікаву пропозицію.

— Ото вже доведеться попотіти слідчому! — не слухаючи Немироха, весело продовжував Качановський. — Комусь із своїх колег я дуже не заздрю.

— Той справиться, — махнув рукою полковник, — це для нього справжня дурниця. Він і не такі горішки розкушував. А оскільки йому зараз нічого робити і він тільки й знає тинятися коридорами з нудьгуючим виглядом — що, врахуй, має розкладаючий вплив на колектив, — я певний: він візьметься з ентузіазмом.

— Це ти про кого?

— Та ви, здається, знайомі. Майор Качановський.

— Що? — Майор схопився. — Я?

— Ну гаразд, не прикидайся — ти вже й сам здогадався.

— Ні, я тебе все-таки коли-небудь вб’ю, і суд мене виправдає. Прокуратура чекає від мене чотири справи, обривають телефони, а ти хочеш мені ще і це нав’язати!

— Але ж ти сам сміявся, проглядаючи матеріали. Не можу ж я їх у тебе відібрати, коли вони тобі так сподобалися. А що стосується тих чотирьох справ, про які ти згадав, то прокуратура трохи зачекає. Незабаром прийде з відпустки поручик Видецький, от він їх і оформить.

— Та ця ж справа не в нашій компетенції. Злочин скоєно за межами міста.

— Атож, на території Варшавського воєводства. І злочинців напевне доведеться шукати у Варшаві.

— Тоді нехай це візьме на себе Головне управління.

— Саме вони і попросили, щоб цією справою зайнялися ми. Адже вони також не можуть пожалітися на відсутність роботи. А у нас, погодься, залишилось дати лад твоїм матеріалам, від чого ти увільняєшся. Тому прошу тебе… Головне управління обіцяло допомогу.

— Обіцяти — це вони вміють.

Майора доручення аж ніяк не обрадувало. І все-таки, коли, повернувшись до себе, він побачив на столі чотири товсті теки, настрій у нього трохи покращився. Він із задоволенням склав розгорнуті папери, зав’язав тасьми і сховав теки у сейф. Нехай чекають Видецького. Добре це чи погано, але гроза минула, і йому не доведеться давати пояснення за зволікання з передачею справ.

Качановський вмостився зручніше і поклав перед собою тоненьку теку — дар полковника Немироха. Він уважно вивчав її вміст, сторінку за сторінкою. Більшість аркушів було написано від руки дуже нерозбірливим почерком. А втім, навряд чи можна