Замах на бродягу - Жорж Сіменон

— І весь він якийсь… ну, не те щоб брудний, а потертий… Я звелів йому платити за тиждень вперед. Портмоне у нього було теж пошарпане, а грошей, як кіт наплакав…

Свідчення покоївки з п'ятого поверху:

— Я його ні разу не бачила, бо прибирала його номер пізно вранці, після сорок другого та сорок третього… Та можете мені повірити: здалеку було видно, що живе старий парубок…

Люка перевернув догори дном усю кімнату, не проминувши жодної речі, метр за метром, На подушці він знайшов три волосинки: дві з голови, одна з вусів. Знайшов на емальованому туалеті майже порожній флакончик з-під одеколону, а на каміні — старого гребінця, в якому бракувало половини зубців.

От і все. Вельми скромні трофеї. І однак в лабораторії спромоглися дещо з'ясувати. На думку експертів, що протягом кількох годин досліджували гребінець та волосся, злочинцеві було від сорока шести до сорока восьми років. Він був рудий, але вже починав сивіти й лисіти. Вдачу мав флегматичну і мав хвору печінку.

Однак не про те міркував Мегре, повертаючись у своєму ліжку. Він думав про вбитого.

«Він одягається, снідає, бере капелюх і виходить на вулицю… Він іде до метро на бульварі Батіньоль…»

Та, звичайно, зовсім не для того, щоб їхати на вулицю Сантьє, до контори фірми «Куврер та Бельшас», де вже сім років жодна жива душа його не бачила, а кудись в зовсім інше місце…

Чому Мегре гадав, що в той час, коли Трамбле ще служив у «Куврера та Бельшаса», йому зручно було їздити в метро? Дуже просто. Лінія Порт-де-Шампре — Пре-Сен-Жерве пряма, без пересадок. Трамбле досить було зійти на станції Сантьє.

І тут Мегре пригадав, що дочка Трамбле, Франсіна, яку він бачив сьогодні мигцем і не встиг навіть до ладу роздивитися, вже близько року працює в крамниці стандартних цін на вулиці Реомюра. Вулиця Реомюра іде під прямим кутом до вулиці Сантьє. Це на тій же самій лінії метро.

— Ти не спиш? — запитала пані Мегре.

— Мені треба з'ясувати одну річ, — одповів він, — можливо, ти знаєш… Очевидно, всі крамниці стандартних ціп належать одному й тому ж трестові і працюють за єдиним розкладом. Ти ж якось ходила до такої крамниці на авеню Республіки…

— Що ж саме тебе цікавить?

— О котрій годині вони відчиняються?

— О дев'ятій…

— Ти це точно знаєш?

Відповідь жінки, очевидно, була йому така приємна, що, перш ніж нарешті заснути, він замугикав собі під ніс якусь пісеньку.

— А мати нічого не сказала?

Було чверть на десяту ранку, і Мегре сидів у себе в кабінеті, слухаючи Люка. Бригадир допіру зайшов і ще навіть не встиг зняти свій солом'яний капелюх.

— Я пояснив їй, що вам потрібні якісь додаткові відомості, але що ви не хочете надокучати їй у таку тяжку хвилину і тому наважилися потурбувати доньку.

— А що донька?

— Ми приїхали автобусом, як ви звеліли. Мені здається, вона трохи нервується. Весь час допитувалася, навіщо ви її викликаєте.

— Скажи, нехай зайде.

— Там з вами хоче поговорити якийсь літній чолов'яга.

— Потім… Скажи, нехай почекає… А хто він?

— Якийсь торговець з Луврської набережної… Він хоче вам щось розповісти і особисто…

Пекло вже не так, як напередодні. Над Сеною сріблилася промениста юга, огортаючи легеньким серпанком каравани барж.

Зайшла Франсіна, одягнута в скромний темно-синій костюм і білу полотняну блузку. Дуже гарненьке, дуже молоденьке дівча. Біляві кучері, що їх вдало відтіняв кокетний червоненький капелюшок, високі, чітко обрисовані груди. З учорашнього дня у Франсіни, певно, не було часу придбати собі щось жалобне.

— Сідайте, мадмуазель… Якщо вам жарко, я охоче дозволяю вам зняти жакет…

Над верхньою губою в неї вже блищали крапельки поту.

— Вчора ваша матінка сказала мені, що ви працюєте продавщицею в крамниці стандартних цін на вулиці Реомюра… Коли не помиляюся, це та крамниця, що поблизу Севастопольського бульвару, ліворуч, чи не так?

— Так, месьє…

Губи в неї затремтіли, і Мегре здалося, що вона хоче щось йому сказати, та не наважується.

— Крамниця відкривається о дев'ятій, чи не так? І вона розташована поблизу вулиці Сантьє, куди ваш батько їздив щоранку на роботу. Принаймні так вважалося. Ви, мабуть, інколи вирушали разом?

— Лише кілька разів…

— Ви певні цього?

— Звичайно, інколи траплялося…

— І ви прощалися з батьком біля місця його служби?

— Еге ж, поблизу… На розі…

— Отже, у вас ніколи не виникало жодної підозри?

Він тихенько попихкував люлькою і з найневиннішим виглядом розглядав це юне личко, на якому тепер відбивалось таке сум'яття і тривога.

— Я певний, що така молода особа, як ви, не дозволить собі казати неправду поліції… Ви добре розумієте, що це могло б скінчитися для вас неприємностями, тим більше в таку хвилину, коли ми робимо все од нас залежне, щоб розшукати вбивцю вашого батька.

— Так, месьє.

Вона дістала із сумочки носову хусточку, притулила її до очей і тихо схлипнула, ладна от-от розплакатися по-справжньому.

— У вас гарні сережки…

— Ах, месьє…

— Ні, справді дуже гарні. Дозвольте? Далебі, можна подумати, що у вас уже є коханий.

— О, що ви, месьє!

— Вони золоті, а