Замах на бродягу - Жорж Сіменон
— Ні, месьє… Мама теж гадала, що справжні, але…
— Але?
— Я їй сказала, що ні…
— Тому що ви купили ці сережки самі?
— Так, месьє.
— Отже, ви не віддавали платні своїм батькам?
— Віддавала, месьє. Але мені дозволили залишати гроші за понаднормову роботу…
— І сумочку ви собі теж купили самі?
— Так, месьє.
— Скажіть-но мені, ясочко…
Вона здивовано підвела голову, і Мегре засміявся.
— Ну, досить.
— Що досить, месьє?
— Морочити мені голову!
— Слово честі…
— Даруйте, хвилинку… Алло? Комутатор? Дайте мені крамницю стандартних цін на вулиці Реомюра… Еге ж…
— Стривайте, месьє…
Він зробив їй знак замовкнути, і дівчина залилася сльозами.
— Алло… Крамниця?.. Ви не могли б з'єднати мене з директором?.. Ах, це ви самі?.. Говорять із Управління карного розшуку. Нам потрібна довідка щодо однієї із ваших продавщиць… Мадмуазель Франсіна Трамбле… Так, так, будь ласка… Що? Вже три місяці? Дякую… Можливо, я до вас заїду протягом дня… Потім обернувся до дівчини:
— Ну, от, мадмуазель!
— Я б і сама вам призналась…
— Коли?
— Я хотіла набратися духу…
— Як це сталося?
— А ви моїй мамі не розкажете?.. Це через неї я не хотіла говорити… Знову будуть сльози та нарікання… Коли б ви знали мою маму!.. Я вам уже казала, що інколи ми їздили в метро разом з батьком… Він з самого початку був проти того, щоб я ішла на роботу, а надто до цієї крамниці… Розумієте?.. Та мама завела своєї: ми не такі багаті, вона і так насилу зводить кінці з кінцями, а це така щаслива нагода… Вона сама одвела мене до директора… Ну, от… А три місяці тому я вранці вийшла з дому без грошей, а огляділася тільки на розі вулиці Сантьє, коли вже попрощалася з батьком… Того дня мама доручила мені дещо купити… Я побігла за батьком… Але він проминув будинок «Куврер та Бельшас» і загубився в юрмі…
Я подумала, що йому, певно, треба було купити сигарет чи ще щось… Я дуже поспішала… І я пішла до своєї крамниці… Вдень я вибрала вільну хвилинку і вирішила збігати до батька на роботу… Там мені відповіли, що він уже давно у них не служить…
— І увечері ви все йому розповіли?
— Ні… Але наступного дня я пішла за ним… Він попрямував у бік Сени. Дорогою вийшло так, що він обернувся й побачив мене… Тоді він сказав: «Тим краще…»
— Чому: «Тим краще»?
— Бо йому не подобалося, що я працюю продавщицею. Він пояснив мені, що йому вже давно хотілося забрати мене з крамниці… Він сказав, що влаштувався на іншу роботу, кращу за попередню, бо тепер йому не треба цілісінький день нудитися в чотирьох стінах… Тоді він і купив мені ці сережки… «Коли мати питатиме, звідки вони в тебе, скажи, що вони несправжні…»
— Ну, а потім?
— Я пішла з роботи, але мамі нічого не сказала. В дні платні батько давав мені гроші, які я раніше одержувала в крамниці. Іноді ми з ним зустрічалися в місті й ходили разом у кіно або до ботанічного саду…
— А ви не знаєте, що саме робив ваш батько протягом дня?
— Ні… Але я добре розуміла, чому він нічого не каже матері… Коли б він почав давати їй більше грошей, в домі нічого не змінилося б… Був би такий самий безлад… Це важко пояснити, та коли б ви в нас пожили, ви зрозуміли б… Мама непогана людина, але…
— Дякую, мадмуазель…
— Ви з нею будете про це говорити?
— Поки що не знаю… Скажіть, будь ласка, вам не доводилося бачити батька в товаристві якого іншого чоловіка?
— Ніколи.
— Він ніколи не давав вам ніяких адрес?
— Ми завжди зустрічалися де-небудь біля Сени, поблизу Нового моста або біля мосту Мистецтв…
— Останнє запитання: під час цих зустрічей він був одягнутий так само, як звичайно, тобто носив той самий одяг, що й удома, на вулиці Де-Дам?
— Одного разу, лише одного, тижнів зо два тому, він прийшов у сірому костюмі, якого я раніше на ньому не бачила, бо вдома він у ньому ніколи не з'являвся.
— Дякую вам… Певна річ, ви ні з ким про це не говорили?
— Ні з ким.
— А у вас часом немає дружка десь по сусідству?
— Клянусь вам…
Він був вдоволений, хоча підстав для цього не було: справа не тільки не з'ясовувалася, а, навпаки, дедалі більше заплутувалася. Можливо, він був радий, що інтуїція не підвела його і нічний здогад підтвердився? А може, причина була в тому, що він уже «захворів» своїм бідолахою Трамбле, котрий стільки років примудрявся водити за носа цю зловісно нудну Жюльєтту і приховувати від неї своє друге життя?
— Люка, впусти цього пана…
Теодор Жюсьом, продавець птахів з Луврської набережної в Парижі.
— Я прийшов у зв'язку з фотографією…
— Ви впізнали вбитого?
— Ще б пак, месьє. Він був одним із моїх найкращих клієнтів…
І от так відкрився ще один бік життя Моріса Трамбле. Не рідше, як раз на тиждень він заходив до крамнички Теодора Жюсьома і просиджував там цілі години, слухаючи спів птахів. Найбільше він
