Зарубіжний детектив - Єжи Едігей

Мовчки попрямували вуличкою.

Коли опинилися в просторому кабінеті, що нагадував якесь конторське приміщення, заповнене книжками, нотаріус вказав Желеховському на крісло.

— Вип'єте чарочку, еге ж, пане капітан?

— З приємністю, але, може, іншим разом. Я на мотоциклі, знаєте… Хочу поговорити з вами відверто. На цей раз вже справді йдеться про збереження в абсолютній таємниці нашої розмови.

Гольдштейн розкрив уста, але капітан вів далі:

— Знаю, що ви хочете сказати. Але часом можна проговоритися мимоволі. Отож хочу вас розпитати про одну людину, яка жила тут раніше, відразу ж після визволення. Ви єдиний, з ким можу на цю тему говорити відверто. Людина та була в Порембі першим бургомістром і…

— Ах, він! — Гольдштейн кивнув. — Але ж то такі давні часи… Він був гестаповцем. Закатував тисячі людей в гетто. Ховався то тут, то там. Страшний був пес, скажу я вам. І втік з поїзда. На ходу. Стріляли по ньому, але втік. Він у Німеччині? Його знайшли?

— Ні… — капітан заперечливо похитав головою. — Він неживий… наскільки я знаю.

— Слава богу! Таких треба було відразу розстрілювати як скажених собак.

— Може, ви й маєте рацію, але та справа здається мені ще не закінченою. У нього було три золотих коронки на передніх зубах?

— Чи було? А й справді так! — Низенький нотаріус пожвавішав. — Ну, звичайно. Не тільки у нього було три коронки з золота, а й маса нахабства! Ви знаєте, він був тут бургомістром протягом року, і я… я!.. йому щодня руку подавав, а він знав, що я єврей, і ставився до мене завжди з такою сердечністю! Він, який замордував стількох євреїв!

— Саме тому я й прийшов до вас. Бачите, маю відомості, що людина та, очевидно, поранена під час втечі, повернулася сюди, і хтось її переховував, а потім, коли померла від ран, спільник заховав тіло. Це значить, що в Порембі можуть жити пораненого однодумці, а може, й воєнні злочинці. Не можу зараз точно сказати, хто що робив під час війни і чи нема тут людей з фальшивими документами й біографіями. Не забувайте, що Поремба Морська — це маленьке містечко на самому краї Польщі.

— Неймовірно!.. — стиха промовив нотаріус. — Неймовірно… Тут? Але чого ви прийшли з цим саме до мене?

— Бо, по-перше, ви тут живете з перших днів після визволення, а по-друге, ви, як єврей, не могли бути його спільником.

— Так, розумію. — Гольдштейн задумливо похитав головою. — Це страшно… — промовив глухо. — Ви знаєте, про що я зараз подумав? Почав перераховувати їх усіх, тих, хто тут, і… шукати, розумієте? — підвищив голос — І нікому раптом не повірив! Нікому! — він зірвався з місця. — Той теж був такий веселий і милий, і щирий з вигляду. Ніхто б і подумати не міг. Як я можу жити тут зараз, якщо кожен, будь-хто з тих, що працювали зі мною з самого початку, може виявитися такою сволотою! Ви певні в цьому, пане капітан? — він знову опустився у крісло.

— Не певен. Але припустимо, що хтось знаходить останки того чоловіка, якнайретельніше сховані. Чи не значить це, що чоловік той вернувся сюди до когось, кому довіряв? Його спільник міг доглядати пораненого, а по його смерті дуже хитро позбувся тіла, щоб не викликати підозри. А через декілька років раптом хтось інший знаходить останки. Знаходить і… гине.

— Гине? — Гольдштейн нахилився до нього. — А ви… ви бачили ті останки?

Желеховський похитав заперечливо головою.

— Ви ж не бачили? Так?

— Одна особа мені сказала, що бачила. Навіть досить докладно описала. Це може бути й неправдою, сфабрикованою, щоб замести сліди. Але може виявитися й правдою, хоч, признатися, все, що я чув, звучало досить фантастично… Поки що певного нічого не знаю. Чи не спробували б ви пригадати, з ким бургомістр-гестаповець підтримував найтісніші стосунки, хто з ним найчастіше бував, і так далі? Спитаємо ще в тих людей.

— Але ж багато з тих, хто прибув сюди з самого початку, вже померли. Як з ними?

— Тих не беріть в рахунок. Якщо молодий Мрочек розповів мені правду, ця людина тут повинна бути й досі. І діяти.

— Мрочек! — знову зірвався з місця Гольдштейн. — Ви думаєте, що Станіслав…

— Буду з вами абсолютно щирим. Суддя Станіслав Мрочек втонув через те, що разом з молоком уранці випив велику дозу наркотика. Його племінник розповідає про це дивні речі. Та, з другого боку, і сам цей племінник досить дивний. Він лікар, добре знається на наркотиках. Крім того, їздив у той день на рибалку в якесь непевне місце, нікого там не бачив, і його ніхто не зустрічав. На додаток, він щось крутить. Хотів мене обдурити, не говорить правди. Чому? Не знаю. Коли б не його дружина, досі б не знав я про той скелет. А вона ледь не загинула сьогодні вранці. Не вміє плавати.

Махнув рукою.

— А може, я просто зайшов далеко? Словом, мало що розумію в цій справі. Тому питаюся вас, чи суддя не міг покінчити самогубством? Відверто кажучи, цей молодий Мрочек мені не подобається. Може, справа з тим гестаповцем постала в його уяві? Але може бути й інакше. Правда може виявитися іншою. Тому мушу шукати допомоги. Саме у вас. Ви живете навпроти Мрочека. Приглядайтесь, будь ласка. Якщо він злочинець, то, на щастя, надто нервовий. Отож може себе чимось видати. Такі, як він, не терплять бездіяльності.

— Що він може зробити?

— Не знаю. Все так заплутано. Як бачите, справа роздвоюється, розходиться у два протилежні боки. Все з'ясується наприкінці. Прийшов я до вас, бо самотужки нездатен вести слідство. Ви приятелювали з суддею, і я вірю, що допоможете мені.

Низенький нотаріус встав і простягнув йому руку.

— Можете мені довіритись… — розчулено проказав він. — Жоден замурований в стіні скелет, жоден затаєний гестаповець не стримає мене від розкриття правди!.. Але якщо ви кажете, що то може бути й неправдою і що той молодий… то було 6 гірко. Якби Станіслав знав!.. Він так його любив і хотів бачити весь час біля себе! Аж голова пішла обертом від усього цього…

— Будь ласка, тільки нічим не видайте себе, — Желеховський почав збиратися. — Мені пора. Будьте пильні, пане Гольдштейн. Я розповів вам усе, щоб ви зрозуміли, чого хочу від вас. Існує дві версії, розплутувати котрі мусимо водночас. Версії, протилежні одна одній. І в обох ви