Сицилієць - Маріо Пьюзо
— Подякуй братові за його пропозицію, — сказав він їй, — і скажи: хай не хвилюється за своїх батьків, вони завжди будуть під моїм захистом.
Джустіна мерщій вийшла з будинку й побігла до батьків. Відтоді в мріях вона була коханою Ґільяно, а наяву пишалася його прихильністю до свого брата.
Тож коли Ґільяно погодився розігнати свято біля Портелла-делла-Джінестри, він по-дружньому попередив Сільвіо Ферру, щоб той не брав участі в першотравневому святкуванні. Запевнив, що ніхто із селян Сан- Джузеппе-Джато не постраждає, але якщо виникне небезпечна ситуація, він не зможе захистити Ферру, якщо той і далі займатиметься справами соціалістів. Сам він, Ґільяно, ніколи не зробить нічого такого, що зашкодило б йому, але «друзі друзів» мають твердий намір вигнати соціалістів із Сицилії, і Ферра неодмінно стане однією з цілей.
Коли Сільвіо Ферра отримав цю звістку, він припустив, що це не більш ніж чергова спроба його залякати, підбурена доном Кроче. Вона не мала значення. Соціалісти йшли до перемоги, і він не пропустить велике святкування вже здобутого успіху.
Першого травня 1948 року жителі містечок П’яні-дей-Ґречі та Сан-Джузеппе-Джато встали рано й рушили в довгий похід гірськими стежками до рівнини за Портелла-делла-Джінестрою. Попереду йшли спеціально виписані з Палермо музиканти. Сільвіо Ферра в оточенні дружини й двох дітей ішов в авангарді процесії із Сан-Джузеппе-Джато й гордо ніс один із величезних червоних прапорів. Яскраво розмальовані візки, у які запрягли коней зі святковими червоними плюмажами, у кольорових попонах з китицями, були повні горщиків, чималих дерев’яних ящиків зі спагеті, велетенських дерев’яних мисок для салатів. Окремий візок призначався для глеків з вином, ще в одному серед блоків льоду лежали головки сиру, великі палки салямі, тісто й пічки для свіжого хліба.
Уздовж колони витанцьовували й грали в м’яча діти. Вершники перевіряли, чи готові їхні коні до перегонів: вони мали стати найцікавішою з пообідніх розваг.
Коли Сільвіо Ферра підводив містян до вузького проходу Портелла-делла-Джінестри, на іншій дорозі з’явилася делегація з П’яні-дей-Ґречі зі своїми прапорами та плакатами соціалістичної партії. Натовпи змішалися, дорогою обмінюючись радісними привітаннями, пліткуючи про останні міські скандали та міркуючи, що ж їм принесе перемога на виборах, яка небезпека чатує попереду. Чутки про те, що цього Першого травня слід чекати негараздів, їх не злякали. Рим вони зневажали, мафії боялися, але не так, щоб скоритися їй. Зрештою, на останніх виборах вони начхали на них — і нічого не сталося.
Опівдні долиною розійшлося понад три тисячі людей. Жінки заходилися біля переносних пічок, кип’ятили воду для пасти, діти запускали повітряних зміїв, над якими шугали крихітні червоні сицилійські яструби. Сенатор від комуністів Ло Козі перечитував свої нотатки до промови, з якою саме мав виступити; група чоловіків на чолі з Сільвіо Феррою споруджувала дерев’яну платформу, на якій стоятимуть сенатор та видатні жителі обох містечок. Йому порадили багато не теревенити, бо діти вже зголодніли.
Саме тоді серед гір пролунали неголосні звуки — Сільвіо Ферра подумав, що хтось із дітлахів приніс феєрверки. Він обернувся подивитися.
Того ж ранку, тільки значно раніше, ще до того, як зійшло затягнене серпанком сицилійське сонце, два загони по дванадцятеро чоловіків у кожному рушили з табору Ґільяно в горах над Монтелепре вниз, до гірського кряжу, де був прохід Портелла-делла-Джінестра. Одним загоном командував Пассатемпо, другим — Терранова, і в кожному був важкий кулемет. Пассатемпо повів своїх людей угору схилами Монте-Кумета й проконтролював позицію, на яку встановив кулемета. В обслуговуванні та стрільбі були зайняті четверо, решта розсипалися по схилу з гвинтівками та лупарами, щоб прикрити їх від можливого нападу.
Терранова зі своїми людьми зайняли схили Монте-Піццута з іншого боку Портелла-делла-Джінестри. З цієї вигідної позиції суха рівнина та селища під нею перебували під дулами кулемета та гвинтівок його людей. Це мало вбезпечити їх від будь-яких несподіванок із боку карабінерів, якщо ті вирішать піти на них із бараків.
З обох схилів бандити Ґільяно спостерігали, як містяни з П’яні-дей-Ґречі та Сан-Джузеппе-Джато роблять довгий перехід до рівнини. Кілька бандитів мали родичів у цій процесії, однак не відчули жодного докору сумління, адже вказівки Ґільяно були дуже чіткі. Палити з кулеметів треба над головами, аж поки натовп не розбіжиться по своїх селах. Ніхто не постраждає.
Ґільяно планував піти з цією експедицією й керувати нею особисто, але за сім днів до Першого травня слабкі легені Аспану Пішотти зрештою здалися. Він піднімався схилом нагору, до табору, коли з його рота линула кров, і він впав на землю. Тіло почало котитися вниз. Ґільяно, який піднімався за ним, подумав, що то один із кузенових розіграшів, зупинив тіло ногою, аж тоді побачив, що сорочка Пішотти спереду залита кров’ю. Спершу він подумав, що в Аспану влучив снайпер і він просто не почув пострілу. Турі взяв його на руки й заніс нагору. Пішотта був досі при тямі й усе белькотів: «Постав мене, постав мене». Ґільяно зрозумів, що то не могла бути куля. Голос видавав внутрішню зношеність, злам, а не пошкодження тіла, скаліченого металом.
Пішотту поклали на ноші, і Ґільяно відправив команду з десяти бандитів по лікаря в Монреале. Цей лікар часто займався ранами бандитів, на нього можна було покластися: він не видавав таємниць. Однак лікар доповів донові Кроче про хворобу Пішотти, як робив це з усіма іншими операціями Ґільяно. Бо ж він сподівався, що його призначать головою лікарні Палермо, і знав, що без благословення дона це неможливо.
Лікар забрав Пішотту до лікарні в Монреале для подальших аналізів і попросив Ґільяно зачекати результатів.
— Я повернуся вранці, — сказав лікареві Турі. Призначив чотирьох своїх людей охороняти Пішотту в лікарні, а разом з іншими пішов до будинку одного з них.
Наступного дня лікар сказав йому, що Пішотті потрібні ліки під назвою «стрептоміцин», які можна дістати тільки в Сполучених Штатах. Ґільяно це обдумав. Він попросить батька та Стефана
