Сицилієць - Маріо Пьюзо

Ґільяно засміявся.

— Я не можу поїхати до Рима.

— То відправ того, кому повністю довіряєш. Я сам приведу його до міністра Трецци, а тоді — до кардинала. Ти ж, безсумнівно, довіришся слову князя святої церкви?

Ґільяно пильно дивився на дона Кроче. Мозок подавав сигнали тривоги. Чому дон так прагне допомогти йому? Звісно ж, він знає, що Ґільяно не можна до Рима, що він не ризикне так, навіть якщо тисячі кардиналів та міністрів дадуть йому слово. Тож імені якого посланця дон від нього чекає?

— Немає людини, якій я довіряв би більше, ніж своїй правій руці, — сказав він донові. — Візьміть із собою до Рима та Палермо Аспану Пішотту. Він любить великі міста, і, можливо, якщо його сповідь вислухає кардинал, навіть його гріхи будуть пробачені.

Дон Кроче відхилився на спинку стільця й махнув Гекторові Адонісу щодо кави. То був його старий трюк, яким він маскував своє вдоволення та тріумф. Наче нагальна справа була така нецікава, що її місце цілком могло зайняти примітивне бажання. Але Ґільяно, який виявився таким блискучим партизаном, коли став бандитом, інтуїтивно читав порухи душі людей та схеми їхнього мислення. Він одразу відчув це вдоволення: дон Кроче здобув дуже важливу перемогу. Турі й не спадало на думку, що дон Кроче понад усе прагнув лишитися наодинці з Аспану Пішоттою.

Два дні потому Пішотта супроводив дона Кроче до Палермо й Рима. Дон поводився з ним, як з особою королівської крові. Та він і справді був обличчям подібний до генерала з роду Борджіа, Чезаре. Різкі риси, тоненькі вуса, азійська жовтувато-темна шкіра, жорстокий, зарозумілий погляд, який пожвавлював його шарм, та зухвала підозра щодо всього у світі.

У Палермо вони зупинилися в готелі «Умберто», яким володів дон Кроче, і Пішотту там зустріли з усіма почестями — повели купувати новий одяг для зустрічі з міністром юстиції в Римі, дон Кроче обідав з ним у найкращих ресторанах. А тоді їх удвох прийняв кардинал Палермо.

Надзвичайно було те, що Пішотта, юнак із маленького сицилійського містечка, вихований у католицькій вірі, не відчув святобливості перед цією аудієнцією, перед великими залами кардинальського палацу, не був повен тої догідливості, яку в усіх викликала ця свята влада. Тоді як дон Кроче поцілував кардиналові каблучку, Пішотта тільки гордо дивився на нього.

Кардинал був високий на зріст, носив червоний бірет та пишну багряну сутану. Риси обличчя в нього були грубі, побиті віспою. Він був не з тих, за кого колись одностайно проголосують, обираючи папу, — хоч би що казав дон Кроче, — але був вправний інтриган, як уродженець Сицилії.

Почали традиційно ввічливо. Кардинал серйозно поцікавився духовним здоров’ям Пішотти й нагадав йому, що хоч як би він грішив тут, на землі, жодна людина не має забувати, що на неї чекає вічне прощення, якщо вона стане гідним християнином.

Так завіривши Пішотту в духовному помилуванні, кардинал дійшов до суті. Він сказав Пішотті, що церква тут, на Сицилії, нині в страшній небезпеці. Якщо комуністи переможуть на виборах, хто знає, що може статися? Великі собори будуть спалені, випатрані, перетворені на інструментальні заводи. Статуї Діви Марії, хрести Ісуса, лики всіх святих опиняться в Середземному морі. Священиків будуть убивати, черниць — ґвалтувати.

Тут Пішотта посміхнувся. Який сицилієць — байдуже, чи він скажений комуніст, чи ні — мріятиме зґвалтувати черницю? Кардинал помітив цю посмішку. Якщо Ґільяно допоможе придушити комуністичну пропаганду до наступних виборів, сам кардинал Великодньої неділі прочитає проповідь, вихваляючи чесноти Ґільяно, і благатиме римський уряд помилувати його. Дон Кроче може сказати те саме міністрові під час їхньої зустрічі.

Цим кардинал завершив свою аудієнцію й благословив Аспану Пішотту. Перш ніж піти, Аспану попросив кардинала про записку, яку міг передати Ґільяно на знак того, що ця розмова відбулася. Кардинал погодився. Дон Кроче був здивований такою дурістю з боку князя святої церкви, але промовчав.

Зустріч у Римі більше припала Пішотті до смаку. Міністр Трецца не вдавав із себе високоморального, як кардинал. Зрештою, він був міністр юстиції, а Пішотта — просто посланець бандита. Він пояснив йому, що, якщо християнсько-демократична партія програє вибори, комуністи вживуть надзвичайних заходів, щоб винищити останніх бандитів на Сицилії. Так, карабінери досі влаштовують вилазки, полюючи на Ґільяно, але цьому ніяк не зарадити. Це треба для годиться, бо інакше радикальні газети піднімуть галас до небес.

Пішотта перебив його:

— Ваша світлість каже мені, що ваша партія ніколи не вибачить Ґільяно?

— Це буде складно, — мовив міністр Трецца, — але не неможливо, якщо Ґільяно допоможе нам перемогти на виборах. Якщо після того він певний час поводитиметься тихо, без викрадень і гучних пограбувань. Якщо його ім’я перестане бути таким зловісним. Можливо, йому варто буде тимчасово переїхати до Америки, а тоді вже повернутися — пробаченим. Але в разі нашої перемоги я можу гарантувати одне. Ми не докладатимемо зусиль, щоб його спіймати, і якщо він захоче емігрувати до Америки, ми не заважатимемо йому й не переконуватимемо американську владу депортувати його.

Він на мить замовк.

— Я особисто зроблю все, що зможу, щоб переконати президента Італії пробачити його.

Пішотта знову мовив зі своєю легкою посмішкою:

— Але якщо ми станемо зразковими громадянами, на що ми будемо їсти — Ґільяно, його люди, їхні родини? Може, уряд якось нам платитиме? Зрештою, ми ж робимо за нього брудну роботу.

Дон Кроче, який до цього слухав їх, заплющивши очі, як сонна рептилія, заговорив швидко, щоб спинити розлюченого міністра юстиції: той аж тріскався від гніву,