Сицилієць - Маріо Пьюзо

— То жарт, ваша світлосте, — сказав дон Кроче. — Цей юнак уперше виїхав за межі Сицилії, він не розуміє суворого світу. Питання фінансової підтримки аж ніяк вас не обходитиме. Я сам розберуся з Ґільяно.

Він застережливо глянув на Пішотту. Але міністр раптово всміхнувся й сказав хлопцеві:

— Що ж, приємно бачити, що сицилійська молодь не змінилася. Я сам колись був такий. Ми не боїмося питати про те, що наше по праву. Можливо, вам хочеться чогось конкретнішого, ніж обіцянки.

Він висунув шухляду, дістав ламіновану картку з червоною облямівкою. Кинувши її Пішотті, мовив:

— Це спеціальна перепустка, яку я підписав особисто. Ви можете їхати куди завгодно в Італії чи на Сицилії, і поліція не потурбує вас. Вона варта своєї ваги в золоті.

Пішотта подякував, поклав картку до кишені, ближче до грудей. Він бачив, як дон Кроче пред’являв таку перепустку під час їхньої римської подорожі, і знав, що отримав дещо цінне. Але тоді йому спало на думку: що, як його спіймають із нею? Буде скандал, який збурить усю країну. Друга людина в банді Ґільяно носить перепустку, яку видав міністр юстиції? Як так може бути? Він гарячково намагався знайти відповідь, але не міг.

Такий важливий документ у подарунок доводив довіру й добру волю з боку міністра. Дон Кроче протягом усієї подорожі був неймовірно гостинний, і це дуже тішило. Але все одно не переконало Пішотту. Перш ніж піти, він попросив Треццу написати Ґільяно записку, яка підтверджувала б, що ця зустріч відбулася. Трецца відмовився.

Коли Пішотта повернувся в гори, Ґільяно ретельно розпитав його, змусив повторити кожне слово, яке він запам’ятав. Пішотта показав йому перепустку з червоною облямівкою, озвучив свої сумніви щодо того, для чого йому її дали, і ризик для самого міністра. Ґільяно поплескав його по плечу.

— Ти мій справжній брат, — мовив він. — Ти значно підозріліший за мене, і все одно твоя вірність засліпила тебе. То, певно, дон Кроче сказав йому дати тобі перепустку. Він сподівається, що ти станеш їхнім інформатором і їздитимеш до Рима.

— От хвойдин козел! — розлютився Пішотта. — Та я йому горлянку цією перепусткою переріжу.

— Ні. Залиш перепустку собі. Вона нам знадобиться. І ще дещо. Підпис, може, і схожий на руку Трецци, але це не він. Перепустка підроблена. Якщо їм буде потрібно, вони можуть зректися її законності. Або ж, якщо їм так зручно, можуть з упевненістю сказати, що все в порядку, і показати докази того, що перепустку видав Трецца. Коли зручніше буде видати її за підробку, просто знищать усі записи.

Пішотта визнав, що це схоже на правду. Він щодня дедалі більше захоплювався тим, як Ґільяно, такий чесний і відкритий, може розгадувати схиблені плани своїх ворогів. Він розумів, що романтизм Ґільяно коріниться в його блискучому розумінні параної.

— То як нам повірити, що вони виконають те, що обіцяли? — спитав він. — Для чого нам допомагати їм? Ми ж не політикою займаємося.

Ґільяно подумав. Аспану завжди був цинік, та й трохи жадібний теж — вони вже кілька разів сварилися з приводу пограбувань, бо Пішотта хотів більшої частки для членів банди.

— Не маємо вибору, — сказав Турі. — Комуністи ніколи не помилують мене, як здобудуть контроль над урядом. Нині християнсько-демократична партія, і міністр Трецца, і кардинал Палермо, і, звісно ж, дон Кроче мусять бути нашими друзями й товаришами по зброї. Ми маємо нейтралізувати комуністів — це найважливіше. Зустрінемося з доном Кроче й усе владнаємо.

Він зробив паузу й поплескав Пішотту по плечу.

— Ти молодець, що взяв у кардинала записку. І перепустка стане в пригоді.

Але Пішотту це не переконало.

— Ми робимо за них брудну роботу, — сказав він. — А тоді будемо вештатися, як жебраки, чекаючи їхнього пробачення. Я не вірю жодному з них, вони улещують нас, як нерозумних дівок, обіцяючи нам весь світ, якщо ми стрибнемо до них у ліжко. Як на мене, краще б нам боротися за себе, залишати собі здобич, замість того щоб роздавати її бідним. Ми могли б стати заможні, жити по-королівському в Америці чи Бразилії. Це гідне рішення, тоді не треба було б покладатися на цих pezzonovanti.

Ґільяно вирішив пояснити йому, що саме він відчуває.

— Аспану, — мовив він. — Ми мусимо покластися на християн-демократів та дона Кроче. Якщо ми переможемо й дістанемо помилування, народ Сицилії обере нас своїми лідерами. Ми здобудемо все.

Ґільяно на мить замовк, а тоді всміхнувся Пішотті.

— Якщо вони нас обдурять, ніхто з нас не зомліє від подиву. Але що ми втратимо? У будь-якому разі мусимо боротися проти комуністів, вони нам більші вороги, ніж фашисти. Тому їхня доля визначена. Тепер слухай мене уважно. Ми з тобою мислимо схоже. Остаточний бій буде після того, як ми переможемо комуністів, бо тоді мусимо озброїтися проти «друзів друзів» та дона Кроче.

Пішотта знизав плечима.

— Ми робимо помилку, — сказав він.

Попри свою усміхненість, Ґільяно задумався. Він знав, що Пішотті подобається життя вигнанця. Воно пасувало до його характеру, і хоч він і був хитрий та меткий, уяви йому бракувало. Він не міг зазирнути в майбутнє й побачити невідворотну долю, що чекала на них у вигнанні.

Пізніше того ж вечора Аспану Пішотта сидів на краю скелі й намагався курити. Однак гострий біль у грудях змусив його загасити сигарету й сховати недопалок. Він знав, що його сухоти