Містична річка - Денніс Ліхейн
Соза поволі видихнув.
— Я лише подумав, що не слід цього нехтувати. Більш нічого.
— Річ не в тому, колего. Я лише хочу, щоб ви дослідили це детальніше, перш ніж витрачати людські резерви на окремий, ні з чим не пов’язаний інцидент. І врахуйте, що «Остання крапля» входить до зони діяльності поліції міста.
— Ми з ними сконтактувалися, — мовив Соза.
— Вони сказали вам, що це їхня справа?
Він кивнув головою.
Вайті розвів руками.
— От і чудово. Тримайте зв’язок із детективом, якому доручать цю справу, й повідомляйте нас про результати, але відтепер залиште її для них.
Фріл сказав:
— Позаяк ми тепер на стадії версій, якою буде ваша, сержанте?
Вайті знизав плечима.
— Я маю двійко версій, але не скажу, що вони цілком переконливі. Кетрін Маркус померла від вогнестрільної рани в потилицю. Жодна з її інших ран, зокрема й куля в біцепсі, за висновками експертизи, не загрожувала її життю. Удари було завдано тупим дерев’яним предметом — палицею або брусом. Медична експертиза стверджує, що сексуальному насильству її не піддавали. Наші розслідування показали, що вона планувала втекти з міста з юним Гаррісом. Боббі О’Доннел був її колишнім бойфрендом. Проблема в тому, що він не погоджувався «піти у відставку». Батько дівчини не любив ані О’Доннела, ані юного Гарріса.
— Чому він не любив юного Гарріса?
— Ми не знаємо. — Вайті озирнувся назад на Шона, а тоді знову почав дивитися вперед. — Хоч ми над цим працюємо. Наскільки нам відомо, вона мала намір покинути місто вранці. Вона влаштувала прощальну вечірку з двома подругами, проте Роман Фоллов вигнав її з бару, й вона повезла подруг додому. Почався дощ, а її двірник працював погано, вітрове скло було геть брудне. Вона або наїхала на брівку, бо була п’яна, і на мить налягла на кермо з цієї самої причини, або круто звернула, щоб обминути щось на дорозі. Незалежно від того, якою була причина, дівчина заїхала в кювет. Двигун заглух, і хтось підійшов до автомобіля. Згідно зі свідченнями нашої старої леді, Кетрін Маркус сказала: «Привіт!» Саме тоді, на нашу думку, злочинець зробив перший постріл. Вона примудрилася вдарити його дверцятами автомобіля — можливо, його пістолет дав осічку, я не знаю, — й побігла в парк. Вона там виросла й, можливо, думала, що там має більше шансів заховатися. Знову ж таки ми не можемо зрозуміти, чому вона вирішила бігти в парк, а не в якомусь напрямку по Сідней-стрит, щоправда якби вона бігла по будь-якому з них, то допомоги вона не могла б сподіватися принаймні протягом чотирьох кварталів. До того ж, якби вона вибігла на відкриту частину вулиці, злочинець міг задавити її власним автомобілем або легко її застрелити. Отож, вона біжить у парк. Причому вперто біжить на південний схід, спочатку перетинає кооперативний сад, потім намагається заховатися під містком, а далі робить останню перебіжку до екрана колишнього відкритого кінотеатру для автомобілістів. Вона…
— Вона все більше заглиблювалася в парк, — сказала Меґґі Мейсон.
— Так, мем.
— Чому?
— Чому?
— Так, сержанте. — Мейсон скинула окуляри й поклала їх на стіл перед собою. — Якби я була жінкою, що втікає через парк, з територією якого я добре знайома, я могла б спробувати завести свого переслідувача вглиб парку, сподіваючись, що той загубить мене в ньому й зупиниться. Але за першої нагоди я повернула б назад. Чому вона не побігла на північ до Роузклер-стрит або не повернула назад до Сідней-стрит? Чому бігла дедалі глибше в парк?
— Можливо, вона була в шоці. Її опанував страх. Страх іноді відбирає в людей змогу думати. Але не забуваймо також, що алкоголь в її крові був на рівні нуль-дев’ять. Вона була п’яна.
Меґґі Мейсон похитала головою.
— Не думаю. І варто взяти до уваги ще одну річ — із вашого звіту можна дійти висновку, що міс Маркус бігла значно швидше, ніж її переслідувач?
Вайті розкрив рота, але, схоже, забув, що він хотів сказати.
— Із вашого звіту, сержанте, випливає, що принаймні в двох випадках міс Маркус віддавала перевагу схованці перед утечею. Вона ховалася в кооперативному саду. А потім сховалася під пішохідним місточком. Це свідчить про те, що, по-перше, вона бігла швидше за свого переслідувача, інакше вона не встигала б навіть спробувати сховатися. А по-друге, вона парадоксально відчувала, що значно випередити переслідувача недосить. Ви також додали, що вона не намагалася вибігти з парку, а про що це свідчить?
Ніхто не спробував відповісти на це запитання.
Зрештою Фріл промовив:
— А що скажете ви, Меґґі?
— Я думаю, вона почувала себе оточеною. Її поведінка вказує на це.
На мить Шонові здалося, що повітря в залі застигло, пронизане електричним струмом.
— Ви припускаєте існування банди чи чогось іншого?
— Чогось іншого, — сказала вона. — Я не знаю, сержанте. Я спираюся лише на ваш звіт. Я неспроможна зрозуміти, чому ця жінка, яка вочевидь бігла значно швидше, ніж її переслідувач, не вирішила бігти прямо, щоб вибігти за межі парку, якщо вона не вважала, що хтось біжить їй навперейми.
Вайті повісив голову.
— Хоч і як я поважаю вас, пані, а хотів би нагадати, що на сцені злочину лишилося замало фізичних доказів, які могли б свідчити про участь третьої особи.
— Ви самі кілька разів повторювали про дощ, який змив багато слідів.
— Так, — погодився Вайті. — Але якби там діяла ціла банда — та що там банда, бодай двоє людей, які гналися б за Кетрін Маркус, — ми знайшли б набагато більше ознак, аніж нам реально вдалося. Принаймні ще кілька слідів чи щось подібне, мем.
Меґґі Мейсон знову начепила свої окуляри й подивилася на звіт, який лежав перед нею. Нарешті вона сказала:
— Це лише теорія, сержанте. Але вона заслуговує уваги, про що свідчать дані вашого ж таки розслідування.
Вайті не підіймав голову, хоч Шон відчував з вигину його плечей, що в ньому клекотить обурення, неначе газ у каналізаційних трубах.
— Що ви про це скажете, сержанте? — запитав Фріл.
Вайті підняв голову й подивився на
