Містична річка - Денніс Ліхейн

— Одного разу я заарештував суб’єкта, який убив свою дружину за те, що вона не цінувала його куховарські здібності.

— Але це подружні взаємини, чоловіче. Напруженість між людьми протягом багатьох років зростає. А ти говориш про типа, який сказав: «Ця орендна плата вбиває мене. Я ладен убити кількох людей, аби вона впала до нормального рівня».

Вайті засміявся.

— Що ти маєш на увазі? — запитав Шон.

— Ти так висловився, — сказав Вайті. — Ну, гаразд. Це, звичайно, дурниці. А втім, цей суб’єкт таки вселяє підозру. Якби він не мав дірки в алібі, я не звернув би на нього уваги. Якби він не бачив жертву в ту годину, коли вона померла, я сказав би «окей». Але він має дірку в алібі, й він бачив її в той час, коли не міг її бачити. Та й щось у ньому не викликає довіри. Він сказав, що відразу подався додому? Я хочу, щоб його дружина це підтвердила. Я хочу, щоб його сусід на першому поверсі почув, як він підіймається сходами п’ять хвилин на другу. Ти згоден? Тоді я відразу про нього забуду. Ти бачив його руку?

Шон не сказав нічого.

— Його права рука майже вдвічі більша за ліву. Нещодавно він попав у якусь халепу. Я хочу знати, що то була за халепа. Коли я довідаюся, що то була просто бійка в барі чи щось подібне, я заспокоюсь. І вже не підозрюватиму його.

Вайті допив свою другу порцію кока-коли й кинув бляшанку в сміттєвий кошик.

— Отже, ти хочеш іще раз подивитися на Дейва Бойла?

— Тільки подивитися, — сказав Вайті. — Один короткий погляд.

Вони зустрілися в конференц-залі на третьому поверсі, де приміщення ділили між собою відділ убивств та адміністрація окружного прокурора. Фріл завжди віддавав перевагу зустрічам тут, бо це була давня утилітарна зала з твердими стільцями, чорним столом і сірими стінами. Вона не прихиляла до дотепних розмов чи пустої балаканини. Ніхто не стовбичив у цій кімнаті, люди робили свою справу й поверталися до неї.

Цього дня в полудень тут стояло одинадцять стільців, і всі були зайняті. Фріл сидів у головах столу. Праворуч від нього сиділа заступниця завідувача відділу вбивств окружної прокуратури Меґґі Мейсон, а ліворуч — сержант Роберт Берк, який керував іншою командою відділу вбивств. Вайті й Шон сиділи за столом один навпроти одного, а трохи далі від них розташувалися Джо Соза, Кріс Коннолі й два інші детективи з відділу вбивств штату, Пейн Брекетт і Шайра Розентал. Кожен мав перед собою на столі польові звіти або копії польових звітів, фотографії сцени злочину, доповіді медичних експертів, звіти слідства, а також власні блокноти й протоколи, кілька паперових серветок із нашкрябаними на них іменами та кілька грубо накреслених діаграм сцени злочину.

Вайті й Шон виступили першими, переказавши свої інтерв’ю з Ів Піджин та Даяною Сестрою, місіс Прайор, Бренденом Гаррісом, Джиммі та Аннабет Маркус, Романом Фоллов й Дейвом Бойлом, якого Вайті — Шон дякував йому за це — назвав просто «свідком із бару».

Наступними були доповіді Брекетта й Розентал. Більше говорив Брекетт, але Шон був певен — якщо брати до уваги колишню історію, — саме Розентал виконала більшу частину дослідницької роботи.

— Люди, які працюють у крамниці її батька, мають надійні алібі й не мають очевидного мотиву. Усі вони стверджують, що жертва, наскільки їм відомо, не мала ворогів, не мала також ані великого боргу, ані наркотичної залежності. Під час обшуку кімнати жертви не виявлено нічого істотного: було знайдено сімсот доларів готівкою і не знайдено щоденника. Огляд банківських рахунків жертви показав, що її банківські внески статистично відповідали тій кількості грошей, які вона могла заробити. Великих внесків не було, а найбільшу суму грошей вона забрала в п’ятницю вранці, коли закрила свій рахунок. Ці гроші було знайдено в її кімнаті, в шухляді, і їхнє зберігання там узгоджується з відкриттям сержанта Паверса, що в неділю вона збиралася покинути місто. Попередні інтерв’ю із сусідами не підтвердили жодних теорій про розлад у родині.

Брекетт поклав усі свої папери купкою на стіл, показуючи, що він закінчив, і Фріл обернувся до Сози й Коннолі.

— Ми переглянули списки всіх відвідувачів барів, до яких жертва заходила своєєї останньої ночі. Ми допитали двадцять вісім осіб із сімдесяти п’ятьох там зазначених, не рахуючи Фоллов й Дейва Бойла, з якими розмовляли сержант Паверс і офіцер Дівайн. Поліціянти Г’юлет, Дартон, Вудс, Секкі, Мюррей та Істмен узялися допитати решту сорок п’ять, і ми маємо попередні звіти й від них.

— Що у вас від Фоллов та О’Доннела? — запитав Фріл у Вайті.

— Вони чисті. Хоч це й не означає, що вони не могли найняти когось, щоб той виконав цю роботу.

Фріл відхилився назад на своєму стільці.

— Я мав безліч таких випадків за багато років, але цей не схожий на вбивство за дорученням.

— Якщо це вбивство було замовним, — сказала Меґґі Мейсон, — то чому б не застрелити її відразу в машині?

— Він намагався, — сказав Вайті.

— Але дивує, чому злочинець, сержанте, зробив тільки одиничний постріл? Чому він не вистріляв усю обойму?

— Могла бути осічка, — сказав Шон. І провадив далі, дивлячись у звужені очі присутніх у залі: — Ось чого ми не взяли до уваги — рушниця дає осічку. Кетрін Маркус на це реагує. Вона збиває нападника з ніг і намагається втекти.

У залі на мить запала тиша. Фріл міркував, стуливши докупи два вказівні пальці.

— Це можливо, — сказав він нарешті. — Можливо. Але навіщо бити її палицею чи битою, чи що в нього там було? Як на мене, це не схоже на професіонала.

— Я не чув, щоб О’Доннел або Фоллов контактували з професіоналами, — промовив Вайті. — Вони могли найняти якогось бевзя за віскі або наркотик.

— Але ж ви сказали, що старушенція чула, як Кейті Маркус привітала свого вбивцю. Чи зробила б вона це, якби до її машини підійшов озброєний наркоман?

Вайті неохоче кивнув головою.

— У цьому й проблема.

Меґґі Мейсон нахилилася над столом.

— Ми виходимо з припущення, що вона знала свого вбивцю. Я не помиляюся?

Шон і Вайті подивились один на одного, потім на голову стола й згідно кивнули.