Ганнібал - Томас Харріс
У плетеному кошику був термос, небиткі склянки з товстим дном, товсті фаянсові тарілки та столові прибори з неіржавкої сталі. Аксесуари йшли в комплекті з кошиком. Довелося їх купити.
Наступними зупинками доктора були магазини «Тіффані» й «Крістофль», де він зміг замінити важкі пікнікові тарілки на жіанську порцеляну з орнаментом у стилі chasse[112] з листям і гірськими пташками. У «Крістофлі» він придбав своє улюблене столове срібло дев’ятнадцятого століття: з орнаментом «кардинал», у черпалі ложок — штамп виробника, знак «щурячого хвоста» на нижньому боці руків’я. Виделки з глибокими вигинами, широко поставленими зубцями, а довгі й важкі ручки ножів приємно лягають у долоню. Прибори балансували в руці як добрі дуельні пістолети. У секції кришталю доктор ніяк не міг обрати підхожий розмір склянок для аперитиву і зрештою зупинився на бокалах ballon[113] для бренді, з вузькою шийкою, проте з приводу винних бокалів питань не виникало. Доктор узяв «Ріделя» двох різних розмірів із широкою шийкою, куди можна було вільно опустити носа.
У «Крістофлі» він також знайшов лляні світло-кремові серветки під тарілки й кілька гарних серветок із дамаської тканини з малесенькою, мов крапля крові, трояндою, вишитою в куточку. Ця вишивка здалася доктору Лектеру потішною, тож він купив шість серветок, аби завжди бути при повному спорядженні, враховуючи час на прання.
Він придбав два хороші портативні газові пальники потужністю 35 000 BTU (на таких у ресторанах готують їжу при відвідувачах), а ще вишуканий мідний рондель і мідну сковорідку fait-tout[114] для соусів, виготовлені для паризького магазину «Дойлеран», і два вінчики для збивання. Він не зміг знайти кухонних ножів із вуглецевої сталі, яку ставив набагато вище за неіржавку, а також не відшукав кількох ножів спеціального призначення, які мусив полишити в Італії.
Останньою зупинкою доктора стала компанія-постачальник медичного обладнання неподалік Лікарні милосердя, де за вигідною ціною він придбав майже нову патологоанатомічну пилу «Страйкер», яка чудово вмістилася в пікніковому кошику на місці термоса. Гарантійний строк іще не скінчився, і до пилки додавались універсальне й дугове леза, а також долото для зняття черепної кришки — тепер його batterie de cuisine[115] був майже вкомплектований.
Доктор Лектер прочиняє скляні двері, щоб впустити прохолодне вечірнє повітря. Під місяцем і хмарами, що відкидають долі рухливі тіні, розкинулась затока кольору сажі й срібла. Доктор налив у новий кришталевий келих вина й поставив його на підсвічник на клавесині. Винний букет змішується з солоним повітрям, і доктор Лектер має змогу ним насолодитися, не відриваючи рук від клавіш.
Свого часу в нього були і клавікорди, і верджинели, й інші ранні клавішні інструменти. За звуком і відчуттям він надавав перевагу клавесину, й, оскільки немає можливості контролювати гучність струн, що защипуються плектром із пера, музика щоразу приносить новий досвід, раптовий і цілісний.
Доктор Лектер дивиться на інструмент, розводячи і змикаючи долоні. Він знайомиться зі щойно придбаним клавесином так, як знайомився б із привабливою незнайомкою за допомогою ненав’язливої, цікавої зауваги — він починає з пісні «Зеленіє гостролист», написаної Генріхом VIII.
Підбадьорений результатом, він береться за «Сонату сі-бемоль мажор» Моцарта. Вони з клавесином поки ще не стали близькими друзями, але відгук інструмента на дотики Лектера свідчить про те, що незабаром вони знайдуть спільну мову. Здіймається вітерець, вогники свічок миготять, але доктор Лектер заплющив очі проти світла, звернув обличчя догори й грає, грає. Мильні бульбашки злітають із розчепірених, мов зірочки, Мішиних рук, поки вона розмахує ними на вітрі понад ванночкою, а коли доктор із запалом переходить до третьої частини, крізь ліс легко, мов пливе, біжить і біжить Кларіс Старлінг, під її ногами шелестить листя, високо між гілок чепурних осінніх дерев шелестить вітер, попереду неї зриваються з місця олені, самець-перволіток і дві самки, вони стрибають через стежку так, як стрибає серце в грудях. Раптом земля холоне, і чоловіки в лахмітті виводять із лісу маленьке оленя. З оленяти стирчить стріла, воно пручається мотузці, що обвиває його шию, чоловіки тягнуть поранене звіря, аби не нести тушу з лісу до сокири, і музика зупиняється, завмирає над закривавленим снігом, доктор Лектер чіпляється руками за край обертового стільця. Він робить глибокий вдих, потім ще один, кладе руки на клавіші, через силу награє музичну фразу, тоді ще кілька, але передзвін замовкає.
Чутно, як із доктора вислизає тонкий, нестримний крик, що уривається так само раптово, як і музика. Лектер довго сидить за клавесином, похиливши голову над клавішами. Потім він безгучно підводиться та йде з кімнати. Неможливо визначити, де саме він перебуває в цьому темному будинку. Вітер із Чесапікської затоки посилюється, колише вогники свічок, доки ті не згасають, співає між струн клавесина в темній кімнаті — то випадкова мелодія, то тонкий крик із далекого минулого.
Розділ 55
Регіональна середньоатлантична виставка ножів і вогнепальної зброї в Концертному залі пам’яті жертв війни. Цілі акри складаних столів, ціле поле вогнепальної зброї, здебільшого пістолети та рушниці штурмового типу. На стелі миготять червоні промені лазерних прицілів.
Справжні любителі активного відпочинку на природі тепер нечасто приходять на зброярські виставки. Річ тут у смаку. Вогнепальна зброя стала чорною, зброярські виставки — тоскними, безбарвними й безрадісними, як і внутрішні пейзажі більшості відвідувачів.
Погляньте на цей натовп: нечупарні, злі чоловіки з косими очима й закрепом у шлунку, серця наче вилиті з густої смоли. Саме вони є головною небезпекою, коли йдеться про право приватних осіб на володіння вогнепальною зброєю.
Вони полюбляють штурмову зброю, спроектовану для масового виробництва, задешево склепану зі штампованих деталей, аби забезпечити високу вогневу міць невченим, нетренованим загонам.
Між пивних черев, між в’ялих і блідих, мов тісто, облич цих стрільців, що тренуються в закритих приміщеннях, рухається по-королівськи елегантний доктор Ганнібал Лектер. Вогнепальна зброя його не цікавить. Він одразу ж попрямував до стенда найбільшого на виставці продавця ножів.
Продавця звати Бак, і важить він триста двадцять п’ять фунтів[116]. У Бака багато мечів зі світу фентезі та копій середньовічної й варварської зброї, та, окрім цього, він має найкращі справжні ножі й кийки, і доктор Лектер швидко розрізнив між ними товари, що значилися в його списку покупок, речі, які мусив лишити в Італії.
— Чим я можу помогти?
Щоки й рот у Бака приязні, а очі недобрі.
— Дайте мені оту «гарпію», будь ласка, і «спайдерко» з прямим зазубреним лезом у чотири дюйми, і той ніж для
