Кінець світу в Бреслау - Марек Краєвський
— Вас, напевно, дивує, — почав Мокк, — що нинішня нарада відбувається в незвичному місці, до того ж пізно по обіді, коли ви, зазвичай, закінчуєте роботу. Пояснити це можна лише секретністю нашого слідства. Оскільки зі мною стався нещасний випадок і я пошкодив горло, то говоритиму коротко й за кілька хвилин надам вам слово. Я підозрюю, що вбивства Ґельфрерта, Гоннефельдера і Ґайссена, вчинені «календарним убивцею», якимсь чином пов’язані з місцями, де знайдено тіла. Цей зв’язок може бути дуже віддалений у часі. Звідси мої бібліотечні й архівні пошуки, у яких неоціненну допомогу надає мені директор Гартнер. А тепер до діла, — Мокк всівся на передостанньому щаблі драбини й сухо прокашлявся. — Панове, прошу почергово доповісти мені про виконання завдань у світлі сказаного. Райнерте?
— Разом із Кляйнфельдом та Елерсом ми стежимо за фон Орлоффим, — Райнерт глянув на своїх колег, чиї прізвища він щойно назвав. — Ми не дуже розуміємо, навіщо. Отож мені складно будь-що доповісти, бо я поняття не маю, як це завдання стосується того, про що говорив пан радник.
— Я вам допоможу, — буркнув Мокк. — Що говорить фон Орлофф під час своїх сеансів?
— Що наближається кінець світу, — відказав Райнерт.
— Як він це доводить?
— Він стверджує, що здійснюються якісь пророцтва, — озвався Кляйнфельд, — і розповідає про них. Я записав місця з різних святих книг, які він цитував. Мушу сказати, що фрагменти П’ятикнижжя Мойсея він наводить у власному перекладі…
— А його докази стосуються чогось, що може зацікавити нашу комісію в справах убивств? — Мокк махнув рукою, наче відганяючи Кляйнфельдові слова.
Запала тиша. У книгосховищі панувала темрява, яку розсіювало лише слабке світло ламп, що горіли де-не-де. Поліцейські мали вигляд змовників або учасників таємних містерій. Фартух Мокка спливав щаблями драбини додолу урочисто, наче вбрання жерця.
— Так, — у голосі Кляйнфельда захрипотіли тютюнові нотки. — Фон Орлофф наводив також «кримінальні» докази. Начебто зараз повторюються давні злочини… Злочини, вчинені давно…
— Як давно?
— Кількасот років тому, — Елерс ляснув себе по лисому черепу, наче щось пригадуючи.
— А ці злочини повторюються лише в Бреслау? Про це щось наш гуру говорив?
— Так. У Бреслау, у Берліні, у всій Європі й у всьому світі, — Райнерт вочевидь кепсько почував себе в холодному сховищі, де під кам’яною підлогою в криптах спочивали скелети ченців. — Гуру стверджує, що злочини повторюються скрізь, а це означає, що кінець світу наближається…
— Ви чудово це запам’ятали, Райнерте. — Мокк говорив дедалі тихіше. — У Бреслау кількасот років тому вчинено певні злочини, що тепер повторюються або відновлюються, як стверджує фон Орлофф. Кількасот років тому Бреслау було дуже малим і містилося в межах старого міського рову. А тепер, панове, гляньте на мапу… Ґельфрерта, Гоннефельдера і Ґайссена вбито на території, обмеженій старим ровом… Тепер ви зрозуміли мої припущення?
— Так, — Мюльгауз поклав стародрук на місце. — Але в нас немає жодної певності, що вбивства цих трьох людей кількасот років тому мали свої взірці…
— Це завдання моє і доктора Гартнера, — Мокк зліз із драбини й пестливо погладив купу книжок та кілька каталожних шухляд на столі Сметани. — Ви повинні слідувати за фон Орлоффим по п’ятах і спробувати дати відповідь на питання, чи гуру не намагається особисто прискорити кінець світу, повторюючи давні злочини.
— Прошу вибачення, пане раднику, — Кляйнфельд скромно опустив погляд. — Але це завдання не ваше чи доктора Гартнера… Це завдання фон Орлоффа. Це він, бажаючи затягти до своєї секти, повинен довести, що повторюються ці злочини… І він робив це під час виступів. Люди запитували його, які саме злочини повторюються тепер. А він давав приклади убивств із різних частин Європи…
— І з Німеччини?
— Атож. Із Вісбадена, — відповів Кляйнфельд.
— А із Бреслау?
— На лекції, яку я слухав, про Бреслау мови не було.
— А ви чули від нього щось про Бреслау? — Мокк звернувся до Райнерта й Елерса.
— Не пригадуєте, що він говорив? — Мюльгауз підвищив тон. — Навіщо ви взагалі туди ходили?
— Пане директоре, — примирливо сказав Мокк, — вони, напевно, про все гарненько написали у своїх рапортах, еге ж?
Райнерт і Елерс кивнули.
— То принесіть мені свої рапорти! — голос Мокка видавав збудження. — Бігом, до дідька! А крім того перевірте, відколи фон Орлофф діє в Бреслау…
— Ми вже все зрозуміли, — Райнерт неспокійно окинув оком по бібліотечному підвалу, застебнув пальто й натягнув на голову капелюха. — Не варто марнувати час. Ми знаємо наші завдання…
— А яке завдання у Майнерера? — Мюльгауз із цікавістю глянув на Мокка.
— У нього особливе доручення, — спокійно відповів той. — Він допоможе мені в бібліотечних пошуках.
Мюльгауз кивнув трьом поліцейським, й усі рушили до виходу. У темному підвалі залишилися Мокк, Гартнер і Майнерер.
— Хвилинку! — гукнув Мокк і кинувся за Мюльгаузом. — Дайте мені відповідь на запитання, — він притримав свого шефа за рукав. — Чому після моєї спроби самогубства ви дозволили Елерсові, Райнертові і Кляйнфельдові продовжувати робити те, що я їм доручив? Адже я
