Багряні ріки - Жан-Крістоф Гранже
Карім побачив на стіні одне слово — очевидно, кінець якоїсь фрази, — написане коричнюватими літерами: «РІК». Він негайно здер решту шпалер зліва. Під смугами засохлого клею з’явився весь напис:
Я ПОВЕРНУСЯ ДО ДЖЕРЕЛ
БАГРЯНИХ РІК
ЖЮДІТ
Почерк був дитячий, а замість чорнила використано кров. Напис було видряпано в гіпсі чимось гострим на кшталт ножа. Убивство Ремі Кайюа. «Багряні ріки». Жюдіт. Тепер уже мова не йшла про зв’язок чи відлуння між цими справами. Відтепер ці дві справи становили одну.
Раптом позаду почувся легкий шерех.
Карім рвучко обернувся, виставивши «Ґлока» перед собою, стискаючи його обіруч. Він ледве встиг помітити тінь, що вислизнула в прочинені двері. Карім скрикнув і кинувся за нею.
Постать уже зникла за поворотом коридору. Тупіт поквапних кроків пробудив паніку серед мешканців гуртожитку, які, здавалося, тільки й чекали натяку на небезпеку, щоб виявити ознаки життя. Двері відчинялися, з них потайки визирали налякані обличчя.
Поліціянт добіг до повороту, відштовхнувся плечем від стіни й помчався коридором далі. Чути було, як двиготять висні сходи.
За якусь мить Карім був там. Увесь прогін ходив ходором, а тінь уже збігала гранітними сходинами. Поліціянт кинувся за нею, перестрибуючи за раз через три-чотири сходинки.
Поверхи проносилися повз нього. Карім наздоганяв незнайомця, їх відділяло вже кілька кроків. Вони були на одному поверсі по різні боки від центральної вертикальної перегородки. Ліворуч унизу перед поліціянтом уже миготіла спина в чорному блискучому дощовику. Карім просунув руку крізь металеву перегородку і схопив незнайомця за плече. Але недостатньо міцно, і втікач вирвався, а Карімову руку затисло між ґратками. Тінь зникла. Поліціянт не полишав погоні, але він втратив кілька дорогоцінних секунд.
Він опинився у просторій залі. Ані душі. Ані звуку. Карім побачив крізь вікно вартового, що досі стовбичив на своєму місці. Лейтенант метнувся до чорного входу, крізь який потрапив був до будинку. Нікого. Дощова завіса заважала бачити як слід, що відбувається надворі.
Карім вилаявся. Він проліз крізь розбиту шибку й став роззиратися по студмістечку, засланому миготливо-сірою пеленою. Жодної людини, жодної машини. Тільки брезент на дашку несамовито хльоскотів на вітрі. Карім опустив зброю й обернувся. Лишалася одна надія: утікач міг бути ще всередині.
Зненацька щось із силою пожбурило його на розбиті двері. На якусь хвилю він розгубився й випустив зброю. Хвиля крижаної води ринула на нього. Скулившись на землі, Карім глянув угору й зрозумів, що накриття з пластикового брезенту не витримало ваги води.
Випадковість, спершу подумав він.
Однак із-за пластикового полотнища, яке тепер звисало з дашка на двох мотузочках, виступила тінь, темна й блискотлива. Чорний дощовик, полікарбонатні наколінники, балаклава, що ховала обличчя, і мотоциклетний шолом, який вилискував, наче головка скляного джмеля, — тінь тримала обіруч Карімів «Ґлок», націливши його поліціянтові просто в обличчя.
Карім розтулив рота, однак не міг здобутися на слова.
Ураз тінь натиснула на гачок. Із оглушливим гуркотом посипалося скло. Карім зіщулився, затуляючи голову руками. Він кричав надламаним голосом, а гуркіт пострілів змішувався із дзенькотом скла й шумом зливи.
Машинально Карім відрахував шістнадцять пострілів. Коли остання гільза впала на землю, він через силу підвів голову й ледве встиг помітити руку, яка кинула зброю. За мить нападник уже щезнув за завісою дощу. Це була засмагла рука з вузлами м’язів і короткими нігтями, вкрита подряпина й заклеєна де-не-де пластирем.
Жіноча рука.
Карім кілька хвилин дивився на пістолет, із затвора якого досі здіймався димок. Потім перевів погляд на карбоване крихітними ромбами руків’я. У вухах ще стояв гуркіт пострілів, а в ніздрях — різкий запах пороху. За кілька секунд зі зброєю в руках нарешті прибіг поліціянт, що вартував біля головного входу.
Але Карім не чув ні його попереджувальних вигуків, ні панічних криків. Серед усього цього апокаліпсису він осягнув дві важливі речі.
Перша: жінка-вбивця дарувала йому життя.
Друга: у нього тепер є її відбитки пальців.
43
— Що ви робили в квартирі Софі Кайюа? Ви перевищили свої повноваження, ви порушили найелементарніші правила, ми могли б…
Карім дивився на лису маківку й червоне обличчя розлюченого капітана Вермона й поволі кивав головою, силкуючись прибрати покаянного вигляду.
— Я вже все пояснив капітанові Барну, — промовив він. — Убивства в Ґерноні пов’язані з випадком, який я розслідую… Випадок, який стався в моєму місті, Сарзаку, у департаменті Ло.
— Страшенно цікаво. І все ж це не пояснює, чому ви вирішили вдертися до квартири важливого свідка.
— Я домовився з комісаром Ньєманом, що…
— Забудьте про Ньємана. Його усунуто від справи. — Вермон кинув на стіл судове доручення. — Щойно прибули хлопці з ґренобльської криміналки.
— Справді?
— Комісар Ньєман потрапив під приціл внутрішньої поліції. Учора ввечері він побив на яєчню англійського вболівальника після матчу на «Парк-де-Пренс». Справа набрала неприємного характеру. Його викликають до Парижа.
Тепер Карім зрозумів, чому Ньєман узявся за це розслідування. Залізний комісар вочевидь прагнув перечекати тут, доки забудеться його чергове надужиття силою. Але Карім не думав, що Ньєман сьогодні повернеться до Парижа. Ні. Комісар не покине справи, а надто для того, щоб стати до відповіді перед внутрішньою поліцією або й навіть у Бурбонському палаці[56]. П’єр Ньєман спершу мусить вирахувати вбивцю та збагнути його мотиви. І він, Карім, буде поруч. Зараз, утім, граючи на полі Вермона, він не став йому заперечувати.
— Криміналісти вже почали слідство?
— Ще ні, — відказав Вермон. — Ми маємо ознайомити їх зі справою.
— Схоже, ви не надто сумуватимете за Ньєманом.
— Ви помиляєтесь. Цей чоловік божевільний, але він принаймні чудово знає кримінальний світ. Почувається в ньому, як риба в воді. А тепер із цими хлопцями з Ґренобля нам усе доведеться починати з нуля. Далеко ми так зайдемо, я вас запитую?
Карім сперся обома кулаками на стіл і нахилився до капітана.
— Подзвоніть у поліцію Сарзака, комісарові Анрі Крозьє. Він підтвердить вам те, що я розповів. Хай там як, перевищив я повноваження чи ні, а моя справа таки пов’язана з убивствами в Ґерноні. Один із убитих, Філіпп Серті, минулої ночі, перед самою смертю, осквернив могилу на цвинтарі в моєму містечку.
Вермон недовірливо скривився.
— Пишіть рапорт. Жертви вбивства, що оскверняють цвинтарі. Копи, що лізуть звідусіль. Коли ви гадаєте, що ця справа ще недостатньо заплутана…
— Я…
— Убивця завдав чергового удару.
Карім обернувся:
