Бар «Когут» - Джон Гришем

28

У СУБОТУ ПІЗНО ВРАНЦІ, коли Тодд прокинувся в ліжку Гедлі Кавінесс, в якому провів другу ніч поспіль, він побачив, що вона кудись зникла. Протерши очі, він намагався згадати, скільки вчора випив. Здається, не так вже й багато. Він почувався чудово й насолоджувався додатковими годинами сну. Вона повернулася в одній лише довгій футболці та з двома філіжанками кави. Підібгавши під спини подушки, вони сиділи в пітьмі.

У сусідній кімнаті щось заворушилося і долинули розмірені звуки, наче заскреготіло ліжко. Потім придушені стогони задоволення.

— Хто це там? — прошепотів він.

— Моя сусідка. Прийшла пізно вночі.

— А її хлопець?

— Не знаю. Імовірно, якийсь випадковий чувак.

— То вона теж вибирає навмання?

— Атож! У нас із нею мовби суперництво. Гра на кількість.

— Мені це до вподоби. Мене порахувала раз чи двічі?

Гедлі сьорбнула кави; активність по сусідству наростала.

— Одне очко за тебе, одне за твого партнера.

— О, так і Марк тут бував?

— Гарна спроба. Я бачила, хлопці, як ви наступного дня теревенили в суді, поглядаючи на мене. Я майже читала по ваших губах. Упевнена, що й ти наступного дня прийшов, усміхаючись аж до вух.

— Зізнаюся. Марк сказав, що ти чудова в ліжку.

— Ото й усе?

— Чудове тіло, дуже агресивна. Тепер я розумію чому. Ви з сусідкою ведете підрахунок.

— Нам обом по двадцять шість років, одиначки, на моногамію не страждаємо, вільні й відв’язні, опинилися в місті, де живе приблизно мільйон молодих професіоналів. Це стало спортивним змаганням.

Чоловік за стіною дійшов кульмінації, аж задвиготіла підлога, відтак брязкіт ліжка припинився.

— На цей раз дуже швидко, — сказала Гедлі.

— Ви й це порівнюєте? — гигикнувши, спитав Тодд.

— Аякже. Проводимо засідання, де звітуємо, особливо після того, як вона виїжджає на цілий тиждень за місто і спить із різними чоловіками.

— Не хотів би я бачити звіт про мене.

— У мене ідея. Тут неподалік бублична, ходімо трохи перекусимо. У мене кращий смак на чоловіків, ніж у неї, отож мені не хотілося б зіткнутися з її сьогоденним незнайомцем.

— Дякую за сумнівний комплімент.

— Ходімо.

Вони швидко вдягнулися і вислизнули з її квартири, не зіткнувшись з іншою парою. Бублична повнилася суботньою юрбою. Вони знайшли вільний столик біля дверей і всілися в крісла. Коли вони захрумтіли підсмаженими бейглами, Тодд сказав:

— Знаєш, ти надто вродлива, аби спати з половиною міста.

— Не так гучно, добре? — попросила вона, озирнувшись.

— Я практично шепочу.

— Тобто ти хочеш споважніти й одружитися, чи що?

— До такого я ще не дожився. Просто видається дивним, що така запаморочлива красуня грає в цю гру з випадковими партнерами.

— Це шовінізм. Тобі знімати когось на одну ніч можна, а якщо це робить красива дівчина, то вона шльондра.

— Я не називав тебе шльондрою.

На них поглянув чолов’яга, що сидів за сусіднім столиком. Гедлі сьорбнула кави й запропонувала:

— Давай поговоримо про щось інше. Мене заінтригувала ваша юридична фірмочка. Із тобою і Марком Апшо я знайома. А хто така Зола Паркер?

— Подруга.

— Гаразд. Вона теж пасеться в кримінальних судах, як ви з Марком?

— О, ні. Вона по особистій шкоді, — Тодд намагався відповідати якнайкоротше й прагнув змінити тему.

— А в неї є ліцензія на адвокатську діяльність?

Тодд, жуючи бейгл, допитливо втупився в її прекрасні очі.

— Авжеж.

— Ну, мені стало цікаво, і я перевірила в Асоціації адвокатів. Здається, там ніхто не чув про тебе, Марка або пані Паркер. Вам, друзі, треба туди записатися. А ще адвокатські номери, якими ви користуєтесь, теж відсутні в базі даних.

— Вони жах як недбало обліковують.

— Що, правда? Ніколи про таке не чула.

— І чому ти така допитлива?

— Такою народилася. Ти кажеш, що вчився в Цинциннаті. Марк навчався в Делавері. Я перевірила обидві школи — там про вас нічого не чули. Зола стверджує, що отримала юридичний ступінь в університеті Ратджерса, але їй якось вдалося просотатися крізь щілину їхньої Спілки випускників, — Гедлі все це казала з бридкою посмішкою всезнайки.

Тодд якось прихитрявся їсти з байдужим виглядом.

— А ти завзята переслідувачка, еге ж?

— Насправді — ні. Це не моє діло. Просто якось дивно.

Тодд усміхнувся, водночас бажаючи дати їй ляпаса, аби зігнати посмішку з її обличчя.

— Ну, якщо тобі надокучить одноманітність прокурорської роботи, ми тебе працевлаштуємо.

— У нас не так вже й багато канцелярщини. До речі, у вас є контора чи ні? Я знаю, що адреса у вас є, але назвати якусь вулицю зуміє хто завгодно.

— Чого ти добиваєшся?

— Нічого. Просто цікавлюсь.

— А ти поділилася своїм зацікавленням із кимось іще?

— Ні. Сумніваюсь, що хтось щось помітив. Ви надибали вдале місце для діяльності, з ліцензією ви чи ні. Це справжній звіринець, і ніхто цим не переймається. Проте дам одну пораду: я б трималася подалі від старого Візерспуна із сьомого відділу. Він пронозливіший за інших суддів.

— Дякую. Кого ще нам слід уникати?

— Більше таких немає. Головне, не уникайте мене. Тепер, оскільки я теж причетна до вашої невеличкої афери, я буду при змозі вам допомагати.

— Яка ж ти лялечка.

— Еге ж, усі так кажуть.

МАРК ПОДАВАВ НАПОЇ В БАРІ «Когут», коли опівдні під’їхав Тодд. Він відмітився про прибуття, натягнув свій фірмовий червоний фартух і наповнив кілька келихів. За першої нагоди він відвів компаньйона вбік і сказав:

— Х’юстон, у нас проблема.

— Лише одна?

— Я знову провів ніч із пані Гедлі.

— Кобель. А я з ніг збився, усе шукав її.

— А знайшов я. І побалакав трохи за сніданком. Вона тепер із нами: знає, що ми без ліцензій, перевірила в Асоціації; знає, що ми не навчалися в тих школах.

— Прокляття!

— Отака була й моя перша реакція. Проте їй, здається, можна довіряти: каже, що нікому не розповіла і любить приховувати секрети. Навіть запропонувала принагідно допомагати.

— А від нас чого їй треба?

— Того, чого й завжди, я вважаю. Вона змагається із сусідкою в проміскуїтеті. Там своя система балів,