Бар «Когут» - Джон Гришем
28
У СУБОТУ ПІЗНО ВРАНЦІ, коли Тодд прокинувся в ліжку Гедлі Кавінесс, в якому провів другу ніч поспіль, він побачив, що вона кудись зникла. Протерши очі, він намагався згадати, скільки вчора випив. Здається, не так вже й багато. Він почувався чудово й насолоджувався додатковими годинами сну. Вона повернулася в одній лише довгій футболці та з двома філіжанками кави. Підібгавши під спини подушки, вони сиділи в пітьмі.
У сусідній кімнаті щось заворушилося і долинули розмірені звуки, наче заскреготіло ліжко. Потім придушені стогони задоволення.
— Хто це там? — прошепотів він.
— Моя сусідка. Прийшла пізно вночі.
— А її хлопець?
— Не знаю. Імовірно, якийсь випадковий чувак.
— То вона теж вибирає навмання?
— Атож! У нас із нею мовби суперництво. Гра на кількість.
— Мені це до вподоби. Мене порахувала раз чи двічі?
Гедлі сьорбнула кави; активність по сусідству наростала.
— Одне очко за тебе, одне за твого партнера.
— О, так і Марк тут бував?
— Гарна спроба. Я бачила, хлопці, як ви наступного дня теревенили в суді, поглядаючи на мене. Я майже читала по ваших губах. Упевнена, що й ти наступного дня прийшов, усміхаючись аж до вух.
— Зізнаюся. Марк сказав, що ти чудова в ліжку.
— Ото й усе?
— Чудове тіло, дуже агресивна. Тепер я розумію чому. Ви з сусідкою ведете підрахунок.
— Нам обом по двадцять шість років, одиначки, на моногамію не страждаємо, вільні й відв’язні, опинилися в місті, де живе приблизно мільйон молодих професіоналів. Це стало спортивним змаганням.
Чоловік за стіною дійшов кульмінації, аж задвиготіла підлога, відтак брязкіт ліжка припинився.
— На цей раз дуже швидко, — сказала Гедлі.
— Ви й це порівнюєте? — гигикнувши, спитав Тодд.
— Аякже. Проводимо засідання, де звітуємо, особливо після того, як вона виїжджає на цілий тиждень за місто і спить із різними чоловіками.
— Не хотів би я бачити звіт про мене.
— У мене ідея. Тут неподалік бублична, ходімо трохи перекусимо. У мене кращий смак на чоловіків, ніж у неї, отож мені не хотілося б зіткнутися з її сьогоденним незнайомцем.
— Дякую за сумнівний комплімент.
— Ходімо.
Вони швидко вдягнулися і вислизнули з її квартири, не зіткнувшись з іншою парою. Бублична повнилася суботньою юрбою. Вони знайшли вільний столик біля дверей і всілися в крісла. Коли вони захрумтіли підсмаженими бейглами, Тодд сказав:
— Знаєш, ти надто вродлива, аби спати з половиною міста.
— Не так гучно, добре? — попросила вона, озирнувшись.
— Я практично шепочу.
— Тобто ти хочеш споважніти й одружитися, чи що?
— До такого я ще не дожився. Просто видається дивним, що така запаморочлива красуня грає в цю гру з випадковими партнерами.
— Це шовінізм. Тобі знімати когось на одну ніч можна, а якщо це робить красива дівчина, то вона шльондра.
— Я не називав тебе шльондрою.
На них поглянув чолов’яга, що сидів за сусіднім столиком. Гедлі сьорбнула кави й запропонувала:
— Давай поговоримо про щось інше. Мене заінтригувала ваша юридична фірмочка. Із тобою і Марком Апшо я знайома. А хто така Зола Паркер?
— Подруга.
— Гаразд. Вона теж пасеться в кримінальних судах, як ви з Марком?
— О, ні. Вона по особистій шкоді, — Тодд намагався відповідати якнайкоротше й прагнув змінити тему.
— А в неї є ліцензія на адвокатську діяльність?
Тодд, жуючи бейгл, допитливо втупився в її прекрасні очі.
— Авжеж.
— Ну, мені стало цікаво, і я перевірила в Асоціації адвокатів. Здається, там ніхто не чув про тебе, Марка або пані Паркер. Вам, друзі, треба туди записатися. А ще адвокатські номери, якими ви користуєтесь, теж відсутні в базі даних.
— Вони жах як недбало обліковують.
— Що, правда? Ніколи про таке не чула.
— І чому ти така допитлива?
— Такою народилася. Ти кажеш, що вчився в Цинциннаті. Марк навчався в Делавері. Я перевірила обидві школи — там про вас нічого не чули. Зола стверджує, що отримала юридичний ступінь в університеті Ратджерса, але їй якось вдалося просотатися крізь щілину їхньої Спілки випускників, — Гедлі все це казала з бридкою посмішкою всезнайки.
Тодд якось прихитрявся їсти з байдужим виглядом.
— А ти завзята переслідувачка, еге ж?
— Насправді — ні. Це не моє діло. Просто якось дивно.
Тодд усміхнувся, водночас бажаючи дати їй ляпаса, аби зігнати посмішку з її обличчя.
— Ну, якщо тобі надокучить одноманітність прокурорської роботи, ми тебе працевлаштуємо.
— У нас не так вже й багато канцелярщини. До речі, у вас є контора чи ні? Я знаю, що адреса у вас є, але назвати якусь вулицю зуміє хто завгодно.
— Чого ти добиваєшся?
— Нічого. Просто цікавлюсь.
— А ти поділилася своїм зацікавленням із кимось іще?
— Ні. Сумніваюсь, що хтось щось помітив. Ви надибали вдале місце для діяльності, з ліцензією ви чи ні. Це справжній звіринець, і ніхто цим не переймається. Проте дам одну пораду: я б трималася подалі від старого Візерспуна із сьомого відділу. Він пронозливіший за інших суддів.
— Дякую. Кого ще нам слід уникати?
— Більше таких немає. Головне, не уникайте мене. Тепер, оскільки я теж причетна до вашої невеличкої афери, я буду при змозі вам допомагати.
— Яка ж ти лялечка.
— Еге ж, усі так кажуть.
МАРК ПОДАВАВ НАПОЇ В БАРІ «Когут», коли опівдні під’їхав Тодд. Він відмітився про прибуття, натягнув свій фірмовий червоний фартух і наповнив кілька келихів. За першої нагоди він відвів компаньйона вбік і сказав:
— Х’юстон, у нас проблема.
— Лише одна?
— Я знову провів ніч із пані Гедлі.
— Кобель. А я з ніг збився, усе шукав її.
— А знайшов я. І побалакав трохи за сніданком. Вона тепер із нами: знає, що ми без ліцензій, перевірила в Асоціації; знає, що ми не навчалися в тих школах.
— Прокляття!
— Отака була й моя перша реакція. Проте їй, здається, можна довіряти: каже, що нікому не розповіла і любить приховувати секрети. Навіть запропонувала принагідно допомагати.
— А від нас чого їй треба?
— Того, чого й завжди, я вважаю. Вона змагається із сусідкою в проміскуїтеті. Там своя система балів,
