Бар «Когут» - Джон Гришем
Ваш друг, Тодд Лусеро.
ТІЛЬДІ КАРВЕР ІЗ «ЛОУНЕЙД» прислала Золі електронного листа з таким текстом:
Привіт, Золо!
Мине якихось два місяці і як мені відомо, настане хвилююча мить Вашого випуску із юридичної школи. Ви це заслужили! Ваші важка праця і наполегливість довели Вас до цього моменту, і це дуже похвально.
Мої вітання! Я знаю, що Ваша сім’я Вами пишається Що там на фронті працевлаштування? Нам треба поговорити й розпочати процес складання чернетки Вашого плану виплат.
Я тут заради Вас.
Щиро Ваша,
Тільді Карвер, старша позикова радниця
Останній частковий платіж, 13 січня 2014: 32,5 тис. дол.; усього: 191 тис. дол.
Зола пару днів почекала і зрештою відповіла:
Шановна пані Карвер,
боюся, мені нічого Вам сказати. Адже я не можу купити роботу. Я ходитиму на співбесіди й до, і після випуску. Якщо моя чорна смуга триватиме, я певно, знайду роботу бухгалтерки. Якщо так станеться я негайно Вам повідомлю.
Усіх благ!
Зола Маал.
26
ФІРМА ДЖЕФФРІ КОРВЕТА займала два верхні поверхи великого скляного будинку поблизу Томас-Серкл. Швейцар у лівреї провів Марка й Тодда шикарним вестибюлем до «ліфта пана Корбета» — ексклюзивного підйомника, що обслуговував тільки сьомий і восьмий поверхи. Із нього вони вийшли в приголомшливий приймальний зал, обставлений мінімалістськими меблями й предметами сучасного мистецтва. Миловида панянка привітала їх, потиснувши руки, і запитала, чи не бажають вони кави. Обидва провели її очима. Коли вона повернулася з кавою в порцелянових філіжанках, вони пройшли за нею в конференц-зал із широкою панорамою міського центру. Залишивши їх там, вона пішла, і вони вдруге провели її очима.
Стіл був довгий і широкий, покритий бордовою шкірою. Довкола нього стояли шістнадцять глянсуватих стільців. На стінах ще більше сучасного мистецтва. Такенне місце, що викликало звабливе відчуття значного успіху й багатства.
— Так ось яка ти, адвокатська практико, — Тодд був у захваті від інтер’єру.
— Ну, нам таке не світить.
Пан Корбет вів справи у свій спосіб. О третій дня Марк і Тодд мали зустрітися з молодшим компаньйоном на ім’я Пітер і помічницею Аврелією. Близько години ті вивчатимуть Рамонів стос медичної документації поспіль зі звітом доктора Кунса. Записи й звіт досі лежали в портфелі Марка. Він пропонував надіслати їх заздалегідь, але це суперечило їхнім правилам.
Якщо попередній огляд покаже, що все гаразд, пан Корбет викроїть хвилинку в своєму щільному розкладі й особисто підпише угоду.
Зайшов і відрекомендувався Пітер. Йому було приблизно тридцять п’ять, і, згідно з офіційним веб-сайтом, він і досі був молодшим компаньйоном. На фірмі працювало п’ятнадцять юристів, приблизно половина з них — компаньйони, хоча було очевидно, принаймні з веб-сайту, що головував там лише один. Пітер носив повсякденне — дорогий кашеміровий светр і штани кольору хакі. Аврелія, помічниця, була в джинсах. Усі, як годиться, познайомилися.
Пітер зацікавився їхньою фірмою і вже за мить Марк і Тодд заходилися товкти воду в ступі. Як завжди, вони почали із жалісливої історії про трьох друзів, які досхочу наїлися працею у великих фірмах, звідки вирішили піти й заснувати власну, Марк якнайшвидше перевів тему:
— Отже, добродії, ви підковані на справах про недбалість під час пологів, еге ж?
— Тільки ними й займаємося, — самовдоволено сказав Пітер, приймаючи від Тодда копію звіту доктора Кунса. Аврелія ще й пари з вуст не пустила, і вже було очевидно, що вона розмовлятиме якомога менше.
— Можу я побачити медичні звіти? — запитав Пітер, подивившись на стос паперів перед Марком.
— Аякже.
— Скільки примірників ви принесли?
— Тільки один.
— Гаразд. Не заперечуєте, якщо ми хутко зробимо ще один? Потім Аврелія і я швидко їх переглянемо й зробимо нотатки. Справа піде швидше, якщо кожний матиме по примірнику.
Марк і Тодд знизали плечима: чом би й ні.
Аврелія вийшла з паперами. Пітер, пославшись на невідкладні справи, пішов до свого кабінету. Марк і Тодд, перевіривши повідомлення в телефонах, милувалися панорамою міста за вікном. Рамон уже встиг залишити два голосові повідомлення.
Через п’ятнадцять хвилин повернулася Аврелія з двома стосами паперів. Повернувся й Пітер, і всі порозсідалися по місцях.
— Попереднє читання може зайняти близько години,— повідомив Пітер. — Ви можете залишитись тут або піти погуляти.
Тодд хотів спитати, чи може він посидіти навпроти секретарки з приймальні, але схаменувся.
— Залишимось тут, — вирішив Марк.
Пітер із Аврелією почали порпатися в паперах, роблячи десятки приміток. Тодд вийшов у коридор, аби зробити дзвінок. Марк розсилав зі свого телефона електронні листи. Хвилини ледь тягнулися. Було очевидно, що Пітер і Аврелія добре розуміються на медичній документації.
За півгодини Пітер вийшов із конференц-залу. Він повернувся з Джеффрі Корбетом, струнким сивим чоловіком років п’ятдесяти. Марк із Тоддом стільки про нього читали, що їм здалося, ніби вони давно знайомі. Він говорив густим, оксамитовим голосом, який, імовірно, гіпнотично діяв на присяжних. Він тепло й прихильно всміхався. Це був чоловік, який викликав довіру.
Він сів на чолі столу й припинив усміхатися. Похмуро глянувши на Марка й Тодда, сказав:
— Ви, хлопці, геть усе зіпсували.
Марк із Тоддом теж припинили всміхатися.
— Ви підписали договір із паном Рамоном Тейпером десятого лютого. Ви найняли доктора Кунса двома днями пізніше, а дев’ятнадцятого лютого він дав свій висновок, датований тим самим днем. А через шість днів, двадцять п’ятого лютого, закінчився строк давності. Це справа штату Віргінія, а згідно з віргінським законом про строки давності, крайній термін — два роки. У штаті Меріленд — три. Тут, в окрузі Колумбія, — п’ять. А у Віргінії — лише два.
— Перепрошую, — насилу вимовив Марк, — але пологи були торік, двадцять п’ятого лютого дві тисячі тринадцятого. Це зазначено прямо на першій сторінці медкарти.
— Так, — відповів
