Бар «Когут» - Джон Гришем

— А що ви сказали вашому клієнтові?

— Сказали, відповідальність відсутня, що, пак, правда. Може, він відступиться, а може, спричинить проблеми. Подивимось. Здається, у вас той самий клопіт.

— Насправді — ні. Я не підписував договору з Ейшею. Якщо справа стосується медичної недбалості, синку, ніколи не слід підписувати договір до отримання експертного звіту. Буде вам урок серед інших невивчених.

— Дяка. А що ви їй скажете?

— Не знаю. Про це ще не думав. Вона не дуже врівноважена особа.

— Можете викласти їй правду й позиватися на мене до суду, хоча навіщо вам ця морока? У мене ні шеляга, я просто банкрут, як не крути. Якщо чесно, ви навіть не знайдете мене в столиці, як би вам не хотілося. Було вже шукали.

— Марк Апшо ваше справжнє ім’я?

— Ні.

— А Паркер і Лейн?

— Фальшиві.

— Зрозуміло тепер. Ми не знайшли жодної згадки про вас та вашу фірму в реєстрі адвокатів округу Колумбія. Ви загналися на слизьке, синку.

— Ви когось там повідомили?

— Я так не думаю. Один із моїх помічників трохи копнув.

— Було б добре, якби ви більше не копали. Я вам усе чесно розповів.

— Отже, дозвольте мені підсумувати. Ви кинули юридичну школу, взяли інше ім’я, практикуєте право без ліцензії, що вже порушення закону, берете гонорар готівкою і, припускаю, без належної звітності, що теж порушення закону, а зараз ви зруйнували чудову справу про медичну недбалість, яка могла принести нашим клієнтам більше грошей, ніж вони коли-небудь бачили. Я вже не кажу про ухилення від погашення студентських боргів. Я щось пропустив?

— Так, пару дрібниць.

— Авжеж. І що я, по-вашому, маю робити?

— Нічого. Хай усе йде своєю чергою. Забудьте. Який вам зиск від того, що ви повідомите про мене в Асоціацію адвокатів округу Колумбія?

— Ну, по-перше, це буде гарний крок у напрямку очищення нашої професії. У нас достатньо проблем і без пройдисвітів штибу вас, які ганьблять правоохоронну систему.

— Я б заперечив, бо ми дійсно надаємо корисні послуги нашим клієнтам.

— Рамонові Тейперу?

— Ні, не йому. Іншим. Рамон був нашою першою розвідкою на мінному полі справ про особисту шкоду. І відверто кажучи, я думаю, що з нас досить. Будемо й надалі займатися КСС, залишивши автоаварії добродіям із рекламних щитів.

— Радий це чути.

— Я прошу вас про люб’язність, пане Моссберґ. Просто залиште нас у спокої. Ми й так у доволі скрутному становищі.

— Геть звідси! — гримнув Моссберґ піднімаючись.

У Марка забігали очі, згорбилися плечі. Він, задихаючись, пробурмотів:

— Десь я вже чув таке.

Моссберґ підійшов до дверей, розчахнув їх і заволав:

— Геть!

Марк, опустивши очі, пройшов крізь отвір і дременув до сходів.

У АТЛАНТІ РЕЙС ЗАТРИМАЛИ, і додому він добрався майже опівночі. Можливо, завдяки цьому його не пристрелили абощо.

Того вечора, близько дев’ятої, Рамон зайшов у бар «Когут» і всівся за довгий шинквас перед Тоддом, який змішував коктейлі. Натовп, що набіг після робочого часу, вже розійшовся, і в залі залишилося з півдесятка вболівальників, які дивилися юнацький баскетбол.

Рамон замовив горілку з тоніком. Тодд поставив перед ним склянку з питвом і блюдце з арахісом.

— Знаєш цього жевжика? — спитав Рамон, показуючи Тоддові бізнес-картку такого собі Марка Апшо з фірми «Апшо, Паркер і Лейн». І з адресою, що збігалася з тією, де він зараз стояв: Флорида-авеню, 1504.

Тодд глянув на картку й похитав головою. Вони з Марком домовилися з усіма офіціантами, щоб ті грали в мовчанку, якщо хтось намалюється і почне вивідувати про них, чи про їхню фірму, чи про місцезнаходження їхнього офісу. Поки що всі дотримувалися конспірації.

— Той жевжик — мій адвокат. Бач, написано, шо тута контора, але ж тута бар?

Він говорив заплітаючи язиком, деяких слів було не розібрати.

Тодд раптом захопився клієнтом і зажадав дізнатися побільше.

— Там кого тільки немає нагорі. Всіх не знаю, але там точно нема адвоката, який працював би допізна.

— Ховається від мене той жевжик, кумекаєш, про що я? Три дні вже телефоную йому — не бере.

— Мабуть, зайнятий. А що за справа?

— Ого-го! — він заплющив очі й почав куняти. Тодд зрозумів, що той не просто напідпитку, а в дим п’яний.

— Добре, якщо я з ним зустрінусь, що мені говорити? Хто його шукає?

— Рамон я, — відповів той, важко підвівши голову. Він так і не доторкнувся до замовленої випивки.

Тодд зітхнув і вислизнув на кухню, звідки надіслав повідомлення Маркові: «Тут наш Рамон. Бухий. Стережись. Ти де?».

«Аеропорт Атланти. Затримка».

«Подзвони йому. Заговори зуби. Придумай щось».

«Буде зроблено».

Тодд повернувся в зал і став неподалік від Рамона, який навіть не намагався вийняти телефон із кишені. Якщо Марк і телефонує, Рамон не відповість. Так і тримаючи в руці бізнес-картку, він махнув Тоддові:

— Бач, написано: «Флордавеню», так? То де та контора?

— Не знаю, шановний.

— Та ти брешеш усе! — заговорив гучніше Рамон.

— Ні, шановний. Усе правильно ви кажете, це — Флорида-авеню, але я не знаю тут жодної юридичної контори.

— А зна що?! — знов підвищив голос Рамон. — У мене в машині — пістолет! Як тобі таке? Як не так, то можна й сяк! Утямив, про що я?

Тодд кивнув іншому барменові, водночас підступивши ближче до Рамона:

— Послухайте, шановний, якщо не припините погрожувати людям, нам доведеться викликати поліцію.

— Мені тра знайти того жевжика, ясно? Ось диви: «Пан Марк Апшо, повірили в суді адвокат». Значить, узяв мою справу, а потім і слід прохолов! Тільки не треба поліції, добре?

— Давайте так. Ви допиваєте, і я викликаю вам таксі?

— Нащо таксі? У мене машина з пістолетом під сідалом.

— Ви вже вдруге згадуєте пістолет. Це всіх нервує.

— Тільки не треба поліцію!

— Усе, пане, вже викликали.

Рамон отетерів і вирячив очі:

— Ви що?! Чого це ви?! Я нікого не чіпав!

— Пане, до балачок про зброю в столиці ставляться серйозно.

— Скіки бухло?

— За рахунок закладу, якщо негайно вшиєтесь звідси.

Рамон зліз із стільця і сказав, прямуючи до дверей:

— Не розумію, нащо зразу поліцію?

Тодд пішов