Бар «Когут» - Джон Гришем
Тодд махнув офіціантові й замовив ще по келиху.
24
НАСТУПНОЇ СУБОТИ ВОНИ із самого ранку виїхали з міста на Тоддовій машині, і за дві години дісталися Бардтаунського федерального центру утримання іммігрантів біля Алтуни, штат Пенсильванія. З часу їхнього останнього візиту сім тижнів тому зовні нічого не змінилося. Колючий дріт блищав на сонці. Висока огорожа з рабиці здавалася передвісником нещастя. Автостоянка рясніла машинами й вантажівками десятків службовців, захисників вітчизни.
На Золі була довга чорна сукня вільного крою. Коли Тодд вимкнув двигун, вона накинула хіджаб і обгорнула ним голову й плечі.
— Яка приваблива мусульманочка, — промовив Тодд.
— Заткни пельку, — сказала вона й вийшла з машини.
Задля такого випадку її адвокат Марк Апшо надягнув костюм і краватку. Він викликався піти першим і влаштувати зустріч, аби уникнути драматичної ситуації, яка виникла під час попереднього візиту. Вочевидь, цього разу з документами було все в порядку. Їх провели до тієї ж кімнати для побачень, що й минулого разу, де вони півгодини чекали, поки не приведуть Золиних батьків і брата. Вона знову відрекомендувала своїх друзів, потім Зола та її мати обійнялися.
Вони намагалися не давати волі почуттям, коли Бо, її брат, пояснив, що ніхто й гадки не має, коли їх вишлють. Якийсь урядовець сказав їм, що ІМП чекає, доки не назбирається достатньо сенегальців на відправку, щоб замовлений чартерний рейс був заповненим. Марнувати місця в такій дорогій поїздці неприпустимо. Вони підрахували, що повинно бути не менше сотні осіб, і досі виловлювали нелегалів.
Бо запитав про юридичну школу, і компаньйони запевнили, що все йде добре. Абду, її батько, поплескав Золу по руці й зауважив, що вони дуже пишаються, що вона стане адвокатом. Зола сміялась, підігруючи. Вона дала їм картку з ім’ям Діалло Ньянга, адвоката з Дакара, і сказала батькові при змозі зателефонувати їй перед вильотом, а вона тоді зв’яжеться з паном Ньянгом, який намагатиметься посприяти їм після прибуття. Проте лишалося багато невизначеності. Фанта, мати Золи, говорила мало. Вона тримала Золу за руку і сиділа опустивши очі, сумна й налякана, поки чоловіки розмовляли. Через двадцять хвилин Тодд і Марк вибачилися і вийшли в коридор.
Коли візит добіг кінця, вони повернулися в машину й Зола зняла хіджаб. Вона витерла очі й довго мовчала. Коли вони їхали Мерілендом, Тодд зупинився біля крамнички й закупився пивом. Аби вбити день, вони вирішили з’їздити в Мартінсбурґ і віддати шану Горді. На цвинтарі неподалік від церкви вони знайшли його надгробок із свіжою землею довкола нього.
У НЕДІЛЮ МАРК ПОЗИЧИВ у Тодда машину й поїхав у Довер. Треба було побачитися з матір’ю і серйозно побалакати, проте йому не хотілося мати справу з Луї. Становище брата не змінилося і в його справі все повільно йшло своєю чергою — дата судового розгляду загрозливо вимальовувалася у вересні. Коли об одинадцятій приїхав Марк, Луї досі спав.
— Він зазвичай встає опівдні, до ланчу, — сказала пані Фрейжер, наливаючи за кухонним столом свіжозварену каву. Вона була на підборах, у гарненькій сукні, часто усміхалася, вочевидь, була рада бачити свого улюбленого сина. На плиті булькало в горщику й парувало смачними пахощами тушковане м’ясо.
— То як там справи в школі? — поцікавилась мати.
— Ну, мамо, саме про це я і приїхав побалакати, — сказав Марк, бажаючи якнайшвидше із цим покінчити. Він розповів сумну історію загибелі Горді й пояснив, як руйнівно це на нього вплинуло. Через психологічну травму він вирішив узяти перерву на цей семестр і поміркувати про своє майбутнє.
— Так ти не закінчиш її в травні? — вражено спитала вона.
— Ні. Мені потрібно трохи часу, от і все.
— А як щодо роботи?
— Щезла. Ту фірму поглинула більша, і в процесі мене скоротили. Все одно то була погана фірма.
— А я гадала, ти був радий там працювати.
— Взагалі-то прикидався, що радий, мамо. Ринок праці нині хирлявий і я погодився на першу-ліпшу пропозицію. Якщо подумати, нічого б там не склалося.
— Ох, золотко, я сподівалася, ти допоможеш Луї, коли складеш адвокатський іспит.
— Боюся, мамо, Луї вже нічого не допоможе. Його приперли до стінки, і попереду на нього чекає лиха година. Він уже говорив зі своїм адвокатом?
— Ще ні. Йому призначили якогось державного захисника, вельми зайнятого. Я так за нього хвилююсь!
Ще б пак!
— Слухай, мамо, ти мусиш змиритися з тим, що Луї посадять. Його зняли на відео, коли він продавав крек агентові під прикриттям. Там небагато простору для маневру.
— Знаю, знаю, — вона ковтнула кави, ледь стримуючи сльози. Потім змінила тему:
— А що тепер буде із твоєю студентською позикою?
Вона й гадки не мала, як багато грошей Марк винен, і він не збирався їй розповідати.
— Відкладу виплати. Нічого страшного.
— Зрозуміло. А якщо ти не в школі, то чим зараз займаєшся?
— Працюю там і сям. Переважно в барі. А ти як? Певно, не сидиш цілими днями з Луї.
— О, ні. Працюю на півставки в «Крогері» й на півставки в «Таргеті». А у вільний час волонтером у інтернаті для літніх людей. А коли справді нудно, йду до тюрми на побачення з ув’язненими жінками. Тюрми просто переповнені жінками. І все через наркотики, уявляєш? Присягаюся, наркотики погублять цю країну. Тож я завжди чимось зайнята й намагаюся триматися подалі звідси.
— А він увесь час чим займається?
— Спить, їсть, дивиться телевізор, грає в комп’ютерні ігри. Нарікає на свої негаразди. Я присоромила його, змусила покрутити педалі на старому велосипеді в підвалі, так він примудрився його зламати. Каже, полагодити неможливо. Час від часу купляю йому пиво, аби він замовк. Суд заборонив йому вживати спиртне, але він скиглить і скиглить, поки я не куплю. Я так собі міркую, навряд чи хтось про це взнає.
— А ти не думала позбутися його ще до суду?
— А ти міг би таке влаштувати?
— Чом би й ні? Це, мамо, називається угода про визнання вини. Луї не можна до суду, бо в нього нічого немає для
