Агент №13 - Андраш Беркеші
Пана вчителя просто полонили оці двоє симпатичних і надзвичайно обізнаних молодих людей.
— Уявляєш, дорогенька, — захоплено розповідав він увечері своїй дружині, близькозорій і безмежно відданій йому Паулі, — чи багато у нас в Угорщині таких людей, які особисто знали вбитого Кеннеді, бачили його вбивцю, були на зустрічі керівників великих держав, брали участь у їхніх прес-конференціях! Просто фантастично, що оці двоє особисто розмовляли з найвидатнішими діячами світової політики! Дивно, чому вони досі ще не опублікували своїх мемуарів!
— Єллінек фотографував навіть Бріжіт Бардо й англійську королеву, — мрійливо додала Паула…
Наступного ранку Майороші вже захоплено слухали про амурні пригоди та екзотичні скандали при дворі іранського шаха. Виявляється Герцог бував і там, був він ще й у палаці Сукарно. Як не віддячити за всі оті цікаві історії, які можна буде не один рік смакувати в клубі Балатонфюреда на всі лади. Звичайно, Майороші не вельми багаті на знайомства, проте жителів курортного селища вони знають усіх до одного. Герцогу за кілька годин були відомі про сусідів усі таємниці. Правда, вони цікавилися в першу чергу дачею Таборі. Це й природно: адже там мешкав пан Меннел. Вони вже точно знали, що задня хвіртка ніколи не замикається і як розташовані кімнати в будинку. Професор Таборі щоранку ще до сьомої виходить через цю хвіртку до озера — поплавати на яхті або повудити рибу. Дізналися вони чимало і про Шалго, цього товстуна і дивака, старого жартуна і невдаху, мов отой єврей-скупник. Про Шалго подейкують, що він колись був чи то французьким, чи то англійським агентом. А його дружина Ліза — польська емігрантка. Герцог добре все це запам'ятав. Два дні стежили вони за дачами Таборі і Шалго. Нотували, хто і коли залишає будинок, коли повертається. З допомогою Паули дізналися й про те, хто і куди відлучався. Багато цінного розповів їм і Адам Рустем. Він, правда, дещо скоригував дану Майорошем характеристику Оскара Шалго. Старий дійсно був колись французьким агентом, але пізніше став працювати на угорську розвідку. Так, так, став угорським агентом! Отже, від подібних авантюристів усього можна чекати. Бо, логічно мислячи, якщо цей Шалго до війті полював за червоними, потім став у лави руху Опору, а пізніше втік на Захід, то, перепрошую, не було б нічого дивного, якби виявилось, що зараз він працює на американців.
— Я, прошу вас, бачив уже по тюрмах таких людей, що мене не здивувало б, якби раптом сам папа римський виявився більшовицьким агентом. Бо те, що слуги божі, оті поборники миру, чинять з його благословення, є просто зрадою святій церкві!
Герцог з удаваним співчуттям, але уважно слухав цілу пливу скарг старого бібліотекаря-клерикала. Герцог умів поводитися з людьми і тому погоджувався з усім, що казав Адам Рустем, щоразу навертаючи розмову на Шалго.
— Здається, отой химерний товстун у дуже добрих стосунках із полковником Карою?
Адам Рустем відповідав з упевненістю добре обізнаної людини і потроху поповнював прогалини в питаннях, що особливо цікавили репортера.
Якось Герцог попросив його зв'язатися з Бланкою Таборі й спитати, коли вона зможе прийняти журналістів. Після обіду Рустем повернувся і сказав йому, що Бланка підмовилась їх приймати. Мовляв, не має часу для інтерв'ю, бо їде у Балатонфюред і повернеться тільки надвечір.
— А її син, інженер, не зміг би з нами поговорити?
— Цього вже я не знаю. Хоча навряд, бо він теж їде я матір'ю.
— Від кого це ви знаєте? — запитав Герцог, і погляд його перекинувся на постать Ілонки, яка саме входила у подвір'я Шалго.
— Від Бланки, від кого ж іще!
«Гарні тут дівчата», — відзначив про себе Герцог, закурюючи і замислено дивлячись на старого Рустема.
— Може, хоч професор приділить нам кілька хвилин?
— Хіба що завтра по обіді. Бо професор зараз у Будапешті.
Герцог пішов з тераси у кімнату і розбудив Єллінека.
— Руді! Наші справи, здасться, налагоджуються. — І пошепки розповів про останні новини.
Єллінек протер заспані очі н простягнувся.
— Тоді нічого відкладати. Приступимо до діла. — Він підвівся і пішов до ванної освіжитися. Повернувшись, сказав: — Непоганий у тебе план.
— Так-то так, але… — почав було Герцог.
— Ти все хочеш розрахувати на секунди, — перебив Єллінек. — Так-то так, — перекривив він його, кидаючи рушник на ліжко. — Це тобі, хлопче, не кінозйомки! Ми працюємо не за готовим сценарієм.
Герцог гукнув старому, іцо залишився на терасі, щоб той почекав його: мовляв, треба дещо погодити зі своїм приятелем.
— Гаразд, — звернувся Герцог до Єллінека. — Рушай. Я буду стежити за тобою. Якщо подаси знак, піду і я.
Білявий репортер перекинув через плече фотоапарат, поклав у кишеню документи і вийшов з кімнати.
Герцога раптом пройняв нервовий дрож. На мить стало моторошно. Та він знав уже, що це незабаром пройде. Випив чарку коньяку і, відразу заспокоївшись, пішов на терасу. Розмовляючи з Рустемом, весь час спостерігав за будинком. Ось через сад пройшов від Шалго на дачу Таборі Губер. Навів на нього бінокль і бачив його так, немов їх розділяло всього кілька метрів. Ось Губер зник у будинку. Піднявши бінокль, Герцог оглянув узбережжя озера. Зараз там було досить багато човнів. Далі, уздовж заростей очерету, було тихо і безлюдно. Хіба що десь у гущавині сховався якийсь рибалка в човні. Потім перевів бінокль знову на дачу: Губер стояв уже на балконі. Обличчя його було у тіні.
А старий Адам Рустем усе говорив. Зараз він саме розповідав про те, як було закладено місцевий монастир Герцог відзивався однозначно: так або ні. Час від час він, правда, вигукував:
— Фантастично! Я цього навіть не знав! — Або: Цікаво! У нас на Заході навіть не подумали б, що це так.
Тим часом Герцог пильно
