Агент №13 - Андраш Беркеші
Рустем нічого цього не бачив, бо сидів під зонтом у тіні, критикуючи антиугорську політику Габсбургів. На його думку, найбільш вірними підданими австрійському імператору були саме угорці. Отож даремно австрійці завжди мали їх, угорців, за пасинків імперії. Нехай пан Герцог не ображається за відвертість, але він мусить сказати правду, хоч би яка вона була гірка. Західна молодь, навіть здобувши вищу освіту, не знає історії. А даремно. — Тут він процитував по-латині: «Історія — це вчитель життя». І цю древню істину треба пам'ятати завжди.
— Ви маєте рацію, дядьку Адаме, — притакував Герцог. — Просто біда з цією молоддю. — Я не бачу в ній ані іскорки патріотизму! Натомість — грубий егоїзм. Ця клята цивілізація губить усе на світі. «Де добре, там і батьківщина», — з іронією процитував він також по-латині.
Рустем уважно слухав. Він уже втомився від тривалої дискусії й тепер заклопотано дивився десь у далину.
— Можна попросити вас про одну послугу, дядьку Адаме? — вкрадливо запитав Герцог.
Старий підняв на нього втомлені очі.
— Я вирішив, що найкраще було б поговорити особисто з самим полковником. Він багато чого міг би розповісти. Але мені не хотілося б так, без попередження, вриватися до нього. Здається, він тепер удома. Коли ваша ласка, підійдіть до нього і спитайте, коли зможе мене прийняти. І попрошу вас бути моїм перекладачем. Звичайно, за відповідну винагороду.
Худорлявий старик підвівся:
— Для чого ж за гроші, хлопче, — сказав. — Для доброї справи можна і так…
Не минуло й півгодини, як Рустем повернувся.
— Полковник, друже, поїхав у Будапешт. Дома буде тільки завтра.
— Знову не повезло, — розпачливо проказав Герцог. — Так важко ні один газетний матеріал мені не діставався. А Шалго теж немає вдома?
— Він поїхав у Веспрем.
Губер задумливо схилився над столом у вітальні. Навколо панувала м'яка тиша.
Пообіднє сонце широким струменем світило крізь розчинені двері, дим від сигари розірваними хмарами повис у повітрі. Губер знову і знову пробігав очима прізвища, написані на аркуші паперу, і думав про те, що люди, котрих він оце записав, навіть і в гадці не мають, що сьогодні вночі або завтра вранці вони на довгі роки попрощаються з вільним життям. Він ще мав час передумати. Підпалити папірець — і цим людям не загрожуватиме ніяка небезпека.
У дверях тераси з'явився Герцог. Почувши кроки, Губер різко підвів голову. Він одразу впізнав Герцога, але не поворухнувся, тільки примружив очі.
— Впізнаєте мене? — запитав чоловік, підходячи ближче.
— Герцог. Вальтер Герцог, — відповів і струсив попіл з сигари.
— Я знав, що ви мене впізнаєте, — сказав молодий чоловік і зупинився біля столу. — Хоч Єллінек і заперечував мені. Він помилився. Я виграв парі. — Герцог говорив невимушено, тим часом пильно оглядаючи все, що лежало на столі. Раптом вираз обличчя його цілком перемінився. Адам Рустем тепер би не впізнав цього балакучого, ввічливого, інтелігентного журналіста.
— Єллінек теж тут? — запитав Губер, роблячи спробу по-дружньому всміхнутися і відчуваючи, що це йому зробити важко.
— Я ні кроку не ступаю без фотокореспондента, — промовив Герцог і оглянув залиту сонцем простору кімнату. Десь далеко прогуркотів грім. Герцог вийшов на терасу, з байдужим виглядом на обличчі дивився якусь хвильку в далечінь. З боку Бадачоня насувалися чорні грозові хмари.
Губер поквапливо згорнув папірець із прізвищам і сховав його в кишеню полотняних брюк. «Краще було спалити», — подумав він про себе.
— Як ви сюди потрапили, Герцог? — спитав він спокійним, урівноваженим тоном.
— Приїхав на машині, — відповів Герцог, усе ще стоячи до Губера спиною. — Відень, Гедєшгалом, Кестгель, Балатонемед. Я вже третій день тут. — Він обернувся. — Чудова місцевість!
— Третій день? — здивовано перепитав Губер. — Чому ж ми досі не зустрілися?. — Йому здалося дивним, що Герцог не сідає. — І що ви тут робите?
— Що? Репортаж, звичайно. Власне, шукаю відповідну тему для репортажу. Дотепер знайомився з місцевістю. Орієнтувався. Зважував можливості. Уже склав про себе робочий план. А з вами… я уникав передчасної зустрічі. Знаєте, як то буває. — Він знову підійшов до столу і недбалим рухом запалив сигарету. — В школі по підготовці диверсантів у нас був один учитель, він втовкмачував нам, що перед будь-якою операцією найголовніше — вивчити місцевість, оцінити ситуацію. Я завжди був слухняним учнем, і мені подобалася ця порада, вона дійсно розумна.
— Вас послав сюди Браун? — невпевнено спитав Губер і раптом злякався, відразу зрозумівши, що запитання невдале.
Герцог ствердно кивнув головою.
— Так, він попросив мене завітати до вас. Дуже непокоїться. З певних ознак він зробив висновок, що ви… збожеволіли.
Губер відчув, як холопе в серці. Спокійно! Тепер усе залежить від того, наскільки вдасться взяти себе в руки. Гак, він припустити грубої помилки, не перевіривши у готелі все як слід. Правда, він знав, що Браун діятиме, проте не чекав, що це станеться так швидко і несподівано. Знав Губер і те, що в наступні хвилини йому доведеться боротися за своє життя.
— Невже Браун не зрозумів того, що я йому передав по телексу?[12] — вигукнув він з удаваним подивом.
— Жартуєте, Губер? — посміхнувся Герцог, зручно вмощуючись верхи на столі. — По майте нас за дурнів. Те, що ви передали по телексу, було дезинформацією.
— Подумайте логічно, Герцог. Якщо мені не зраджує пам'ять, у школі по підготовці диверсантів ви відзначалися саме вмінням логічно
