Містична річка - Денніс Ліхейн

Таке тепер сталося й в житті Джиммі Маркуса. Шон не міг собі уявити, як він зможе дивитися цьому чоловікові у вічі й сказати: «Так, вона мертва. Твоя дочка мертва, Джиммі. Хтось навіки забрав її від тебе». І він повинен сказати це Джиммі, який уже втратив дружину. «Чорт. Розумієш, Джиммі, схоже, Бог забрав іще не все, що він хотів у тебе взяти. Тож не лякайся, якщо він прийде знову. Можна тільки сподіватися, що він не дуже поспішатиме. Ми ще зустрінемося, Джиммі».

Шон перейшов по короткому дощаному місточку, який сполучав береги рівчака, й пішов далі стежкою, заглибившись у гай напівокруглої форми, що оточував кінотеатр для автомобілістів, немов поганський театр. Усі скупчилися біля сходів, які вели до дверей збоку від кіноекрана. Шон побачив Карен Г’ю, що клацала своєю фотокамерою, Вайті Паверса, який прихилився до дверей, зазираючи в них і роблячи якісь нотатки, асистента медичної служби, який стояв навколішки біля Карен Г’ю, ціле військо полісменів в одностроях, як міської служби, так і служби штату. Позаду Карен Г’ю, Вайті Паверса та асистента медичної служби щось роздивлялися на сходах, а великі цабе Френк Крозер із міської служби та Мартін Фріл із поліції штату, безпосередній Шонів начальник, стояли трохи осторонь на сцені під екраном і розмовляли один з одним, нахилившись уперед та зблизивши голови.

Якщо асистент медичної служби скаже, що вона померла в парку, то ця територія підлягає юрисдикції штату, й за справу повинні взятися Шон і Вайті. Шонові доведеться повідомити Джиммі про смерть дочки. Його робота полягатиме в тому, щоб ознайомитися з інтимним життям жертви, а також у тому, щоб закрити справу чи принаймні створити ілюзію, що її закрито.

Проте поліція міста може зажадати справу для свого розгляду. Фрілові повноваження дозволяли йому віддати їм справу, адже парк був оточений територією міста, а перший замах на життя жертви було здійснено в межах юрисдикції міста. Шон був переконаний, що цей факт не лишиться поза увагою. Убивство в міському парку, жертву знайдено неподалік від місця, яке мало стати місцевим центром поп-культури. Не виявлено жодного очевидного мотиву. Не знайдено й убивцю, якщо його не порішила Кейті Маркус, а це малоймовірно, бо Шон знав би, що це сталося. Величезна подія для засобів масової інформації, якщо подумати, бо протягом останніх двох років місто було позбавлене подібних новин. Преса стільки набреше, що своїми вигадками заповнить канал.

Шон цього не хотів, але, якщо його попередній досвід міг стати за барометр, цих подій йому не уникнути. Він ішов у напрямку екрана кінотеатру для автомобілістів, не відриваючи погляду від Крозера й Фріла, намагаючись прочитати вердикт у найменших порухах їхніх голів. Якщо знайдено Кейті Маркус — а Шон у цьому анітрохи не сумнівався, — то Низина вибухне. І річ не тільки в Джиммі — він, певно, буде під дією глибокого шоку. Але брати Севіджі! У відділі найтяжчих злочинів вони мали товстелезні папки майже на кожного з цих чудіїв. Шон чув, як хлопці з поліції міста казали, що вечір проти суботи принаймні без одного з братів Севіджів у камері попереднього слідства був не менш рідкісний, аніж сонячне затемнення, — інші полісмени приходили юрмами подивитися на це, бо не могли повірити в таку рідкісну подію.

На сцені під екраном Крозер кивнув головою, а Фріл крутнув нею, обернувся, зустрів Шонів погляд, і Шон зрозумів, що справу передають йому та Вайті. Шон побачив трохи крові на листі дерев, які стояли поблизу від екрана кінотеатру, й ще трохи на сходах, що вели до дверей.

Коннолі й Соза попіднімали голови від крові на сходах, похмуро кивнули Шонові й знову стали роздивлятися щілини, на які наступали ті, хто підіймався. Карен Г’ю звелася на рівні, й Шон почув гудіння її фотокамери, коли та натисла великим пальцем на кнопку й плівка закінчилася. Вона засунула руку до своєї сумки по новий моток плівки й відкрила задню частину камери. Шон помітив, що її попелясто-біляве волосся потемніло на скронях та чубку. Вона глянула на нього безвиразним поглядом, укинула знятий «фільм» у сумку й зарядила фотокамеру новою плівкою.

Вайті стояв навколішках біля асистента медичної служби, й Шон почув, як він запитав гучним пошептом:

— Що?

— Те, що я сказав.

— Ви тепер певні, так?

— Не на сто відсотків, але схиляюся до такої думки.

— Прокляття!

Вайті подивився через плече на Шона, який наближався, й похитав головою, показавши великим пальцем на асистента медичної служби.

Кругозір Шона розширився, коли він піднявся над ними, їхні плечі впали донизу, й він зміг заглянути за двері й побачив скоцюрблене тіло. Відстань між стінами там була невелика, і труп сидів, упираючись спиною в ліву стіну, а ногами — у праву, тож спершу Шонові здалося, ніби він побачив на сонограмі людський зародок у материнському лоні. Її ліва нога була гола й вимазана в багнюку. Те, що лишилося від шкарпетки, висіло на її щиколотці пом’яте й подерте. На правій нозі був простий чорний черевик без підбора, обляпаний засохлою багнюкою. Навіть після того як вона загубила один черевик у саду, вона залишила другий на нозі. Убивця, либонь, увесь час дихав їй у потилицю. А проте жертва забігла до цієї кімнатки сховатись. На мить вона змогла від нього відірватися. Виходить, щось затримало його біг.

— Созо, — покликав Шон.

— Га?

— Пройдися дорогою втікачки. Подивися там на кущі, чи немає на них клаптів порваного одягу або чогось такого.

— Працівник уже вивчає відбитки ніг.

— Це добре, але нам треба більше. Ти підеш?

— Піду.

Шон знову глянув на тіло Кейті. На ній були м’які темні штани й матроська синя блузка з широким коміром, зверху червоний жакет, порваний. Шон вирішив, що це її одяг на вік-енд, надто пристойний, щоб дівчина з Низини могла носити його щодня.

І якось сталося, що вона закінчила своє життя в цьому вузькому закапелку, його вологі стіни були останньою річчю, яку вона побачила, й, мабуть, останньою річчю, яку вона понюхала.

Складалося враження, що дівчина втекла сюди від червоного дощу, який, однак, лишив свої сліди в її волоссі та на щоках, покрив її одяг вологими плямами. Її коліна були тісно притиснуті до грудей, а правий лікоть вона