Я сам поховаю своїх мертвих - Джеймс Хедлі Чейз

— Нема ніякого бойфренда, — гарячково вигукнула Лоїс, і це вразило чоловіка. — Я просто буду зайнята, — і дівчина вибігла з кабінету, рвучко зачинивши за собою двері.

Інгліш спантеличено нахмурився, дивлячись на розкладені на столі папери.

— Дамо цьому лад пізніше, — мовив сам до себе. — А Джулія казала, що ця дівчина закохана у мене. Як би не так... Навіть повечеряти відмовилась. Оце Джулія називає — закохана?

Хвилин за десять він відклав ручку та, підійшовши до вішака, одягнув пальто й узявся було за капелюх, коли у двері постукали, а потім увійшла Джулія.

— О, привіт, Джуліє, — він поправив пальто. — Вирішила мене провідати?

Жінка швидко підійшла і поцілувала Ніка.

— Мені треба трохи грошей, — мовила поспіхом. — Я обідаю з Джойс Гіббонс, а гаманець залишила вдома.

— Я б хотів пообідати з вами, — із жалем зітхнув Інгліш, дістаючи гаманець. — П’ятдесят достатньо?

— Ще й забагато, любий. Ми замовимо лише салат. А з ким ти обідаєш?

— Із Бернштейном, — скривився Інгліш. — Він хоче впарити мені якогось співака для Голден Епл. Звичайно, я не погоджуся, але мені потрібна Теска, а у неї контракт з ним. Хочу її переманити.

— Ти отримаєш її, якщо бажаєш, — Джулія заховала банкноту в сумочку. — Можеш підвезти мене?

— А де ви з Джойс будете обідати? — запитав Нік, надіваючи капелюх.

— В Уолдорф.

— Підвезу, це по дорозі. Ходімо. Нам уже пора.

Вони вийшли у приймальню. Гарі Вінс, глипнувши на Джулію, відійшов убік.

— Привіт, Гарі! — радісно вигукнула Джулія. — Мені щось потрібно від тебе...

— Що саме, Джуліє? — сухо запитав Гарі.

Його тон змусив Лоїс відволіктись і глянути на нього. Ні Гарі, ні Джулія не помітили, що секретарка сиділа за своїм столом біля вікна.

— Мені треба ще два квитки на шоу. На сьогодні, — пояснила Джулія. — Зможеш передати їх?

— Звичайно, — відповів Гарі, червоніючи.

— Агов, постривайте! — всміхнувся Інгліш. — Джуліє, ти мене розориш. Подумати тільки, ще два квитки на вітер.

— Це для Джойс. Я пообіцяла.

— Вона ж купається у грошах. Чому, чорт забирай, Джойс не купить собі двох квитків?

— Ну, любий, не будь скупим, — пробелькотіла Джулія, беручи Ніка за руку. — Ти ж знаєш, що люди очікують від мене квитків на всі твої шоу.

— Знайди їй два квитки, Гарі, — звелів Нік. — Зроби так, як вона просить.

— Добре, містере Інгліш, — хрипло мовив Гарі.

— Ти справді вечеряєш сьогодні з отим нудним старим сенатором? — запитала Джулія, проходячи з Інглішем через офіс. — Коли ви зустрічаєтеся?

— О восьмій тридцять. Сьогодні ми не зможемо побачитися, Джуліє. Зустріч точно затягнеться надовго.

Інгліш пройшов за нею у коридор.

Гарі провів їх поглядом, немов заціпенівши. Вираз його обличчя налякав Лоїс. Вона спостерігала за Вінсом, і коли той раптом вийшов з офісу, відчула, як холодний піт виступив у неї на спині.

3

Чак Еган скерував «кадилак» до вишуканого входу у ресторан «Сілвер Тауер».

Інгліш нахилився вперед.

— Чаку, віджени автомобіль та піди пообідай. Забереш мене о пів на десяту.

— Зайти з вами, босе? — запитав водій, озираючись навколо.

Нік похитав головою.

— Ні. Зараз тут усе спокійно. А от коли будемо виходити — пильнуй.

— Я завжди насторожі, — трохи зухвало заявив Чак. — Я буду о дев’ятій тридцять.

— Зачекаєш у фойє.

Чак виліз із машини, оглянув вулицю, тримаючи руку в кишені пальта, тоді відчинив дверцята автомобіля і простежив за босом, поки той швидко переходив тротуар до входу в ресторан.

Інгліш віддав свої пальто і капелюх у гардероб і, прямуючи до вбиральні, побачив сенатора Б’юмонта.

— Привіт, сенаторе! Цього разу я вчасно?

— Як справи, Ніку? — запитав Б’юмонт, потиснувши йому правицю.

— Нормально. Йду мити руки.

— Ходімо разом.

Вони попрямували до розкішної вбиральні.

Поки Інгліш мив руки, Б’юмонт прикурив сигару і похмуро спостерігав, як із крана тече вода.

— Тобі не варто було переносити ту зустріч, Ніку, — нарешті буркнув він. — Різ був такий розгніваний...

— Я й не сумнівався, — байдуже відповів Інгліш і потягнувся за рушником. — Якби я забивав собі голову думками про Різа, то не мав би часу заробляти гроші.

Б’юмонт ворухнув плечима.

— Я переймаюся твоїми справами, Ніку. Різ більше не допустить такого ставлення. Він мені так і сказав.

Інгліш узяв сенатора за лікоть і підштовхнув його у напрямку бару.

— Замов собі коктейль і розслабся, — порадив він доброзичливо. — Різ підтримає все, що мені треба буде, ти й сам це знаєш.

— Не підтримає. Різ сказав, що вже пора комусь тебе спинити, і він налаштований серйозно.

Інгліш замовив Б’юмонту коктейль, а собі взяв мартіні.

— І як він збирається мене спинити? — запитав Нік, усміхаючись.

— Поки що не знаю, але чув, як Різ обговорював це з окружним прокурором. Вони згадували про Роя.

Обличчя Інгліша напружилося.

— Розповідай.

Б’юмонт неспокійно засовався на стільці.

— Якісь чутки про шантаж. Різ наполягає, щоб окружний прокурор усе з’ясував.

Інгліш знизав плечима.

— Нема що з’ясовувати. Хай тільки-но спробує оприлюднити щось таке, чого не зможе довести, — я затягаю його по судах.

Сенатор кивнув.

— Я сказав те саме, і йому це не сподобалось. Та якщо утих чутках є хоч крапля правди, Ніку, то, чорт забирай, будь обережним.

— Не мели дурниць! — грубо обірвав його співрозмовник. — Там нічого на мене нема, взагалі нічого. І нема доказів, що Рой був шантажистом.

— Що ж, я дуже радий це чути, — заспокоївся Б’юмонт. — Ти ж не обманюєш мене, Ніку?

— Навіщо це мені? Повторюю, ні Різ, ні окружний прокурор нічого не зможуть довести.

— А що там із тою дівчиною, секретаркою Роя?

— Про неї вже подбали. Преса не пов’язала її з Роєм, як і окружний прокурор. Моріллі все влаштував. Він, безумовно, заробив свої п’ять тисяч. Можеш не хвилюватися.

— Тобі легко говорити, — роздратовано кинув сенатор. — А я повинен зважати на свою посаду.

— Поки я з тобою, тобі нема чого хвилюватися,