Подвійна гра в чотири руки - Ірен Віталіївна Роздобудько
Зібравши всю волю на кінчику язика, вона видушила з себе:
— За що ви вбили Штока?..
Ванда з посмішкою відсторонилася, відійшла, почала застібати ґудзики, усе ще посміхаючись Мусі крізь зелене марево.
— Побачив мене, дурень. Зайшов до Айзена борг стягнути, — спокійно пояснила вона.
Муся могла стежити за нею, хіба що рухаючи зіницями.
Ванда витягла з шафи креслення, згорнула його і сунула за пазуху.
Накинула шкіряний жилет, щільно застібнула на всі ґудзики, поправила вузькі чорні брюки.
Навіть у такому стані Муся зауважила, яка вона гарна в цьому піратському вбранні.
Ванда підібрала волосся під капелюх.
А потім зробила ще один рух, котрий пояснив Мусі — але це вже було не суттєво — природу маленького отвору в шиї вбитого інженера Віктора Передері: дістала зі скриньки крихітний прилад, схожий на арбалет, заряджений ампулою, сунула його до кишені…
Помітивши розширені Мусині очі, посміхнулась:
— Чудовий винахід моїх пращурів. Але ти помреш не скоро і не боляче. Не бійся. Спочатку побачиш чудові сни. Тобі сняться кольорові сни? Певно, що так, адже ти надто юна — молодим завжди сняться кольорові… А ось за чоловіка твого липового я не пору чусь. Тут, — вона вказала на місце, куди поклала арбалетик, — засіб міцніший…
Муся шалено смикнулась, замукала крізь зціплені судомою зуби.
— Ну-ну… — лагідно промовила Ванда. — Не витрачай сили, дурненька…
І накрила її обличчя подушкою…
* * *
У чорній воді коливалися зірки і розчинялись, мов цукор, у сяйві широкої місячної стежки.
Посеред неї так само коливався і потопав у світлі рибальський баркас.
У ньому темними силуетами вимальовувалися дві фігури.
Ледь помітною окантовкою мерехтів довкола бортів баркасу червоно-водянистий слід.
Фігура, що належала ватажкові цієї команди, здійняла руку до очей, приглядаючись до годинника, що сяйнув у темряві золотим ланцюжком.
Докірливо похитала головою, вдивляючись за борт.
— Не варто було, Володю… Ми не бандити. У нас — місія, мета…
Молодший витягнув із кишені білу хустку, ретельно витер руки, кинув у воду, відповів:
— Не ображайтеся, вельмишановний Вітольде Вікторовичу, але ваше покоління завжди так: крок уперед — два кроки назад! Завтра ж цей пролетарій міг нас здати!
Він простягнув старшому пачку зібганих асигнацій:
— І гроші зекономили. Візьміть для партійної каси — ще згодяться.
Старший поморщився.
— Беріть, беріть. Вони не пахнуть. Самі ж казали — висока місія, мета! Без крові не обійдешся.
— І все ж таки, Володю, це негуманно…
— Негуманно посилати нас за кресленнями саме сюди! Можна було б якось простіше…
— Не можна, — суворо відрубав старший. — Тут найбезпечніше. До того ж на березі креслення дісталося б німецькому резиденту. А ми їх візьмемо тут. Добре, що суб’єкт повів подвійну гру і — на нашу користь.
Він знову поглянув на годинник:
— Він має бути тут за годину. Уночі пароплав ставлять на якір — для зручності пасажирів.
— Суб’єкт нам потрібен?
Вітольд Вікторович зморщився і кивнув на воду:
— З ним, прошу, без подібних жартів!
— Милосердна ви людина, — посміхнувся молодший и додав, серйозно дивлячись опоненту в очі: — Ми підемо іншим шляхом! Терор, терор і ще раз терор!
Вітольд Вікторович докірливо похитав головою, але нічого не відповів.
Море було тихим, далеко на чорному горизонті, що зливався з ним, майоріли ледь помітні вогники пароплава.
* * *
Олексій уже був на порозі, як з-за дверей почулися кроки.
Вони прошелестіли, немов осіннє листя, що падає на м’яку землю, але для його слуху цього було достатньо.
Він вимкнув гасову лампу, швидким рухом згріб подушки на ліжку, накрив їх ковдрою.
Сам притиснувся до стіни, поклавши руку до кишені.
Двері, в яких коротко скреготнула відмичка, безгучно відчинилися.
Жовте світло з коридору на мить висвітило тендітну чорну фігурку, що ковзнула досередини.
Фігурка завмерла, роздивляючись накрите ковдрою «тіло», підібралася ближче, схилилася.
Пролунав ледь чутний звук, схожий на коротке дзижчання бджоли.
Олексій наставив на фігурку револьвер і увімкнув світло:
— Сподіваюсь, наступну порцію отрути ви не встигли приготувати, мадам Лібо?
Ванда повільно обернулася.
— Де креслення? — захриплим голосом запитала вона.
— Поспішаєте? — Олексій іронічним поглядом окинув її дорожній костюм. — Власне, я також. Тому пропоную вам негайно віддати мені те креслення, що ви вкрали в убієнного вами ж морського інженера Віктора Передері! Бачте, ми з вами тут у одній справі…
Ванда закусила губу, скривилася, поглядаючи на наставлений на неї револьвер.
— Не дочекаєтесь!
Олексій звів курок.
— Тоді мені доведеться взяти його самому. Повірте, мені це буде прикро, — посміхнувся холодно і зморщився. — Обшукувати небіжчиків — справа неприємна і не зробить мені честі. Краще віддайте самі.
Ванда посміхнулась:
— Ви цього не зробите!
— Ви впевнені? — навзаєм посміхнувся Крапка.
— Так, — кивнула Ванда і додала значуще: — Адже у вас тут є ще один інтерес…
Рука сищика затремтіла.
— Що ви з нею зробили?!
— О, як пристрасно! — засміялася Ванда. — А вона казала, що ви чужі! Не хвилюйтесь так: вона жива. Поки що… Але помре через пару годин, якщо не прийме ось це.
Вона вийняла з декольте крихітну скляну пляшечку.
Олексій опустив револьвер.
— Ваші умови? — тихо вимовив він.
Ванда полегшено зітхнула:
— Так краще… Отже, я вам даю протиотруту, ви мені — друге креслення. І розходимось з миром. Ну як?
— Я не можу дати вам креслення, — сказав Крапка. — У мене його немає!
— Немає? — скинула брови Ванда. — Не вірю. Певно, ви ж обшукали всі речі Айзена — те, чого не встигла зробити я через того дурнуватого ювеліра. Креслення!
Вона простягнула руку.
Олексій з понурим виглядом пройшов повз неї вглиб каюти, роблячи вигляд, що дійсно пішов по креслення.
Ванда з переможним виглядом спостерігала за його згорбленою спиною.
Але то була оманлива мить.
Зробивши кілька кроків, Олексій наблизився до жінки і накинувся на неї, намагаючись видерти з її руки пляшечку.
Але Ванда, ніби очікуючи на подібний підступ, вмить відстрибнула мов кішка і зробила те, на що не очікував навіть такий досвідчений у бойовому мистецтві сищик Крапка!
Нога жінки злетіла високо вгору, і Крапка отримав міцний і точний удар у чоло.
