Містична річка - Денніс Ліхейн

— Що тут відбувається, Еде?

Діво стенув плечима.

— Це вже другий гвинтокрил сюди залетів. Перший кружляв над моїм будинком десь із півгодини тому, і я сказав дружині: «Люба, ходімо довідаємося, що діється, бо тут ніхто нам цього не скаже». — Він висипав жменю льодяників собі в рот і знову стенув плечима. — Тож я прийшов сюди подивитися, що спричинило цю веремію.

— І що ти почув?

Діво повів долонею перед собою в повітрі.

— Нічого. Вони розкриваються не більш ніж гаманець моєї матері. Але працюють серйозно, Джиммі. Тобто я хочу сказати, що вони заблокували Сідней-стрит з усіх боків — копи та загородження стоять на Крешент, Гарборв’ю, Сьюдені, Ромсі, до самої Данбой, наскільки мені відомо. Люди, що живуть на цій вулиці, не можуть вийти зі своїх домівок, гніваються. Я чув, вони ганяють катери по каналу, й Бу Даркін, коли я з ним розмовляв, сказав, що бачив зі свого вікна водолазів.

Діво показав рукою.

— Подивись-но отуди.

Джиммі глянув туди, куди показував палець Діво, й побачив, як троє копів витягли з обгорілого триповерхового будинку на протилежному боці вулиці якогось пияка, пиякові це не сподобалося, й він чинив опір, аж поки один із копів не послав його обличчям униз по обгорілих сходинках, проте Джиммі все ще був під враженням від слова «водолази», яке промовив Ед. Копи не посилали водолазів на дно водойми, якщо хотіли знайти там щось цікаве, щось живе.

— Вони не граються, — присвиснув Діво, потім подивився на одяг Джиммі. — Чого ти нарядився?

— Сьогодні перше причастя Надін.

Джиммі побачив, як полісмен підняв пияка, прошепотів щось йому на вухо, а потім повів його до зеленавого «седана», де над головою водія, на даху стриміла сирена.

— Вітаю, — сказав Діво.

Джиммі всміхнувся у відповідь.

— То якого ж біса ти приплентав сюди?

Діво подивився на вулицю Роузклер у напрямку церкви святої Цецилії, й Джиммі несподівано відчув себе в кумедному становищі. Що, в біса, він робить тут у своїй шовковій краватці й костюмі, який коштує шістсот доларів, плутаючись черевиками в бур’янах, що пробивалися з-під огорожі?

«Кейті», — пригадав він.

Але й це здалося йому безглуздим. Кейті знехтувала перше причастя своєї сестри, заснувши після перепою, а чи слухаючи в ліжку балаканину свого останнього коханця. Прокляття. Чому вона має прийти до церкви, якщо її туди не тягнуть? До хрестин самої Кейті Джиммі не був у церкві протягом доброго десятка років. І навіть після цього він не став ходити туди регулярно, аж поки не зустрів Аннабет. Отож, чи варто дивуватися, що, коли він вийшов із церкви й побачив на Роузклер поліційні машини, його опанувало чи то лихе передчуття, чи то страх? Він прийшов сюди лише тому, що турбувався за Кейті й був обурений її поведінкою, тому й була вона в нього на думці, коли він дививсь, як кілька полісменів підходять до каналу.

А що тепер? Тепер він почуває себе йолопом. Навіщо він прийшов сюди в дурнуватому костюмі, хоча пообіцяв Аннабет, що поведе дівчаток розважитися й поїсти сиру до Чака, де вони й домовлялися зустрітись? Аннабет тоді подивилася на нього зі змішаним почуттям роздратування, збентеження й ледве стримуваного гніву.

Джиммі обернувся до Діво.

— Я прийшов сюди, бо мені стало цікаво, як і всім іншим. — Він поплескав Діво по плечу. — Бувай, Еде, — сказав він, а внизу на Сідней-стрит один із копів передав ключі від автомобіля іншому, й той інший стрибнув у фургон.

— Бувай, Джиммі. Бережи себе.

— Ти також, — повільно промовив Джиммі, ще дивлячись на вулицю, коли автофургон дав задній хід і зупинився, щоб перемкнути швидкість і виїхати праворуч. Нараз Джиммі опанувала гостра певність чогось страхітливого.

Таке відчуття виникає в тебе в душі й більше ніде. Ти іноді відчуваєш там істину — всупереч логіці, — і ти здебільшого маєш слушність, якщо це той тип істини, якого ти не хочеш визнавати й не впевнений, що мусиш. Ти намагаєшся не помічати цього, коли ходиш до психіатрів, довго сидиш у барах і отупляєш свій мозок перед телевізійним екраном — у такий спосіб ти прагнеш заховатися від страшної, бридкої істини, що її відчула твоя душа задовго до того, як збагнув мозок.

Джиммі відчував, як ця певність проникає крізь черевики в пальці ніг, хоч найбільше, чого він хотів — це втекти від неї, втекти так швидко, як тільки може, аби не стояти там і не спостерігати, як автофургон від’їздить геть. Немов цвяхами пронизало його груди, холодний залп великих цвяхів, наче вистрелених із гармати. Він хотів заплющити очі, але їх також пробили цвяхи, і вони не могли заплющитися: автофургон виїхав на середину вулиці, й Джиммі втупив погляд у той автомобіль, який він блокував, автомобіль, навколо якого зібралися всі, доторкаючись до нього, фотографуючи його, зазираючи всередину, передаючи взяті з нього речі копам, які стояли на дорозі й на хіднику.

Автомобіль Кейті.

Не просто та сама модель автомобіля. Не машина, схожа на її машину. Її машина. Авто з подряпиною на правому передньому бампері та розбитим склом на правій фарі.

— Господи, Джиммі. Подивися на мене, Джиммі. З тобою все гаразд?

Джиммі глянув на Еда Діво, не тямлячи, як опинився тут навколішках, із притиснутими до землі руками, з ірландськими обличчями навкруг, що дивилися вниз на нього.

— Джиммі. — Діво запропонував йому руку. — З тобою все гаразд?

Джиммі подивився на руку й не знав, що відповісти. «Водолази, — подумав він. — У водах каналу».

Вайті знайшов Шона в лісі, за сто ярдів від рівчака. Вони загубили кривавий слід і будь-які відбитки слідів на відкритіших ділянках парку — вчорашній нічний дощ змив усе, чого не приховала природа.

— Собаки щось винюхали біля колишнього кінотеатру автомобілістів. Ти хочеш пройтися туди зі мною?

Шон кивнув головою, але тут озвалася його рація.

— Офіцере Дівайн, тут із нами якийсь чоловік…

— А де ви?

— На Сідней-стрит, офіцере.

— Кажи далі.

— Цей чоловік стверджує, що він батько дівчини, яка зникла.

— Якого чорта він робить на місці злочину?

Шон відчув, як його обличчя наливається кров’ю, червоніє та стає гарячим.

— Він прослизнув сюди, офіцере. Що мені йому сказати?

— Виштовхай його геть. Ви вже маєте психолога на сцені подій?

— Він сюди їде.

Шон заплющив очі. Усі