Пригода опівночі. Однієї дощової осені - Андрій Гуляшки
Пішов дощ. Він хльостав засохлу землю мов батогами.
Абакум смикнув поводок і насилу відтягнув незадоволеного Інгуса од хвіртки, що вела в сад.
Не зупиняючись ніде, Абакум навпростець перетнув квартал і вийшов на бульвар Яворова. Промоклий і брудний, він добрався до першого телефонного поста, викликав чергового по відділу і попросив прислати йому машину.
Собаку відправив з шофером.
Як тільки Захов увійшов у свою кімнату, задзвонив телефон. Лейтенант Марков доповів, що в чоловіка, який приїхав на кремовому «Москвичі», в руках нічого не було.
— Шкода! — посміхнувся Абакум. Потім спитав: — Ти дуже втомився? Ні? Тоді прошу до мене на чашку кофе!
Поки закипала вода, Захов встиг прийняти душ, надіти робочий халат і набити люльку тютюном.
Лейтенант повинен був цього вечора встановити нагляд ще й за будинком з альпійською покрівлею, щоб дізнатися, хто там живе і коли приходить туди. А також скласти довідку на Світозара Подгорова і перевірити, які люди живуть з ним в одній квартирі.
Абакум дістав з буфета пляшку коньяку і дві чашки. Кофе закипіло.
За вікном так само лив дощ.
14
Яскраво всміхався сонячний ранок. І, можливо, від цієї чистої радості, яка розлилася над землею, ще гострішою ставала тривога, що зростала в душі Абакума. Новини, про які доповів йому лейтенант Марков, не віщували нічого доброго.
Тепер він знав, що обидва підписи на підробленому листі написано спочатку чорним олівцем. Підпис лікаря просто скопійовано — це не викликало ніякого сумніву. Але Іринин підпис? Навіщо були потрібні ті незначні, ледве помітні зміни в написанні деяких літер?
Гру задумано наївно: цими незначними, ледве помітними змінами ніби хотіли переконати, що хтось намагався підробити підпис Ірини Теофілової, але дуже невдало. А що заважало цьому «невідомому» скопіювати її справжній підпис так само, як і підпис Петра Тошкова? Адже під рукою у нього були десятки листів секретарки.
Цілком ясно, автор фіктивного листа навмисно змінив деякі літери Ірининого підпису, щоб зняти з неї можливу підозру, якщо підробку буде виявлено.
Лейтенант Марков установив, що 28 серпня Христина Чавова і Ірина Теофілова не виходили з будинку Центру між десятою й одинадцятою годинами ранку. Цей факт стверджував цілковите алібі Ірини: вона не могла бути одночасно і в Центрі, і у Венцеслава. Цього алібі було досить, щоб ущент розбити всі Абакумові припущення. Але лейтенант установив ще одну подробицю: між десятою і одинадцятою годинами ранку Ірини Теофілової не було в канцелярії. Вона в цей час нібито приймала душ на мансардному поверсі. Дізнавшись про цю «подробицю», Абакум розвів руками, і обличчя його похмурніло.
— Б'юсь об заклад, — сказав він, — що в душовій є ще одні двері, які теж виходять на площадку, звідки починаються вузькі гвинтові сходи. Зв'язані з кожним поверхом і чорним ходом, вони ведуть у напівпідвальні і підвальні приміщення будинку.
Захов наказав лейтенантові оглянути ці приміщення і, чекаючи його повернення, пішов на кухню зіграти партію в доміно з хазяйкою.
Лейтенант швидко повернувся.
— Ви начебто були в тому будинку або вивчали його план! — засміявся він. — У душовій справді двоє дверей. Одні, старі, замикаються не на ключ, а на засувку зсередини. Другі, нові, зроблено недавно, це видно по штукатурці. Вони замикаються на ключ і на засувку. Там тільки один душ.
Абакум мовчав. Було близько одинадцятої, і він мав іти на доповідь до полковника.
— Не спускайте з очей обох квартир, — промовив він, зітхнувши. Потім спитав: — Ви вже маєте відомості про будинок з альпійською покрівлею?
Лейтенант знизав плечима.
— Правда, у вас не було часу, — винувато всміхнувся Абакум. — Пробачте. Я викличу вас після обіду.
Голос його тепер звучав тихо і глухо.
Отже, алібі Ірини є тільки формальне, юридичне. По суті, немає ніякого алібі. Близько десятої години Теофілова виходить із канцелярії, повідомивши заздалегідь Чавову, що йде «нагору» викупатись. Те саме вона каже й прибиральниці, а може й ще комусь. Ірина входить у душову, не роздягаючись, пускає воду, а сама виходить другими дверима і чорним ходом через двір збігає на вулицю Димо Хаджідимова. Звідти до складів Центру недалеко — хвилин п'ятнадцять, а якщо йти швидко, то можна встигнути й за десять. Зробивши все, що їй було потрібно, Теофілова повертається тим самим шляхом. Змочує обличчя й волосся гарячою водою і, «викупана», спускається в канцелярію, як це робила й раніше.
Менш як за добу Абакумові пощастило проникнути досить глибоко в цю справу. В голові у нього склалась чітко окреслена гіпотеза, але він боявся запропонувати її полковникові як план дій, бо в ній було ще багато невідомих. Захов мав у своєму розпорядженні 72 години — три доби на те, щоб виявити справжніх злочинців і врятувати одне людське життя.
Цього дня після обіду ховали Венцеслава. Абакум подзвонив Ірині на роботу, але Чавова відповіла, що Ірина не приходила, що нездужає. Тоді він викликав машину, відпустив шофера і сам сів за руль.
Абакум сподівався застати її в кімнаті, але помилився — вона сиділа, підібгавши під себе ноги, на траві під шовковицею і читала. «Певно, якийсь роман, — подумав він. — Хоче розвіятись — адже ховають Венцеслава!»
На Ірині було скромне ситцеве платтячко веселих тонів. Миловидне личко було замислене, а очі дивились, як завжди, відкрито й сміливо, і погляд їх був ясний і чистий.
Ірина подала Абакумові руку, і на її устах заграла безтурботна, радісна усмішка.
— Саме вчасно, — промовила вона і потягла його до себе. — Сідай! Я втомилась читати.
Абакум опинився на траві біля неї. Він відчував ніжний дотик її
