Пригода опівночі. Однієї дощової осені - Андрій Гуляшки
Тоді треба припустити, що один з тюбиків губної помади був призначений для Ірини Теофілової. Купуючи для себе, Чавова купила і для подруги.
Хто ж із них доторкався губами до країв склянки? А якщо виявиться, що обидві не виходили з канцелярії відділу між десятою і одинадцятою годинами?
Абакум повернувся додому близько дев'ятої вечора. Викликав по телефону лейтенанта Маркова і від нього дізнався про подробиці щодо фіктивного листа начальникові складу. Коли лейтенант розповів про походження восьми тисяч, знайдених у Венцеслава, Захов сумно всміхнувся і знизав плечима.
— Вам я даю два завдання, — сказав він, помовчавши. — По-перше, віднесіть цей підроблений лист у лабораторію. Попросіть лаборанта витравити чорнило з обох підписів. По-друге, встановіть, чи виходили з будинку Центру між десятою і одинадцятою годинами службовці відділу «Ліки та постачання» Христина Чавова й Ірина Теофілова. Відомості і лист з витравленим чорнилом я повинен мати не пізніше дев'ятої години ранку. — Абакум глянув Маркову в очі і всміхнувся. — Я розраховую на вашу точність. — І подав йому руку.
Коли лейтенант пішов, Абакум закурив, глибоко затягуючись. Тепер, коли він побачив опухи на яснах Венцеслава і знав концентрацію розчину ціанистого калію, вилитого на килим, можна було, беручи до уваги плями від губної помади, розташовані одна проти одної, відтворити останні хвилини жертви.
У цій справі лишалися нез'ясованими тільки два питання: 1. Хто та жінка, яка таємно розчинила ціанову сполуку у воді? 2. Обставини, за яких Венцеслав чомусь не виявив вчасно ціанової отрути в склянці?
Друге питання викликало в Абакума особливо серйозне здивування. Як міг Венцеслав не помітити, не відчути в склянці отрути і випити смертоносний розчин?
Та це було технічне питання. Помітив він чи не помітив, що у воді розчинений ціанистий калій — ясно одно: хлопця навмисно отруїла невідома жінка.
Звідси починалось страшне. І серце в Абакума болісно стискалось, немов обплетене колючим дротом. Не маючи в уяві певного образу, він намалював в альбомі гаданий, виходячи лише з даних, підказаних кількома виявленими характерними слідами. Звичайно, ці дані не були вичерпними настільки, щоб на підставі їх змалювати закінчений, конкретний образ. Те, чого не вистачало в них, доповнила уява. Та Абакум користувався нею не довільно, а враховуючи точні відомості, здобуті внаслідок вивчення слідів. Чи міг він, наприклад, намалювати великий рот, коли губи сходились на краю склянки під кутом, більшим від 45 градусів?
Він намалював усе «математично» точно, а коли закінчив, з білого аркуша глянула на нього з лукавою усмішкою знайома жінка — секретарка відділу «Ліки та постачання» Центру по боротьбі з заразними захворюваннями.
13
Захов був неперевершеним майстром гриму. За кілька хвилин він міг перетворитись у згорбленого сивого дідуся або ставав схожим на легковажного юнака, з якого єдине захоплення — «рок-н-ролл».
І ось Абакум приклеїв собі коротко підстрижені вусики й кошлаті брови, що аж нависли на очі, наклав горбинку на ніс. Потім надів синю парусинову спецівку, зім'яту і засмальцьовану, засунув у верхню кишеню стальну викрутку і відразу став схожим на старого монтера. Відімкнувши залізну шафу, він вийняв звідти досить потертий шкіряний портфель. Монтери носили свої інструменти саме в таких потертих портфелях. Але замість монтерських інструментів там лежали інші дивні речі: відмички, гачки, універсальне приладдя для секретних замків, електричний ліхтарик, кишеньковий фотоапарат, пакетики з різними хімікаліями і моток тонкого; але дуже міцного шпагату з стальним гаком на кінці.
Через півгодини Абакум уже йшов притихлою вулицею. Вулиця Брод тяглася від Парку свободи між новим житловим масивом і шосе, яке веде в Пловдив.
Коли і як розквітло це кохання? Воно прийшло несподівано, як несподівано налітає південний вітер у теплі літні ночі. Воно прийшло з пертого погляду. Можливо, народилось у той вечір услід за першою усмішкою. А коли він прокинувся ранком, воно вже квітло в його душі. Так розцвітають фруктові дерева навесні: звечора на них ще бруньки, а коли зачервоніє світанок, вони вже всміхаються в своєму білому весільному вбранні.
Ірина і Чавова стояли на маленькому подвір'ї за цегляним будинком і, мабуть, розмовляли, як завжди, про нудні й буденні справи.
Тоді Абакум сказав:
— Ваш начальник, лікар Петр Тошков, запрошує вас обох на скромну вечерю.
Лікар послав його запросити тільки Ірину, але йому стало шкода другої. Тому він запросив і її.
Крізь відчинене вікно на першому поверсі струмувало жовте світло. Оголені округлі плечі Ірини, її руки, шия — уся вона якось м'яко світилась, мов стара позолота. А в чорній глибині її очей, здавалось, миготіли маленькі, ледве помітні далекі зорі.
— Буде свіжа риба на вечерю, — сказав Абакум.
— Як я люблю свіжу рибу! — сплеснула руками Чавова.
Ірина мовчала.
— Лікар чекає вас, — сказав Абакум.
Вона підвела голову, і їх погляди зустрілись. Ірина розглядала його спокійно, зосереджено і неквапливо.
І хоч Абакум витримав цей погляд і сам так само спокійно й зосереджено розглядав Ірину, але вперше з своєму житті не зробив ніякого висновку. Лічильна машина, яка постійно і безпомилково працювала, коли її свідомість щось сприймала, тепер мовчала, немов раптово вимкнувся струм, котрий живив її.
— А ви проведете нас потім? — спитала Ірина, не відводячи од нього очей.
— Звичайно, — кивнув головою Абакум, — проведу. — І тут же подумав: «А лікар?»
Вечір пройшов весело. Анастасій пояснював Чавовій якісь проблеми, пов'язані з курячою чумою, лікар смажив рибу, а Ірина і Абакум накривали на стіл. Кілька разів їхні руки стикались, і тоді обоє винувато позирали на господаря, що
