Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Дивно, що знаходячись стільки років в таких умовах, він все ще міг служити своїм господарям. До нього були приставлені два десятки стільців, всі, крім одного, були зайняті. Незважаючи на пізній час, Ханой зібрав раду – військову раду, на яку запросив кантрі ченців і Главу свого Братства. Збори засідали в повному складі.

Зараз Ханой звернувся по допомогу і пораду до свого Братства. Авраал, дев'ять кантрі ченців і Агіас заслужили повагу свого засновника. Зараз він потребував їх і їх мудрості. Він вірив у Братство і його послідовників. Там де не завжди пройде армія, кантрі ченці пройдуть без зусиль, знищуючи будь-яку загрозу на своєму шляху. Вони сиділи за одним столом з воєначальниками Підземного Світу, з кращими командирами армії. Ханой неквапливо пройшов у глибину зала і вийшов на світло.

– Ти затримався. – Нетерпляче почав Дітар.

– Виникли невідкладні справи. – Швидко відповів йому Ханой.

– Важливіших невідкладних справ, ніж ті, заради яких ми всі тут, не існує! – Заперечив Дітар.

Авраал втрутився, зробивши зауваження своєму учневі:

– Він, Твій Єдиний Цар!

Чернець і не думав заспокоюватися:

– Тарсіша пропала! Ви повинні мені допомогти! – Зневірявся чернець.

Ця втрата зробила величезну діру в його душі, і той біль, що оселився там, не давав йому спокою. – Вистачить з мене воєн. Поки я сиджу тут, Тарсіша в руках ящерів.

Ханой спокійно дивився на Дітара.

– Чому ми повинні допомагати тобі з Тарсішою, якщо ти не хочеш допомогти нам з війною? – Запитав Ханой.

– Нові військові дії нікому не потрібні. Люди втомилися від війни і хочуть миру. – Відповідав Дітар. – Але навіть після підписання договору, ще дуже довго світ не знатиме спокою. Нової війни раніше ніхто б не припустив, до сьогоднішнього дня.

– До чого ти хилиш? – Поставив питання Ханой, підійшовши до столу.

– До того, що ми зібралися тут вирішити два головні питання. Перше: чи готова Агарта до війни? Друге: кого відправити за Тарсішею?

Ханой відсунув свій стілець, проскрипівши ніжками по кам'яній підлозі і сів на своє місце. Єдине, що було вільним.

– Ти все драматизуєш, Дітар. – Усміхнувся Ханой. – Згущуєш фарби. Вона потрібна їм жива. Це чергова хитрість.

– Нічого я не згущую! – Схопився Дітар, стиснувши кулаки. – Просто тверезо оцінюю ситуацію і роблю відповідні висновки. Наш світ в небезпеці, і ви всі це знаєте! Вистачить з мене ваших хитрощів! – Він оглянув всіх присутніх.

– А в чому саме полягає небезпека? – Сиплим голосом протягнув Агіас з сухим сірим обличчям і запалими очима. Він виглядав так, ніби тільки прокинувся, або ж ще не лягав.

– Не прикидайтеся, ніби не знаєте. Наш світ знемагає від війни. Вона руйнує міста і губить цілі народи! – Відповів йому Ханой. – Від війни, яку треба закінчити.

– Ну, мені все зрозуміло. – Продовжив Агіас. – Я йду на війну. Ви підете зі мною.

У відповідь в залі тиша. Агіас вирішив не зупинятися і продовжив.

–Кажіть, куди йти?

– Рано чи пізно всі війни закінчувалися. – Сказав Дітар.– Ви впевнені, що цього разу все буде також?

Агіас опустив погляд. Зовсім недавно він почав гостро відчувати ввесь жах нинішньої війни, яка в майбутньому, може досягти немислимих масштабів.

– Я… Я просто… в мене передчуття… – Видихнув Агіас, відчуваючи, як обличчя чоловіків розтягнулися в зневажливих усмішках. – А, як може бути по – іншому?

– Я просто втрачаю час. – Промовив Дітар, вставши з-за столу і розвертаючись до дверей. – Коли станеться щось дійсно важливе – покличете.

– Не поспішай, Дітар. – Заспокоїв його Ханой і звернувся до ради. – Я згоден з Дітаром – останнім часом дійсно багато, що змінилося. Настає щось страшне, і мій народ відчуває це. – Він оглянув чоловіків. – Мене довго не було, але я відчуваю різницю. Голос моря змінився, став тривожним і неспокійним. Природа неначе подає нам сигнал лиха. На тому березі, ворог готується до битви. Останньою. Він хоче знищити нас.

– І саме тому ми повинні напасти першими! – Наполягав Дітар.

Він вже давно перебрав всі можливі варіанти, відмітаючи один за іншим, поки не залишився єдиний. Найвірніший.

– Пливти туди не можна. Ми повинні чекати ворога тут. – Спокійно промовив Ханой, дивлячись прямо перед собою. – Небезпечно пливти першими. Ми можемо потрапити в пастку. Він хоче, щоб ми вплуталися в гонитву за ним.

– Він хоче, щоб ми так подумали. – Не здавався чернець. – Сараф сказав, що вони ще готують кораблі, так що, якщо попливемо зараз, зможемо їх затопити, і залишити їх на тому березі назавжди.

– Ця війна триватиме нескінченно.

– Це все тільки припущення. – Сказав Агіас. – Ми не можемо просто сидіти і чекати, коли на нас нападуть.

Ханой показав рукою в бік ради. – Треба голосувати!

Кожне слово, сказане в цьому залі, відбивалося від високих кам'яних стін і утворювало луну. Воєначальники сперечалися і між собою, і з ченцями. Вони не дуже втішно відгукувалися про незнайомців. Один з генералів, обвішаний амулетами і оберігами виразився із цього приводу:

– Хіба це правильно – звати на раду незрозуміло кого з іншого світу для вирішення долі нашого, який їм нерідний, і їх не хвилює?

– Я вважаю, що за столом, всі гідні. – Сказав Ханой, що не випускав зі своєї сильної руки тризубець. – Війна дійсно неминуча. Моє Братство вірить в мене, а я вірю в них. Необхідно вирішити зараз, інакше…

За нього закінчив Авраал:

– Інакше від людей нічого не залишиться!

Сивий старець, що сидів за столом, не брав участі в спорі, але коли він говорив, то попадав в саме в ціль.

– Що робити? Нам потрібно вирішувати прямо зараз, – говорив Ханой, – іншого шансу в нас не буде!

Після цих слів всі чоловіки разом заговорили, перебиваючи один одного, звинувачуючи в недалекоглядності або впертості. Хтось стояв на своєму, хтось коливався, чию сторону прийняти, члени Ради вже не радилися. Ханой швидко зрозумів, що якщо так триватиме, то рішення ніколи не буде знайдено.

–Тихо! – Подібно до грому, прозвучав голос Ханоя, стіни печери здригнулися, із стелі посипалися дрібні камінчики. – Ось вам компроміс: пропоную голосування. Хто за те, щоб почекати розвитку подій і зустрічати ворога тут?

Тиша запанувала в залі. Найсильніші генерали, Авраал та кантрі ченці обмірковували свій вибір. Негайно піднялися перші руки – половина. Кантрі ченці рук не підняли, Авраал теж. Тоді Ханой звернувся до Глави Братства :

–Що ти вирішив, Нісан Авраал? – Запитав Ханой, він сподівався на підтримку з його боку.

Авраал усміхнувся:

– Я нічого не вибираю. Люди просять ради, тільки для підтримки рішення, яке вони вже