Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Великий зал вміщував більше трьохсот людей, сто з яких, були солдати Царя Світу. В центрі залу був величезний стіл, за яким трапезували високі чини Підземного Царства. Ханой зайшов першим, а за ним Дітар і інші. Варта залишилася по той бік дверей, а в залі їх зустріла людина, яка проводила до столу. Ченці сіли. Останнім часом вони жили як дикуни, і знаходитися в такому місці було для них вкрай незатишно. Їх брудний, частково рваний одяг, який зігрівав у переході через гори, зараз викликав незручність.

Але, що дивно, на них ніхто не звертав уваги. Люди сиділи і спілкувалися один з одним, неначе крім них у цьому залі нікого не було. Дітар прислухався.

– Нам потрібно терміново щось зробити! – Казав один чоловік з вусами, що сидів зліва від ченця.

– Він не знає, як цьому запобігти! – Відповідав його партнер. – Кораблі вже в дорозі, і хто знає, як швидко вони досягнуть берега.

– Ці рептилії … – Шум дзвінкого келиха і брязкіт виделками по тарілках перебив частину фрази.

Дітар обернувся в інший бік залу і, прислухавшись, зрозумів, що там говорять про те саме. В залі панувала паніка. Корабель людей – ящерів пливе сюди. Зовні всі поводилися стримано, але в їх шепоті відчувався запах страху.

Головний символ влади – золотий трон. Символом імператора був золотисто-жовтий дракон з п'ятьма кігтями на лапах, сам імператор теж часто іменувався "драконом", а його трон "троном дракона", або "місцем дракона". Цар сидів зовсім близько до ченців, але не помічав їх, або робив вигляд, що не помічає. Одягнений в розшитий сріблом, чорний оксамитовий костюм, прикрашений сапфірами, і золотим кубком в руці, Соломон виглядав дуже навіть велично. Поряд з ним сиділи люди і теж щось активно обговорювали.

Ханой спокійно пив чай, Авраал про щось думав, Агіас уплітав смажене курча, а дівчата дивилися на всі боки, вивчаючи красу. Сатана пропав з поля зору ченця, а Легеза не відривав погляд від Ханоя.

– Я тільки що зрозумів, що чай включає всі чотири стихії. – Заговорив Ханой, поставивши чашку на блюдце.

– Про що це ви? – Запитав його Дітар.

– Чайне дерево росте із землі. Завдяки вогню чай кип'ятиться і заварюється. Вода допомагає розкрити смак і розбавити гіркоту, а повітря охолоджує до потрібної температури. Все повинно бути в балансі, щоб вийшла ідеальна чашка чаю.

– Як і в житті. – Підтримав Авраал. – Якщо бути занадто твердим, як земля, то ранитимеш близьких, а якщо бути занадто м'яким, як вода, то не зможеш захистити ні себе ні інших. Сила в гармонії всіх якостей.

Ханой злегка посміхнувся. Він був радий, що Братство проіснувало стільки років і виховало хороших і мудрих лідерів.

– Четвірка – найважливіше містичне число, що знаменує абсолютну всемогутність, владу над часом і простором. – Додав до своїх роздумів Ханой. – Чотири сторони світу, пори року, вітру. Чотири стани: тверде – "земля", рідке – "вода", газоподібне – "повітря", вогняне – "вогонь".

– Що відбувається, коли баланс порушується? – Поцікавився Дітар.

– В кожному об'єкті є присутніми всі елементи в потрібній кількості. Коли якийсь елемент виходить з рівноваги, то об'єкт руйнується. – Пояснив Авраал. – А коли баланс досягає ідеального співвідношення, то зароджується життя. Нам, як живимо істотам, необхідно вживати всі ці елементи. Через їжу і легені. Коли ти перестаєш дихати – ти помираєш, перестаєш пити – помираєш.

– Я зрозумів. – Зупинив чернець Авраала. – Тобто, якщо в тілі порушується баланс елементів, настає смерть?

– Так! – Підтвердив старий слова Дітара.

– Мудреці вважають, що стихії можна контролювати. – Додав Ханой. – Якщо навчиться зберігати баланс води, вогню, землі і повітря в тілі, то можна подовжувати своє життя.

– Я ніколи про таке не чув. – Здивувався Дітар. – І не читав.

– Ми ще багато чого не знаємо. – Продовжив засновник. – На нашому тілі є центри, які називаються чакри. Вони розташовані вздовж хребта і контролюють кожного з цих чинників. Їх не можна побачити звичайним зором. Так само, як не можна побачити ауру.

– Ауру? – Знову здивувався Дітар.

– Це енергія людини, яка її оточує. – Відповів йому Авраал. – Лише небагато можуть її бачити і тим більше використати.

Ханой продовжив:

– Древні люди дуже довго медитували і відкрили багато таємниць цього всесвіту. Вони почули звуки кожної чакри і створили для них мантри, які здатні дати контроль над стихіями.

– Де ж знайти такі знання?

– Я думаю, вони мають бути в Шамбалі. – Подивився Ханой на ченця. – Ці знання загублені.

Чернець замислився.

– Скільки всього вже відкрито, але втрачено. – Думав Дітар. – І скільки ще приховано і не знайдено.

Раптом Дітар відчув дихання біля своєї шиї і різко повернув голову. Поруч сидів Сатанаель. Він з'явився неначе з повітря, і чернець, від несподіванки схопивши із столу ніж, замахнувся на Сатану, але той впіймав його кулак.

– Ти зовсім не вмієш користуватися столовими приладами. – Посміявся Сатанаель. – Я тебе навчу, але трохи пізніше.

Дітар взяв себе в руки і поклав ніж назад.

– Ти не закінчив. – Сказав йому чернець.

– Ти це про що? – Перепитав невільник.

– Твоя розповідь у в'язниці, про Дарину!

– Ааааа.– Награно протягнув Сатана. – Щось пригадую.

Так само несподівано, як з'явився Сатана, так само поруч з'явився Легеза. Він не міг дозволити піти тій здобичі, яку вистежував з такою завзятістю, впродовж усього життя. Легеза сидів навпроти і, дивлячись то на ченців, то на Сатану і попивав вино.

– Все дуже просто. – Заговорив полонений. – Ханой пішов з Підземного Світу. Через два дні я відправив Азазель з дівчинкою до Ануш, а ще через два Маркус привіз Дарину назад. І ось вона знову тут, з нами. Десять днів тут – ціле життя там. Пішла дівчинкою – повернулася жінкою.

Ці слова Сатани чули всі. Агіас вже не їв, а тільки слухав. Тарсіша була поряд з іншими дівчатами, і Дітар прикував свій погляд до неї. Легеза теж дивився на неї. Цар Соломон чхнув, і прикрився кулаком. Дітар побачив це і його сумніви відпали. Такий самий жест робила Тарсіша, коли чхала. В них однакова звичка. Всі дивилися на неї.

– Вони насправді схожі. – Сказав Сатанаель. – Колір очей, лоб, вилиці і взагалі риси обличчя. Немає сумнівів, вона – Дарина.

Агіас теж переконався в цьому, подивився на Соломона, а потім на Тарсішу. Все говорило про їхню спорідненість.

– Коли ти зрозумів, що вона та сама? – Посміхнувся Агіас, звертаючись до Дітара.

– В день нашої першої