Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
Бой тривав і Легеза шукав шанс підібратися ближче, але його просто не було.
Після появи Маркуса в залі стало більше страху, тепер не лише тривало обговорення корабля, що прибуває, але і поява цього чудовиська. Те місце, де він сидів, залишилося порожнім, і навіть стільці, що були поруч, не зайнятими. Смрад, ще не вивітрився, як і страх, що завис у повітрі. Лише Соломон був спокійний і холоднокровний. Дивлячись на нього, можна було з впевненістю сказати, хто тут Цар Світу. Дітар вирішив допомогти Легезі, але зниклий Сатана не давав спокою.
– Агіас! – Звернувся до нього Дітар. – Тобі треба буде привести кантрі ченців, для бою з Маркусом.
Агіас відразу встав з-за столу, з рішучістю виконати прохання друга. Він був готовий вступити в бій у будь-який час, і дуже не любив, коли такі події проходять повз нього.
– Який твій план? – Запитав він Дітара.
– Я знайду Сатану, а ти приведи ченців. Я точно не знаю, що робити, але думаю, всесвіт направить нас у потрібний бік.
Агіас просто махнув у відповідь і пішов до виходу. Дітар теж покинув зал, тільки непомітно. Дочекавшись, коли повз них проходитиме прислуга, він простежив за ним і вийшов через кухню на інший вихід. Він не здивувався, що ніхто не зупинив його. Кухня була дуже велика, і в ній було стільки кухарів, що загубитися серед них було дуже легко. Люди бігали туди-сюди, носили блюда і посуд. Дітар обережно вийшов у коридор. Не втрачаючи часу, він став озиратися, акуратно заглядаючи в зали і в різні суміжні кімнати.
В якийсь момент він почув свист за рогом довгого коридору і послідував за ним. Добігши до кута і подивившись за нього, він виявив порожнечу. Свист тривав, але вже з іншого боку.
– Це точно він! – Подумав про себе Дітар. – Такі ігри в його стилі.
Прискоривши крок, він зайшов до чергової кімнати. Дітару здалося, що він вже був у ній, але тут бракувало однієї деталі, тут не було каміна. Свист все одно був чутний, але вже тихіше, неначе через стіну.
– Він ходить крізь стіни. – Здивувався чернець. – Це неможливо.
Дітар повернувся в коридор. Свист замовк. Дітар замислився.
– Будівля дуже старовинна. Він ходить не через стіни, він знає, де потайні ходи. – Здогадався Дітар. – Палац – це великий лабіринт, а граючи в його ігри, я тягну час.
Він відправився на вулицю шукати Маркуса. Пройшовши кілька поворотів, він зупинився, відчув легкий протяг на своїх щиколотках. Він повернув голову і подивився на стіну. Стіна була така, як і раніше, але чітка вертикальна лінія створювала щілину. Це був один з таємних ходів, які використовував Цар Світу.
– Ще один прийом! – Подумав Дітар і штовхнув стіну.
Частина стіни від'їхала вбік, створивши прохід. Дітар знову почув свист і послідував до середини. Чорні мармурові сходинки привели його до великого світлого залу, що нагадував храм. Навкруги стояли різні артефакти, і серед них був величезний шматок метеорита. У далині залу він побачив скляну труну з тілом Давида, батьком Соломона, а поруч тибетські співаючі чаші. Дітар був шокований.
– Тарсіша бачила цей храм уві сні. – Подумав він.
Дітар різко озирнувся, шукаючи Сатану, але його ніде не було.
– Навіщо ти мене сюди привів? – Закричав Дітар, а у відповідь почув спокійний голос Сатанаеля.
– Я тебе нікуди не вів. Ти сам сюди прийшов.
В голові ченця назрівав план.
– Треба терміново знайти Легезу. – Подумав він і побіг на вулицю.
Дзвін мечів було чутно здалека. Через майбутню зустріч з рептиліями, всі стражники були стягнуті на охорону самого палацу і Царя Світу, і в захисті кущів не було необхідності. Легеза був втомленим від сутички, а Маркус все ще нападав.
– Не по зубах тобі така здобич! – Дратував Легеза карателя. – Буде дуже смішно, коли кролик з'їсть вовка.
Легеза розумів, що єдиний шанс підібратися до нього – це відкритися самому. Болю він не боявся, але померти теж не хотів. Ось Маркус наблизився, завдаючи удару з лівого боку. Легеза поставив кинджал для блоку, а меч направив до живота. Навіть, якщо рука з ножем не витримає, то Маркуса черево буде розпорено. Меч Маркуса зупинився, зіткнувшись зі сталлю Легезиного клинка. Рука витримала. Легеза встромив своє лезо в живіт ворога, але Маркус перехопив меч в іншу руку і зупинив атаку.
– Ти помреш від мого меча! – Заволав Маркус.
Тоді Легеза вивільнив свій кинджал, дозволивши Маркусу ранити його руку, і встромив клинок у груди карателеві.
– Твій меч відчув смак моєї крові. – Сказав йому Легеза, відчувши поранення в плечі. – Але і мій, дістався до твоєї.
Він різко висмикнув кинджал з грудей Маркуса, і відійшов убік, схопившись за плече.
Дітар встиг якраз у той момент, коли Легеза завдав свого удару. Він був в десяти метрах від місця битви. Як тільки Маркус звалився він підійшов до Легези. Той гордо подивився на ченця.
– Все кінчено, чернець. – Заявив він Дітару. – Я переможець.
Тіло з ножем в грудях заворушилося. Легеза від здивування впустив свій меч.
– Він демон? – Запитав він Дітара.
– Гірше, він мрець.
Маркус встав на ноги. Його очі налилися кров'ю, і запах гніву змішався з трупним смрадом.
– Агіас з ченцями повинен скоро підійти. – Повідомив Дітар Легезу. – І бажано нам бути живими до їх приходу.
Легеза нічого не відповів. Він лише дивився на повсталого Маркуса і тримав рукою свою рану. Ліва рука стікала кров'ю. Дітар підняв меч Легези і постав перед ним.
– Ти мені ще згодишся. – Сказав йому чернець. – Передихни трохи, а я займуся ходячим мерцем. Якщо ми хочемо його вбити, то треба його повісити. В мене є план.
Легеза кивнув. Йому довелося повірити Дітару. Іншого виходу не було. Маркус повинен померти і вже не важливо, хто і як його вб'є. Каратель підняв свій чорний клинок і заволав. Так голосно, як міг заволати мрець, що вибрався з могили. Дітар приготувався до нападу. Маркус не встиг зміркувати, як чернець вже виявився поруч, і вдарив ліктем в рану, де був кинджал Легези. Маркус відступив і замахнувся на Дітара, але чернець вже обійшов його з боку. Удар Маркуса був у порожнечу.
– Якщо ти так мрієш померти за свого господаря… – Звернувся
