Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

– Я читав, що в Агарті була добре налагоджена будівельна справа, і першу піч для випалення цеглин теж створили тут. Такі ж печі застосовувалися для виплавки металів. Ще більше вражаючим виглядає те, що в Агарті оволоділи різними способами отримання сплавів. Вони першими навчилися робити бронзу – твердий, але такий, що добре піддається обробці сплав.

Дітар і Авраал рухалися через величезний зал, і старий продовжував свою розповідь:

– В бібліотеці Агарти був чіткий порядок і працював великий спеціальний відділ, в якому налічувалися тисячі глиняних табличок. Всі знання були розділені по групам і чітко укомплектовані.

Медичні книги зберігали навіть секретні відомості про організм людини. Створена ними шестидесятерична система числення дозволяла обчислювати дроби і перемножувати числа до мільйонів, витягаючи корені і підносити до ступеней. Ділення години на шістдесят хвилин, а хвилини на шістдесят секунд було грунтовано на цій системі. Ділення доби на двадцять чотири години, року на дванадцять місяців.

– Агарта була першої з двох великих цивілізацій старовини?

–Да, – відповів Авраал – А другою була ДаАрія, що не поступається по величі. Поза сумнівом, ці дві цивілізації пройшли всілякі випробування, дивовижні досягнення яких, приголомшують уяви людини і досі можуть бути пояснені лише втручанням деяких інших сил.

– Мали бути люди, які записували перебіг подій часу, щоб передати їх нащадкам. Інакше звідки б ми дізналися стільки подробиць про минуле цієї цивілізації?

– Саме тут з'явилися перші історики. Вони створювали хронологію подій, і берегли її в книгах. Ці книги дійшли до нас. Велика їх частина зберігається в Шабмалі. В Агарті отримали ходіння перші гроші – золото в вигляді злитків та монет. Виникла астрологія і космологія, вперше стали вводитися податки. Існували закони, що захищали працюючих і безробітних, слабких і безпорадних.

Ніхто не знає, де точно знаходиться центр Агарти, але підлеглі їй простори тягнуться під землею по всій планеті. Іноді траплялося таке, що деякі племена і народи, опускалися вниз і поверталися назад, несучи з собою секрети Підземного Світу. В одній з легенд сказано, що, коли монголи зруйнували Лхасу, один з їх загонів, що діяли в південно-західному гірському районі, проник на околиці Агарти. Там вони осягнули ази таємного знання і принесли їх на землю. Зараз це плем'я славиться, як майстерні чародії і провісники.

А зі східних районів у Агарту проникло плем'я темнолицих людей, що залишилися там на багато століть. Проте, врешті-решт їх вигнали із царства, і племені довелося повернутися на землю, куди вони принесли мистецтво ворожби по лініях руки и на травах. Це плем'я звуть циганами…

– Ці племена досі існують. – Здивувався Дітар. – Виходить, що під землею є все, тоді як на поверхню просочилося лише крапля.

Чернець йшов поряд зі своїм вчителем і все більше і більше переймався його знаннями і мудрістю. Воістину, навіть мала кількість часу, проведеного з мудрою і духовною людиною, прискорює твій прогрес.

– Тут також важливо було зрозуміти сенс існування цього народу, його духовні цінності, його прагнення до ідеалу. Тому вони весь час удосконалювалися. Агартці дуже сильні і могутні. Вони в змозі підірвати земну кору, можуть випарувати моря, затопити сушу і спорудити гори серед піщаної пустелі, але робити цього не стануть: зло не властиве мудрим і жалісливим. Саме з цієї причини правитель Агарти носить титул Царя Світу.

– Я прочитав багато книг, і тепер можу цілком припустити, що древні ченці ховали в печерах щось пов'язане не з твердю земною, а з височінню небесною. – Припустив Дітар.

– Можливо. – Погодився з ним Авраал. – Я впевнений, що пройде час, і гора Кайлас відкриє свої секрети. І тоді ми зрозуміємо загадкові слова тибетських святих: "Діставшись до вершини гори – продовжуй йти далі".

Нарешті їм відкрилося світло в кінці тунеля. Ворота в Агарту були в двох кроках. Дітар призупинився. Поряд з ним вже була Тарсіша і Агіас. Всі разом дісталися до мети, разом вони впоралися, труднощі залишилися позаду. Місяці поневірянь добігли кінця. Всі зітхнули з полегшенням. Несподівано, на самому верху, за їх спиною почулися кроки і дивні звуки, немов би хтось потирав на ходу руки. Брязкіт сталі об підлогу, і постукування залізних обладунків створювали луну.

– Не смій! Не обертайся, це смерть! Біжи вперед.

Маркус почав спускатися в Підземний Світ. Його наближення можна було відчути спиною і потилицею. Нутро стискалося від однієї думки про цю людину. Кинувши його на розтерзання смерті, він сам став нею. Ченці могли тікати, але не могли сховатися. Він знайде їх скрізь, навіть під землею.

Настала тиша, що порушувалася лише потріскуванням вогню у смолоскипах і шурхітом підошв об камені. Братство бігло. Бігло до нового життя, намагаючись вирватися з лап смерті.

Глава 68

"Ченця, який втрачає свою віру, врятує віра жінки, що вірить в нього". Заповідь Шістдесят восьма. Кодекс Братства тибетських ченців.

Ченці зупинилися в великому місті. Після довгого переходу через засніжені гори, це місто здавалося дуже затишним. Будинки розташовувалися на невеликій відстані один від одного, створюючи маленькі вулички між ними. Дорога, викладена з граніту, була дуже міцною і зручною. Ноги мандрівників звикли прокладати собі шлях через замети, і зараз йти по вулицях приносило задоволення. Пройшовши вглиб, вони знайшли будинок, в якому можна було переночувати і відпочити.

Авраал розпорядився для Іраель, щоб вона нагодувала всіх і на кухні почалася метушня. Господар будинку надав частину свого провіанту ченцям, взявши за це не малу плату. Різні овочі, зелень, кілька видів м'яса, різні спеції, борошно і вино. Все це пішло в хід, коли Іраель взялася за готування. Жінки швидко освоїлися на кухні і вже за годину, ароматні запахи стали наповнювати приміщення. Коли все було готово, голодні і втомлені втікачі заповнили зал, розсівшись у стін на підлозі, і взялися за їжу. Розмов практично не було.

Багатьох хилило в сон і вони, доївши свою порцію, засинали на тому ж місці. Поступово весь будинок був оповитий сном. Довгий шлях, що забрав життя багатьох, був закінчений. Звиклі бігти, вони не могли повірити, що їх подорож закінчилася. Можна втекти від того, що є зовні, але від того, що в середині, втекти не вийде. Страх, що оселився в їх головах, подорожував разом з ними. В них були вагомі причини боятися, тому що Маркус все ще йшов за ними.

Ханой і Авраал з ченцями попрямували ло в'язниці Аркади. Дуже давно Ханой прощався там з Сатаною.

– Пройшло стільки часу, а ці будівлі