Кінець світу в Бреслау - Марек Краєвський
Радник увімкнув світло й привітався з обома поліцейськими, які формально були Мюльгаузовими підлеглими. Це були кмітливі й неговіркі інспектори, що їх Мюльгауз використовував для особливих доручень. Завдання, поставлене зараз Мокком, передусім вимагало терпіння й витривалості.
— Я знаю, мої дорогі, — Мокк почав говорити, як університетський викладач, хоча його захриплий баритон радше навіював інші, не пов’язані з навчанням, асоціації. — що я образив би вас, якби просив переглянути цілі річні підшивки справ у пошуках двох адрес, не обгрунтовуючи мети цих пошуків.
Мокк запалив сигару й підсунув до себе величезну, як полумисок, попільницю. Він чекав якоїсь реакції слухачів. Її не було. Моккові це дуже сподобалося.
— Ви, певно, чули про справу Ґельфрерта-Гоннефельдера. Обох убито в дуже незвичайний спосіб: Ґельфрерта прив’язали до гаків у невеличкій комірці в шевській майстерні, а потім замурували. Натомість Гоннефельдера почетвертували у власній квартирі. Ґельфрерт був самотнім музикантом, що зловживав алкоголем, членом гітлерівської партії. Гоннефельдер — безробітним слюсарем і затятим комуністом. Їх відрізняло все: вік, освіта, суспільний статус і політичні погляди. Та щось їх об’єднувало, про що сказав сам убивця. Ґельфрертові він причепив до жилета листок з датою 12 вересня цього року. Це був аркушик зі стінного календаря Ґельфрерта, і тому доктор Лазаріус був схильний уважати, що саме тоді його було вбито. Убивця побував у Ґельфрерта вдома, видер листок з календаря, а тоді запросив або заманив того до цієї майстерні, там оглушив і замурував живцем. Про обставини смерті Гоннефельдера нам відомо лише те, що я щойно сказав. Убивця знову залишив нам слід. На столі лежав кишеньковий календарик з перекресленою датою 17 листопада. Доктор Лазаріус упевнений, що саме тоді Гоннефельдера було вбито. Напевно, у вас немає сумнівів, що обидва вбивства здійснено однією людиною.
У Кляйнфельда і Райнерта сумнівів не було.
— Отож, як бачите, — тягнув Мокк далі, не помітивши Мюльгауза, який, стоячи у дверях, прислухався до його висновків. — ця тварюка нам каже: я вбив тоді, а не в інший час. Я це інтерпретую таким чином: убив тоді, бо лише тоді й міг убити. «Міг» не значить «був спроможний». Воно означає «саме тоді обставини дозволили мені це зробити». Які обставини? На це питання ми й повинні відповісти. — Мокк загасив сигару й вклонився Мюльгаузові. — Панове, обидва вбивства не об’єднують особи жертв (вони, напевне, невинні), їх об’єднує лише особа вбивці. У нас не було б жодної зачіпки, якби не знаки, що їх подає сам злочинець. Та хоч би як ми аналізували дати цих злочинів, переставляли їх, додавали цифри, то й так не просунемося в слідстві. Мені спало на думку, що убивства можуть бути нагадуванням про те, що сталося тими днями й місяцями, але раніше, у попередні роки. Убивця, мабуть, хоче нам сказати, аби ми відшукали якусь стару справу, якесь слідство, яке могло дати хибний результат або просто було закрите. Це, звісно, сталося в цих місцях, за цими адресами. Тож шукайте в справах адреси злочинів. Якщо вам вдасться віднайти якусь згадку про них, докладно реєструйте, чого злочин стосується. Нас цікавить, що там сталося, а передусім — коли! Це все ми повинні тут відшукати.
Мокк глянув на замисленого Мюльгауза, підвівся й підійшов до стіни зі стелажами, прикритими дерев’яними ролетами. Провів по них долонею.
— Ви обоє випускники класичної гімназії, отож вам відомі різні види обставин. Є обставини місця, часу, причини, умови й допустові. Нас цікавлять три перші. Ми не встановимо причину, якщо не вивчимо часу й місця. Є якісь питання?
— Пане раднику, — мовив Кляйнфельд. — Ви говорили про якісь адреси. Просимо їх подати.
Бреслау,
четвер 1 грудня,
десята година ранку
Доволі рівний ряд будинків на Ґрюн-штрасе між Пальм-штрасе й Форверк-штрасе раптово уривався. Утворювалося заглиблення, у якому міг би стати якраз один будинок. Цю нішу почасти заповнювала невелика двоповерхова кам’яниця, відокремлена від вулиці двометровим муром і воротами із двома вежами. Задня частина кам’яниці немов тулилася до задньої частини великого будинку, фасад якого виходив на подвір’я найближчого кварталу. Ця незвичайна споруда мала два маленькі віконця на першому й другому поверсі, і до неї вели масивні двері, над якими виднів напис «Бреславське моністичне товариство». Із бреславськими моністами, які окрім переконання про духовну й матеріальну єдність людини та світу, проголошували необхідність природного виховання молоді, моральність вільну від релігії, пацифізм і симпатії до соціалізму, пов’язані були різноманітні секти й угруповання, зокрема «Бреславське товариство парапсихічних досліджень».
Цей будинок віддавна цікавив таємну поліцію, особливо невеликий відділ, що займався релігійними рухами й парарелігіями, який підлягав безпосередньо комісарові Клаусу Ебнеру. Інформація, яку назбирали його люди про цей будинок, була небагатою. Довелося задовольнитися заведенням справи на відомого парапсихолога і ясновидця Теодора Вайнпфордта,
