Мовчання ягнят - Томас Харріс
– Покрита лялечка, Пілчу? – Роуден наморщив носа, щоб не впали окуляри.
– Гадаю, що так. Хочеш зазирнути в Чу[80] щодо постембріональних стадій? Гаразд, це лялечка великої комахи. Більшість вищих комах проходять стадію лялечки. Деякі таким чином зимують.
– Довідник чи дослідник, Пілчу? – спитав Роуден.
– Цур дослідник. – Пілчер переклав зразок на скельце мікроскопа й схилився над ним зі стоматологічним зондом у руці. – Поїхали: жодних видимих органів дихання в потиличній частині, дихальця на мезотораксі й кількох сегментах черевця. Почнемо з цього.
– У-у-гу-у, – мугикнув Роуден, гортаючи сторінки маленького довідника. – Функціональні мандибули?
– Нє-а.
– Парні галеа максили на вентро-мезоні?
– Так-так.
– Де вусики?
– Кріпляться до мезальної ділянки крилець. Дві пари крил, внутрішня повністю покрита. Вільні тільки три нижні сегменти черевця. Маленький гострий кремастер – я б сказав, лускокрилі.
– Тут так само написано, – сказав Роуден.
– Ряд комах, який складається з метеликів і молей. Поширені на великій території, – додав Пілчер.
– Буде важко, якщо крильця намокли. Піду по описи, – сказав Роуден. – А ви тут, певно, будете мене обговорювати поза очі – та що поробиш?
– Нічого не поробиш, – відказав Пілчер. – Роуден хороший, – звернувся він до Старлінг, щойно Роуден вийшов з кімнати.
– Не маю жодного сумніву.
– Та невже, – потішився Пілчер. – Ми з ним разом здобували дипломи бакалаврів, працювали й хапалися за будь-які гранти. Йому випав той, де треба було сидіти в шахті й чекати на ознаки протонної радіоактивності. Просто він надто довго просидів у темряві. З ним усе гаразд. Тільки не згадуйте про протонну радіацію.
– Намагатимусь уникати цієї теми.
Пілчер відвернувся від яскравого світла.
– Це великий ряд, лускокрилі. Понад тридцять тисяч метеликів і сто тридцять тисяч різновидів молі. Треба дістати її з хризаліди – доведеться, якщо ми хочемо звузити коло.
– О’кей. Зможете дістати її цілою?
– Гадаю, що так. Бачите, перед смертю вона сама почала вибиратися назовні. Ось тут у хризаліді є проріз неправильної форми. Багато часу не забере.
Пілчер розширив природний отвір в оболонці та вивільнив із неї комаху. Побгані крильця були вологі. Розгортати їх довелося обережно, наче промоклу зім’яту серветку. Жодних візерунків не проглядалося.
Повернувся Роуден із книжками.
– Готовий? – спитав Пілчер. – От, протораксичне стегно приховане.
– Як щодо тимпанальних мембран?
– Мембрани відсутні, – відповів Пілчер. – Ви не вимкнете світло, офіцере Старлінг?
Вона чекала біля вимикача на стіні, поки Пілчер діставав свій маленький ліхтарик. Він відійшов від стола та посвітив на зразок. Очі комахи сяяли в темряві, відбиваючи вузенький промінь.
– Совка, – сказав Роуден.
– Імовірно, але яка саме? – озвався Пілчер. – Увімкніть, будь ласка, світло. Це нічниця, офіцере Старлінг, або нічна міль. Скільки ми маємо совок, Роудене?
– Дві тисячі шістсот… описано близько двох тисяч шестисот.
– Але таких великих небагато. О’кей, покажи, на що ти здатний, друже мій.
Жорстке руде волосся Роудена затулило мікроскоп.
– Зараз переходимо до хетотаксії – вивчатимемо покрив комахи, щоб звузити пошуки до одного виду, – пояснив Пілчер. – Роудену нема в цьому рівних.
Старлінг відчула, як кімнатою прокотилася хвиля доброзичливості.
Роуден відповів на неї, розпочавши з Пілчером палку суперечку на тему, чи розташовані колом личинкові бородавки. Таким самим пристрасним було обговорення розташування волосків на черевці.
– Erebus odora, – зрештою сказав Роуден.
– Ходімо подивимось, – додав Пілчер.
Узявши з собою зразок, вони спустилися на ліфті до поверху, що одразу над великим опудалом слона, і повернулися до гігантського квадратного приміщення, заставленого блідо-зеленими коробками. Простору залу було поділено на два яруси, щоб надати більше місця смітсонівським комахам. Тепер учені й Старлінг рухалися неотропіками та наближалися до совок. Пілчер звірився з блокнотом і зупинився перед однією з шаф, що сягала йому по груди.
– З цими штуками треба поводитись обережно, – сказав він, знімаючи з шафи важкі металеві двері та ставлячи їх на підлогу. – Якщо впустиш такі собі на ногу, потім тижнями стрибатимеш.
Він пробігся пальцями по шухлядах, вибрав одну та витяг.
На таці Старлінг побачила малесенькі висушені яйця, гусінь у пробірці зі спиртом, кокон, знятий з особини, дуже подібної до її екземпляра, та дорослу комаху – велику чорно-коричневу міль із розмахом крил приблизно в шість дюймів[81], волохатим тілом та тоненькими вусиками.
– Erebus odora, – сказав Пілчер. – Міль «чорна відьма».
Роуден уже гортав сторінки:
– Тропічний вид, що восени долітає аж до Канади, – прочитав він. – Личинки живляться акацією, сенегалією Ґреґґа[82] та подібними рослинами. У природному середовищі трапляється у Вест-Індії та південних штатах США, на Гаваях вважається шкідником.
«Всраться й не жить», – подумала Старлінг.
– Здуріти можна, – сказала вона вголос. – То вони всюди.
– Всюди, але не постійно. – Пілчер схилив голову та вщипнув себе за підборіддя. – Роудене, вони можуть відкладати яйця двічі на сезон?
– Зачекай… так, на крайньому півдні Флориди та в Південному Техасі.
– Коли?
– У травні та серпні.
– Я тут подумав, – мовив Пілчер. – Ваша комаха розвинена трохи краще за нашу, вона свіжа. Навіть почала розривати кокон, щоб вилізти назовні. Якби ми були у Вест-Індії чи принаймні на Гаваях, то все було б зрозуміло, але тут зима. У цій частині країни ми ще три місяці чекали б на її вихід. Або це сталося випадково, в теплиці, або хтось її виростив.
– Виростив її як?
– У клітці, у теплому місці, згодовуючи личинкам листя акації, поки вони не наготуються загортатись у свої кокони. Це не дуже важко.
– Це популярне хобі? Якщо не брати до уваги професіоналів, таким багато людей займається?
– Ні, загалом це ентомологи, які намагаються вивести ідеальну особину, може, ще кілька колекціонерів. Також існує шовкове виробництво, там вирощують метеликів, але не таких.
– В ентомологів мають бути періодичні видання, журнали на професійну тематику, знайомі, які продають обладнання, – сказала Старлінг.
– Звісно, і більшість видань надходять саме нам.
– Я доберу для вас оберемочок, – запропонував Роуден. – Тут кілька людей підписалися на невеличкі вісники – тримають їх під замком і просять по четвертаку з носа, просто щоб поглянути на ті дурнуваті журнали. До них я вранці дістануся.
– Я попрошу, щоб по них зайшли. Дякую, містере Роуден.
Пілчер зробив ксерокопію даних про Erebus odora та віддав її Старлінг разом із комахою.
– Я вас проведу, – сказав він.
Вони чекали на ліфт, коли Пілчер промовив:
– Більшість людей люблять метеликів і ненавидять міль. Але міль… цікавіша, більш захоплива.
– Міль деструктивна.
– Деякі різновиди, більшість, але вони ведуть різноманітні способи життя. Як і ми, – сказав Пілчер і замовк на один поверх. – Існує міль, навіть більш ніж один вид, яка живе виключно за рахунок сліз.
