Мовчання ягнят - Томас Харріс

– Знімати скальпи… рідкісна поведінка, чи не так?

– Не дуже поширена, – погодився Кроуфорд.

– Але доктор Лектер сказав, що Баффало Білл саме так і зробить. Звідки він знав?

– Він не знав.

– Але ж сказав.

– То невелика несподіванка, Старлінг. Я не здивувався, коли це побачив. Я б сказав, що це рідко траплялося до справи Менґеля[78], пам’ятаєте? Який зняв із жінки скальп? Після того було ще двоє-троє наслідувачів. Газети, забавляючись із прізвиськом Баффало Білла, неодноразово наголошували, що він не знімає скальпів. Після цього я не дивуюся – найпевніше, що він слідкує за своєю справою в пресі. Лектер здогадався. Він не зауважив, коли це станеться, тож не міг помилитися. Якби ми впіймали Баффало Білла і скальпів не було, то Лектер відказав би, що ми просто впіймали до того, як він встиг це зробити.

– Доктор Лектер також казав, що Баффало Білл мешкає у двоповерховому будинку. Цієї теми ми ще не торкалися. Як ви гадаєте, чому він так вирішив?

– Це вже не здогадка. Найпевніше, він правий і міг би вам розповісти чому, але йому хотілося вас подражнити. Це єдина слабкість, яку я в ньому знайшов, – він має справляти враження розумної людини, розумнішої за будь-кого. Він так поводиться вже багато років.

– Ви говорили, щоб я питала, коли мені щось незрозуміло, – ну, тут я прошу вас пояснити.

– О’кей, двох жертв було повішено, так? Странгуляційні борозни високо розташовані, зсув шийних хребців, стовідсоткове повішення. Як відомо доктору Лектеру з власного досвіду, Старлінг, повісити когось проти волі дуже непросто. Люди весь час вішаються на дверних ручках. Вони вішаються сидячи, це легко. Але важко повісити когось – навіть коли людина зв’язана, їй усе одно вдається намацати ногами підлогу, якщо до неї можна дотягтися. Драбини викликають підозру. Жертва не полізе на неї з зав’язаними очима і тим паче не полізе, якщо побачить зашморг. Це робиться на східцях. Східці звичні. Просто кажете, що ведете жертву у ванну чи туалет, проводжаєте її нагору з мішком на голові, накидаєте зашморг і штурхаєте її з горішньої сходинки, прив’язавши мотузку до поруччя. Це єдиний надійний спосіб повісити когось у будинку. Його поширив один хлопець із Каліфорнії. Якби в Баффало Білла не було східців на другий поверх, то він убивав би їх в інший спосіб. А тепер назвіть мені оті імена – головного помічника шерифа з Поттера та чоловіка з поліції штату, старшого за званням офіцера.

Старлінг знайшла їх у своєму записнику та зачитала крізь зуби, в яких тримала тонкий ліхтарик.

– Добре, – сказав Кроуфорд. – Коли даєте повідомлення на гарячу лінію, Старлінг, завжди звертайтеся до копів на імена. Коли вони чують своє ім’я, то ставляться до повідомлень більш приязно. Слава допоможе їм не забути зателефонувати нам, якщо вони щось знайдуть. Про що вам говорить опік на нозі?

– Залежить від того, чи він посмертний.

– Якщо так?

– Тоді він має криту вантажівку, або фургон, або універсал, щось довге.

– Чому?

– Тому що опік розташований на задній частині литки.

Вони перебували на перехресті Десятої вулиці та Пенсильванія-стрит, перед новою штаб-квартирою ФБР, яку ніхто й ніколи не називає Будівлею Дж. Едґара Гувера.

– Джеффе, можеш мене висадити тут, – сказав Кроуфорд. – Прямо тут, не з’їжджай униз. Залишайся в машині, Джеффе, тільки відкрий багажник. Ходімо, покажете мені, Старлінг.

Вона вийшла слідом за Кроуфордом, поки він діставав із багажника передавач і валізу.

– Він перевозив її у якійсь машині, достатньо довгій, щоб тіло лежало на спині на повний зріст, – сказала Старлінг. – Тільки так задня частина литки могла опинитися на підлозі над вихлопною трубою. А в машині такого типу вона лежала б на боці в позі ембріона, і…

– Ага, я так само думаю, – відповів Кроуфорд.

Тоді вона зрозуміла, що він вивів її з машини, щоб поговорити з нею сам-на-сам.

– Коли я сказав тому помічникові, що нам не слід обговорювати справу при жінці, вам це допекло, чи не так?

– Звісно.

– То я дим в очі пускав. Хотів достукатися до нього наодинці.

– Я знаю.

– О’кей.

Кроуфорд захлопнув багажник і відвернувся. Але Старлінг не могла цього так облишити.

– Для мене це важливо, містере Кроуфорд.

Він знову повернувся до неї, навантажений факсимільним апаратом і валізою, приділяючи їй усю свою увагу.

– Ті копи знають, хто ви такий, – сказала вона. – Вони слідкують за вашою поведінкою.

Вона стояла непорушно, тоді стенула плечима й розкрила перед ним долоні. Ось так, то була правда.

Кроуфорд щось зважив на терезах свого холодного розуму.

– Слушне зауваження, Старлінг. А тепер беріться за жука.

– Так, сер.

Вона дивилася, як він ішов геть, чоловік середнього віку з вантажем валіз, скудланий після перельоту, з манжетами, брудними після річкового берега, наче повертався до себе додому займатися хатніми справами.

Тоді вона могла за нього вбити. То був один із найбільших талантів Кроуфорда.

Розділ 14

Смітсонівський національний музей природознавства вже кілька годин як зачинився, але Кроуфорд зателефонував заздалегідь і біля входу з Конститьюшн-авеню на Кларіс Старлінг чекав охоронець.

У зачиненому музеї світло було приглушене, повітря нерухоме. Лише колосальна статуя вождя Південних морів, що стояла обличчям до входу, була досить високою, аби слабке світло зі стелі падало на її лице.

Провідником Старлінг був чорношкірий чоловік в охайному однострої смітсонівських охоронців. Вона подумала, що він чимось нагадував вождя, коли обернувся обличчям до світильників у ліфті. Пуста фантазія принесла хвилинне полегшення, наче хтось розтер м’язи, зведені судомою.

Другий ярус над величезним опудалом слона, цілий поверх, недоступний для відвідувачів, займають кафедри антропології та ентомології. Антропологи кажуть, що це четвертий поверх. Ентомологи стверджують, що третій. Кілька вчених із відділу сільського господарства готові довести, що шостий. Кожен табір займає своє місце в цій старій будівлі, з усіма її прибудовами й переділками.

За охоронцем Старлінг увійшла в тьмяний лабіринт коридорів, де під стінами височіли дерев’яні шафи з антропологічними зразками. Про вміст шухляд можна було здогадатися тільки за маленькими етикетками.

– У цих коробках тисячі людей, – сказав охоронець. – Сорок тисяч екземплярів.

Він намацував ліхтариком номери кабінетів і ковзав променем по етикетках, поки вони просувалися далі.

Колиски даяків[79] і церемоніальні черепи поступилися місцем попелицям, і Старлінг із охоронцем перейшли від Людини до старішого та краще впорядкованого світу Комах. Тепер попід