Таємниця Золотого Будди - Йозеф Несвадба
Вони йшли помалу, наче на прогулянці, в напрямку фабрики, карета рухалась поперед них за кілька кроків. Риссіг розмовляв з учителем як рівний з рівним, начебто забувши, що кілька годин тому обзивав його зрадником.
— Пальм казав мені і вахмістр теж, що вам стало дещо відомо про Золотого Будду, — знов почав за хвилину фабрикант. У Красла перехопило подих: ось воно нарешті. Отже, тепер увага понад усе. Треба трохи підбадьоритись. Але сигару він уже викинув, а спати йому хотілося до того, що аж у млость кидало.
— Про кого? — перепитав він здивовано.
— Не раджу вам удавати, ніби ви не знаєте, мені все відомо в цій окрузі. Я не буду розпитувати, як вам пощастило розшукати Ганку. Це було зроблено блискуче. Ви здорово допомогли тим самим поліції, але я хотів би вас попросити, щоб ви ніколи і ніде більше не згадували про Золотого Будду.
— Чому це? Вас це, мабуть, дуже цікавить?
— Заради Альбіни.
— Яка делікатність!
— Невже ви хочете, щоб батько дівчини тепер, після своєї трагічної смерті, був викритий перед усім селом як злодій? Адже його тут кожен поважає, та й ваш доктор X. вирішив поставити йому пам'ятник, а ви раптом прилюдно почнете згадувати річ, яку він украв у мене.
— Але ж це була б недоречна делікатність. Крадіжка є крадіжка!
— Ну, а кого ж ми будемо притягати до суду? Просто на якусь хвилинку піддався він спокусі. Звичайно, це було прикро, але коли я натиснув на нього, він другого ж дня повернув цю річ нам.
— Він вам повернув її? А коли?
— Десь під різдво, коли мої люди дізналися, що він намагається продати її якомусь ювелірові в Ліберці.
— Важко повірити. Для чого ж тоді… — Красл відчував, що його це відкриття схвилювало. «Для чого ж тоді вам треба було вбивать його», — хотів він сказати, але вчасно прикусив язика.
— Що «для чого ж тоді»?.. Я знаю, що ви говорили в жандармерії. Тому я й прийшов сюди. Мені, звичайно, неприємно, що хтось там обмовляє мене перед властями. Я зовсім не зацікавлений був у смерті Павла ти, можете повірити мені… Статуетка, яку він у мене вкрав, на день його смерті вже три місяці була в нашому фамільному сейфі. Ось подивіться.
Фабрикант дістав з кишені золоту статуетку усміхненого Будди, що, як кажуть, приносить щастя. Вона була чималенька розміром, з чоловічу долоню. Вкрита дрібною чеканкою, обсипана брильянтами, рубінами, з великою перлиною на чолі. Це була скоріше колекція коштовних камінців, вправлених у золото, ніж витвір мистецтва. Два величезних діаманти яскріли в очах Будди, здавалося, наче статуетка намагається вас загіпнотизувати. Під цим поглядом Красл зовсім забув про сон. І все-таки цю дрібничку з однаковим успіхом Павлата міг повернути добровільно, а могли її і в мертвого забрати.
— Ганка вам набрехав, учителю, — вів далі Риссіг, наче читаючи його думки. — Ви його налякали, боявся, що ви викажете його схованку жандармам, от і вигадав, що це я посилав його до Альбінки. Насправді ж Ганка був спільником Павлати в оцій крадіжці, вони разом украли статуетку. Крамар, бувало, заходив до мене порадитись, ну й помітив якось китайські колекції моєї матері. Матуся моя надзвичайно полюбляє всілякі китайські речі. Цю статуетку я купив до її шістдесятиріччя. Це було нелегко зробити, запевняю вас. Усі родичі мусили скластися на такий подарунок, хоч про нас і кажуть, що ми мільйонери. Всі ці китайські дрібнички під замком ми, звичайно, не тримаємо. Павлата вказав Ганці шлях, а сам стояв на варті перед будинком. Тим часом цей злодій, видно, досвід у нього в таких справах вже був, продавив вікно на другому поверсі і поцупив статуетку. Дістав за це пару сотень, ну й, звичайно, затаїв злість, дізнавшись, що за дві сотні приніс крамареві багатство. Отож, коли Павлата помер, чи то від сліпої кулі, чи то при допомозі свого спільника, Ганка вирішив усунути ще й Альбину, щоб заволодіти Буддою. Але на цей час статуетка вже три місяці перебувала в нашому сейфі. Марні були його намагання. На щастя, і ви йому перешкодили в цій підлій справі. А коли ви нарешті відшукали і його схованку в Ліберці, він швиденько вигадав версію, яка б його виправдовувала.
Красл згадав, як дивно поводив себе Ганка в ресторані і в костьолі.
— І звичайно, все він звалив на Риссіга, як це зробив би кожен у цих місцях, — вів далі барон. — У торішній посусі, кажуть, також я винний, оскільки машини мої рухаються за допомогою пари, і тим самим я не даю можливості воді збиратися в хмари і поливати поля. До всього цього я вже звик, пане вчителю, — голос барона лунав майже запально. — Але дивує мене, що в них повірила освічена людина, заради них зіпсувавши майбутнє цієї бідолашної дівчини, про яку я хотів по-справжньому подбати хоча б уже тому, що її полюбила моя мати. Якомусь анархістові, грабіжникові, донощикові ви вірите більше, ніж шляхтичу…
Красл хотів нагадати Риссігу, що не далі як учора він хвастав, що походить з мандрівних торговців і що дістав баронський титул тільки за заслуги, але вирішив помовчати. Риссіг і справді приголомшив його переконливістю своїх доводів. Головним чином тому, що тепер уже був відсутній будь-який мотив убивства. Справді, для чого баронові було убивати Павлату, а його дочку отруювати, якщо Будда вже був у нього. А це був безперечно Золотий Будда, ця статуетка, яку показав йому фабрикант. Навряд чи під цими словами могло приховуватись якесь таємне гасло, про яке говорив Ганка. Цю версію його колишній
