Таємниця Золотого Будди - Йозеф Несвадба
— Треба шукати! — вирішив Голан. — До ранку ми повинні таким же чином перевірити всі коробки в крамниці, промацати кожен пакетик.
— А товар? — нагадала Альбіна.
— Товар також перевіримо, — запевнив її Голан і, наче на підтвердження своїх слів, миттю розірвав мішечок з крупою. Манка дощем розсипалась по кімнаті, а Альбіна з сумом подивилась на свого коханця.
— Ну, а я піду подивлюсь у саду і попід хатою, — сказав Красл, не бажаючи заважати закоханим. — А завтра вранці я прийду знову.
Але Альбіна запротестувала. Вона хотіла, щоб вчитель ночував у крамниці. Голан однаково мусив вночі йти до свого сховиська під Велетенським верхом, бо залишатися тут йому не можна. Рано чи пізно жандарми прийдуть розпитувати її, це вже напевно. Отже, хай Красл поки що мешкає тут. Він змушений був погодитися. Альбіна наполягала так, наче просила когось із своїх родичів. Вчителя це потішило. Давно вже його жодна дівчина так не умовляла.
Красл вийшов у сад. На небі висипали перші зорі. Ну і день був сьогодні! Зранку в Ліберці, потім у барона, в жандармерії. Але загадка й досі не вирішена. Де він є, Золотий Будда. І взагалі, що це таке? Чому застрелили Ганку? Може, він спробував вдатися до шантажу? А може, його підстерегли, коли він домовлявся з Краслом, і вбили ще до того, як він потрапив до директора, щоб усунути небажаного свідка. За все своє життя Красл жодного разу не був так близько від убивств, грабунків і багатства, як тут, у своєму рідному селі. В Празі чи у Відні й гадки не мають, які відносини тут панують. Але може саме тому вчитель і досі не відчуває справжнього страху. Все навколо нього здається до того неймовірним, до того незвичайним, що він навіть уявити не може, чим це могло б загрожувати йому особисто. У нього склалося таке враження, ніби він був лише свідком тутешніх подій, а сам не брав у них участі і був захищений проти отрути і пострілів панцирем своєї споглядальності. Але чи не припускається цієї ж помилки ціла країна? Хіба всі ті, хто читав про сваговське кровопролиття, не почували себе лише глядачами, хіба не була їхня провина саме в тому, що вони не розуміли, наскільки їх стосуються події, що мали місце тут. Хіба не мусили вони також протестувати, страйкувати і може навіть повстати, щоб помститися за пролиту кров? Але ж тоді виходить, що доктор X. не має рації, закликаючи раз у раз до миру?
— Занадто багато я роздумую, — сказав сам до себе вчитель, підійшовши тим часом до муру, де вперше застав колись Ганку. Голова в нього все ще боліла. Він оглянув ще раз сад і дворик, зазирнув у крільчатник, що правив Ганці за трамплін. Але крільчатник був порожній, чистенько вимазаний крейдою. У курнику, що стояв поряд, він тільки наполохав три курки. Заглянув і до порожньої собачої будки. Там також нічого не було.
Зайшов у садочок, пройшов довкола вуликів, відігнав рукою бджолу, якій його ніс здався, мабуть, пахучою квіткою. Красл боявся бджіл ще з дитинства, якось вони добряче його покусали. Він хутенько запалив сигару і поспішив до трьох фруктових дерев. Ніде жодного натяку на те, щоб хтось тут копав. Це був порівняно величенький сад. Щоб перекопати такий шмат землі, довелося б потрудитися. Зараз, вночі, про це й гадки не може бути. А що скажуть сусіди, коли побачать учителя, який, наче не сповна розуму, переорює весь сад? Звичайно, можна було б позичити плуга з конем. Але якщо Павлата закопав свого Будду досить глибоко, однаково ж нічого не знайдеш. Краще спочатку все докладно обміркувати. Розпитати, де саме в садку він полюбляв ходити. Чи не підходив до котрогось з дерев частіше, ніж до інших. Справді, так воно буде краще. Повіки в учителя злипалися. Не допомагала навіть сигара.
— Треба виспатись сьогодні, — мовив він собі. Навшпиньки він обійшов будиночок і обережно відімкнув ворота. На вулиці стояла карета.
— Ну, от ми й дочекалися пана Красла, — молодий Риссіг спритно вискочив з екіпажа і кивнув кучерові, який спроквола рушив у напрямі фабрики. Барон підійшов до здивованого вчителя і взяв його під руку, наче свого найкращого друга. — А ми тут вже більш як півгодини стоїмо. Не хотілося турбувати закоханих, молоду любов, — додав він з усмішкою і так голосно, щоб це почула бабуся на своєму незмінному посту у вікні навпроти. — Я знав, що й ви залишите їх на самоті. Отже, ми зможемо спокійно побалакати…
Красл не зрозумів його. Може, цей фабрикант знає, що Голан утік з в'язниці, що він. переховується в окрузі і що нарешті зараз він на побаченні у Павлатовому будинку? Але чому ж він не намагається заарештувати його?
— Альбінка сама… — Красл спробував обдурити його.
— Ви хочете зберегти її репутацію? Я й без вас знаю, що це порядна дівчина і що вона може до весілля залишатися на самоті хоча б і з п'ятьма коханцями. Будьте певні, доки вона думатиме про Голана, я спокійний. Жонатий бунтівник, бачте, вже не такий непокірливий. Коли вона одягне на нього хомут, мені також легше буде з ним домовитись. Отож, я щиро бажаю їм побільше цих таємних побачень. Перепрошую, адже хто з тих молодих робітників не хотів би підпалити стріху над моєю головою? Жоден не відмовився б, я добре знаю. Але мене турбують лише ті, що не заспокоюються самим бажанням… Отже, ви розумієте, я краще подарунок на весілля Голанові приготував би і в суді порушив би клопотання, щоб йому відмінили кару…
— Я вас не розумію, — зітхнув Красл цілком щиро. Він і справді вже не знав, вірити фабрикантові чи ні.
— Тому що ви думаєте, ніби я не людина. Еге ж, саме так про мене писали чеські
