Таємниця Золотого Будди - Йозеф Несвадба

— Повторюю вам, що я звинувачую барона Риссіга, сваговського фабриканта, в тому, що він або сам убив, або ж наказав застрелити крамаря Павлату, він звелів робітникові Ганці отруїти Альбіну Павлату, а коли той виказав його, усунув небажаного свідка… пишіть, чому ви не пишете, панове?

Біля вахмістра в кімнаті сидів один з тих жандармів, що допитували Альбіну.

— Ви ж самі Ганку викрили, — зауважив він.

— Але Ганка був лише знаряддям.

— Зачекайте, чоловіче! — розгнівався вахмістр, він бухнув по столу кулаком і підскочив. — Тут установа, а не корчма. Тут ви мусите думати, що говорите. Ми розслідуємо злочини. І не любимо, коли хтось лізе до нашого ремесла. Є у вас докази? Наведіть докази!

— Ганка сьогодні вранці сам сказав мені все…

— А де він тепер? Можемо ми його допитати?

— Кажуть, що його застрелили при спробі втекти.

— Ну от, будь ласка. Для чого ж тікати, коли він тільки безпорадна жертва? І як ви потрапили до нього?

— Як? Випадково…

— Дивний це випадок. Розмовляти із злочинцем незадовго перед тим, як його схопили. Вам самому треба було б поберегтись. Ще які докази проти барона? Тільки не кажіть мені ні про якого Будду, котрого самі ніколи не бачили і навіть не знаєте, що. воно таке.

— Він хотів купити Павлатову крамницю, — мовив учитель непевно. Тепер йому й самому було зрозуміло, що він поспішив. Не треба було сюди приходити. Голан мав рацію. Без доказів вони завжди будуть на боці Риссіга.

— Якщо хтось вирішив купити крамницю, це ще нічого не доводить. Тим більше, що ця дівчина не збирається її продавати. Мене вже кілька чоловік питали, дають вісімдесят-сто гульденів за цю халупу. Отож подумайте добре. Якщо ми складемо протокол, доведеться вас негайно затримати і передати у Брод для розслідування. Я таких речей терпіти. не можу. І якщо ви все вигадали, це коштуватиме вам два місяці за фальшиве звинувачення і наклеп… Ну то як? Почнем писати? Ви наполягаєте на своїй заяві?

Красл помалу підвівся, насупився, здалося йому, що в нього болить голова.

— Ні, ви маєте рацію. Я поспішив…

— Голова у вас запаморочилася від слави, пане вчителю! — зітхнув полегшено вахмістр і взявся повчати розсудливим тоном: — Мало вам одного вбивці, якого ви викрили. Вирішили ще більше відзначитися. Ось такі наклепи і породжують нових бунтарів в окрузі, зрозуміло? Але ж ви, сподіваюсь, не бажаєте бути серед них? Все-таки ви освічена людина. — Він провів Красла до виходу із стражниці. — Я б вам порадив їхати додому. Незабаром одержите подяку від поліцейського управління за те, що допомогли нам. Але киньте ви далі сушити над цим голову. Для нашої професії потрібна тверда вдача, а у вас її немає. Ви все берете надто близько до серця, вас це хвилює, ви не вмієте зберегти спокій. Їдьте додому відпочити.

— Дякую за пораду, — мовив Красл, йому стало соромно. Як можна було діяти так нерозважливо, адже це ставило під загрозу його нових друзів. Він поводив себе, як справжній дурник. Вахмістр все ще говорив. Уже вдруге щось повторював.

— Бо якщо не виїдете, я змушений буду взяти вас під нагляд. І щоб ніяких дурниць не було більше з вашого боку. Якщо самі не візьметесь за розум, я змушений буду вислати вас до Праги під конвоєм.

— Це що, погроза?

— Це порада. Порада старшого і досвідченішого друга. Їдьте додому, любий пане. І ніде не розповідайте про ці нісенітниці.

Хоч він двічі кашлянув на ганку, тричі постукав і якомога повільніше відчиняв ворота Павлатового будинку, закоханих він все-таки застав у обіймах.

Був пізній вечір, у кімнаті горіла тільки свічка, а вони тулились у кутку одне до одного, наче їм зовсім не заважали убивства і підозри, що тяжіли над ними. Голан схаменувся перший.

— Альбінка нічого не знає про Будду.

— Тато ніколи про нього не говорив, — похитала головою дівчина. — А до Риссігів ходив, це правда. Я тоді так переживала, бо догадувалась, що вони домовляються про щось. Тато кілька разів готувався до цих візитів. У Танвальді він навіть купив собі цілий комплект твердих комірців…

— А з червня минулого року він уже не ходив туди?

— Не знаю. Але від минулого літа я вже не крохмалила комірці, як раніше. Він перестав одягати їх, але настрій у нього став кращий. Слово честі, я ніколи не бачила його таким веселим, як оті кілька тижнів напередодні страйку.

— Звичайно, він, мабуть, думав, що Риссіг у нього в руках. Не чекав, що фабрикант може піти на все.

Красл сів на стілець, обхопивши голову долонями. Як, власне, встряв він у цю історію? Чого сушить він собі тут голову над цими клятими загадками? Може, справді доктор X. вирядив сюди саме його, бо знав, що Красл завжди прагне докопатись до суті справи, любить розбирати всілякі чвари і суперечки між людьми у себе на селі.

— Ану згадайте, Альбінко, чи не було у вашого батька якоїсь потаємної схованки, про яку ніхто не знав і де він зберігав гроші або документи…

— Але там нічого не було.

— Як це не було?

— Він завжди ховав гроші у коробці з шафраном. Але я там знайшла лише чотири гульдени та якусь заявку на товар.

— А можна нам подивитись, де вона, та коробка з шафраном? — запитав Красл, в якому знову прокинулась надія. Альбіна повела їх у крамничку. За ці кілька днів повітря тут стало задушливим. Запах квашеної капусти перемішався із запахом мила, часнику і зіпсованої цибулі.