Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Легеза вибрався і пройшовся по залу. Він був більше та міцніше Дітара і, незважаючи на вік, виглядав страхітливо.

Легеза явився в Білокам'яне селище через хід, який йому показав Панадій. Він проліз до бібліотеки Білокам'яного селища, немов щур, через підземний хід, створений першими ченцями. Потаємні двері дуже давно заклали кам'яними блоками, залили міцним матеріалом, а поверх оштукатуреної стіни нанесли зображення. Але саме сьогодні вона знову відчинилася, і звідти вивалився Легеза з вискаленим обличчям, а слідом за ним – нечисленна, але добре озброєна охорона.

Дітар і Агіас схопилися за мечі, але "гості" явилися не помирати, а пред'явити вимоги. Дітар тільки хотів заговорити, але Легеза одразу перервав його.

– Пред'явити своє право. – Немов прочитав його питання, сказав розбійник.

Дітар виставив вперед ліву ногу, поклав долоню на рукоять меча і сердито відповів:

– По якому праву ти вломився сюди?

– Праву? – Прохрипів Легеза, витріщив очі і засміявся, одразу зірвавшись на кашель.

Відкашлявшись, він безцеремонно рухнув в улюблене крісло ченця, що тужливо заскрипіло під ним.

Дітар подивився на частину картини, що залишилася. Зображення Азазеля все ще можна було побачити.

– Як це Ханой зумів впоратися з ним, простим мечем, хай і отруєним? – Сказав він сам собі і подивився на Легезу.

– Ну що? – Нарешті не витримав Дітар. – В вас схожі риси обличчя. Ти його син?

– Так. Його син тут, – повільно вимовив Легеза, – він перед вами.

Тиша була така, що можна було подумати, ніби кімната спустіла.

– Коли б не ми, вашого Братства вже не було б, зрозумів, кантрі чернець Дітар?

– Я чогось не знаю? – Спокійним тоном заговорив чернець. – Чи не завгодно поїсти, випити і обговорити всі ваші …

– Наші! – Гаркнув Легеза.

– Добре, наші проблеми, за пляшкою вина?

З'явився Мріадр і Магурана. Вони вилізли з тієї ж діри і розбрелися по кімнаті.

Мріадр поставив ящик вина на стіл, і брязкіт пляшок пролунав у приміщенні.

– Можу собі дозволити. – З посмішкою помітив Легеза.

Мріадр привітався з Дітаром, і разом з Магураною відправився через двері бібліотеки на вулицю, немов виконували завдання. Агіас теж вискочив з бібліотеки. Треба було терміново зібрати ченців. Ситуація дуже серйозна і часу не було.

– Моя склянка не велика, але я п'ю зі своєї. – Сказав Дітар і сів навпроти Легези.

Агіас з ченцями підіймалися сходинками до залу бібліотеки. Їх кроки було виразно чути. В селищі додалося охорони, але це було зроблено непомітно, щоб не злякати ворога і не тривожити мешканців. До кімнати зайшли кантрі ченці і Нісан Авраал, кожен був озброєний мечем і не збирався терпіти витівки розбійника в цьому будинку. Легеза не боявся залишитися один у оточенні таких серйозних супротивників, він не збирався воювати зараз – тільки не мечами.

– Рад всіх вас бачити. – Встав і привітав ченців Легеза. – Сідайте, ви ж у себе вдома.

Ченці пройшли і сіли за стіл.

– Я прийшов поговорити, – чемніше сказав розбійник, – вам не знадобляться ваші залізяки на поясах. Атмосфера повинна відповідати бесіді. Налийте вина, заспокойте нерви.

Повітря в бібліотеці дійсно стало легше після слів Легези. Ченці дістали келихи і налили собі червоний напій з пляшок. Змочивши горло, Агіас заговорив першим.

– Ми тебе уважно слухаємо. Ти прийшов говорити, а ми прийшли слухати.

– Що ж, тут ти правий. – Помітив Легеза і почав свою історію.

– Чуєш, чернець, – і він звернувся до Авраала, – ти вже зрозумів, що повинен мені. Це кровний, родовий борг, його не можна продати або передати. Шістдесят з гаком років назад, Азазель явився до вашого … хто він там був? Засновник Братства? До Ханоя взагалі. Ну ось, до вашого Ханоя і зажадав повернути його в Підземний Світ, але він попросив відстрочення. Ханой тоді вмовив його прийняти золото і коштовні камені, тому що не міг – або не захотів допомогти.

Плата була видана йому за умови, що борг, а саме повернення "Ханойських веж" до Підземного Світу, за вашим Братством зберігається.

– Тобто ніякого поєдинку не було?

– Звісно.

– Так-так-так. Твоя історія, Легеза, признаюся, потішила мене, але без документального підтвердження. – Відповів йому Авраал.

– Та на, подивися! – Роздратовано вигукнув Легеза, і шпурнув на стіл лист старого, жовтого пергаменту.

Авраал швидко схопив його, розгорнув, пробіг очима по рядках. Через хвилину він повернув документ Легезі.

– Що ж, все вірно. Чого ж бажаєте?

– Мені треба в Підземний Світ.

Дітар встав з-за столу розглянути цей документ. Скільки ще сюрпризів нам залишили предки в цих стінах. Нотки сумніву промайнули в голові кантрі ченця, але він їх швидко прогнав.

– А ще я не думав, що ви так добре вмієте підробляти почерк.

– Я його не підробляв. – Гордо заявив Легеза, невдоволений тим, що його звинувачують у брехні.

Чернець підкинув голову, в його погляді читалося здивування, змішане з швидкоплинним захопленням.

– Що ви хочете цим сказати? – Чемно запитав Дітар.

– Що він написав його сам.

– Під диктування вашого батька?

Легеза знизав плечима, як би кажучи, що нічого складного в цьому не було.

Деталі історії мінялися місцями в голові ченця.

–Ханой, Сатана, Кіан, Авраал, Легеза, Панадій… хто є хто? Хто взагалі справжній?

Легеза взяв пляшку і наплескав собі вина в келих. Повернувшись у те саме крісло, він сів і закинув ногу за ногу, зображуючи господаря будинку.

– Це не ти працюєш на Книготорговця. А він на тебе? – Оновивши інформацію в своєму мозку, запитав кантрі чернець.

– Саме.

– Навіщо ти його сюди прислав? Ти ж міг сам його вбити?

– Міг, але в мене немає такої мети. Хочу, щоб він помер тут. Вам це потрібніше.

– Одже, більше тобі він не потрібен?

Лиходій кивнув. Він підніс келих до губ і, не встигнув торкнутися краю, знову заговорив:

– Знаєте, це дуже просто! Набагато простіше, ніж прийнято думати.

– Ти не відчуваєш жалості?

– Я про це не думав. Навіть зараз, це слово мене дратує. – Він грав з вином в келиху, спостерігав, як воно переливається в світі сонця. Подумав про Кіана, він вирішив ще дещо сказати:

– Розвивай в собі здатність бачити з боку, бачити згори. Спостерігати за всім, що відбувається, брати ситуацію під контроль. Коли ти навчишся це робити, тобі легше буде керувати людьми, як маріонетками, застосовуючи ті самі "нитки" для того, щоб привести в рух "ляльку". Вони навіть не помічатимуть цього. А ти, тим самим