Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
Вечоріло, і вся площа освітлювалася величезною кількістю свічок. Вогняно – червоне світло розливалося всюди.
Для того, щоб стати кантрі ченцем, необхідно було отримати рекомендацію Глави Братства і пройти безліч завдань. Дітар був щирим у своєму служінні Братству і довів, що гідний стати кантрі ченцем. Ченцеві Дітару зав'язали очі. Зняли з нього мантію. Він повинен дати клятву зберігати глибоку таємницю і вірність Братству. В повній тиші зазвучав голос Дітара :
– Я чернець Дітар, присягаюся Авраалу, а також жителям Монастиря, бути вірним чесним ченцем, піклуватися про них, домагатися для них кращого, бути рівним їм в правах. І допоможе мені Ханой!
Розплющивши очі, він стояв перед мешканцями Білокам'яного в мантії кантрі ченця, яку йому одягнув Авраал. До нього долітали крики привітаннь та побажань, а він дивився лише на одну, серед натовпу, на ту, що була йому найближчою. Вона дозволила йому багато чого зрозуміти, насамперед зрозуміти себе.
Дітар, на правах кантрі ченця додав до Кодексу "параграф 82":
– не можна однаково судити чоловіків і жінок. Тому що ті муки, що зможе витримати жінка, не під силу пережити жодному чоловікові.
– Запам'ятаєте, ніхто в цьому світі не переможе вас доти, поки ви самі не визнаєте себе переможеним. – Почав Авраал свою мову. – Чоловік проявляється не на словах, а в дії, і Дітар це гідно довів.
На цьому церемонія закінчилася і зовсім скоро повинна була початися наступна. Був вечір, часу для відпочинку не було, і Кіана вже готували до обряду похоронної відправи. Авраал погодився з Дітаром, щоб "відспівати" Кіана, а для цього по Кодексу Братства потрібно дванадцять кантрі ченців. Всі ченці були в зборі, і разом із Дітаром їх було дванадцять.
– Авраал, Братство тримається на дисципліні, честі і традиції. Тут я не бачу нічого з цього. – Заговорив невдоволений ОльханКарин.
– Авраал точно не винен, у тому, що ви вчинили переворот, і обрали Панадія, якого перетворили на чудовисько, і який не здатний навіть говорити. – Встав на захист Глави Братства Агіас.
– Це його провина, це означає, що він не в силах підтримувати дисципліну. – Не вгамовувався товстун. – Що ти можеш сказати на це? – Цього разу він звернувся безпосередньо до старого Авраала.
– Як Глава Братства, чинний та єдиний, оголошую Панадія, позбавленим права на переобрання.
Обурення ОльханКарина досягло межі. Його обличчя залилося фарбою гніву, і його голос став голосніший, а слова гостріші.
– Ви не можете так зробити! Треба голосування Братства! Рішення має бути одноголосним.
Агіас не витримав такого нахабства.
– Тихо, як ти смієш звертатися до Авраала таким тоном? Хіба він тебе нічому не навчив?
– Ні, мабуть, не навчив. – Відповів за нього Авраал. – Але я правий, і ви повинні змиритися з моїм рішенням.
ОльханКарину довелося проковтнути свою гордість і вгамувати запал. Після подій з переворотом і спробою полонення Дітара, багато ченців тільки сильніше затвердилися в вірності Авраалу і Братству.
– Що робитимемо? – Запитав Агіас старого Авраала.
– Все, що необхідно.
Посвячення в ченці вважалося великою подією в житті кожного чоловіка. Воно означало проходження ініціації і залучення до ченців. А для спійманих на зраді або не дотриманні кодексу Братства, є зворотня сторона ініціації – розжалування. Відбирається священна клятва ченця, і супроводжується вона співом заупокійних молитов – похоронне "відспівування". Кіан виявився негідним носити таке високе і почесне звання і перед тим, як страчувати його розжалують на очах у всіх. Кіана привели на площу.
Він був одягнений в свою мантію ченця і став обличчям до суддів. Запанувала мертва тиша. Люди заворожено дивилися на дію. Світла ставало все менше і менше, і місяць, що зійшов, здавався єдиним джерелом освітлення. Глава Братства зачитав прилюдно вирок, а після цього ченці почали протяжно і тужливо співати.
– Кіан чернець помер, та людина, яка колись присягалася в вірності Братству, залишилася в минулому. – Перша частина ритуалу потрібна для того, щоб попрощатися з ченцем. – Якщо ти став ним, то ти став частиною Братства і той час, який ти присвятив місії, був цінний і Братство вдячне за це. Братство сьогодні втратило ще одного ченця.
Коли спів закінчився, Глава Братства гучним оголосив:
– Кіан став зрадником і вчинив дії проти Братства. Він не гідний чернечого звання і за свої злочини він засуджений на розжалування.
Помічник Глави Братства подав Авраалу чашу з водою, яку як ганебну рідину вилили на голову засудженого. По сивому волоссю вона стікла на одяг і Кіан відчув холод. Двоє кантрі ченців підішли до засудженого і зірвали з нього чернечу мантію, тремтіння промайнуло по його тілу. Його одяг порвали на частини, малюючи на ньому символи безчестя. Кіан не відчував ганьби або провини, він вже давно не вважав себе ченцем і цей ритуал потрібен був для порядку. Коли Кіану дали слово він був не сильно балакучий.
Холод сковував його, і зуби стукали, заважаючи говорити.
– В мить, коли пробачити не можна, згадаєте, скільки вже пробачено вам. – Після цих слів на нього накинули покривало і відвели.
Церемонія була закінчена, і наступне, що чекало Кіана – це страта.
Він знову опинився в тій же камері, на тій же соломі. Ніч він провів без сну, намагаючись зігрітися від холоду та ганьби, він сидів та дивився на двері. Зовсім скоро вони відчинилися і ввійшов Дітар.
– Нам треба пройтися.
– Зараз? – Здивовано запитав Кіан.
– Так, до твоїх улюблених некромантів.
Кіан мовчки, встав і попрямував до виходу.
– Накинь на голову покривало, щоб тебе не помітили. Нам зайві питання ні до чого.
Вони покинули в'язницю і попрямували в таверну. Туди ж некроманти привели Панадія. Кіан з Дітаром зашли до підвальної кімнати. Дітар побачив Панадія і звернувся до нього.
– Ти мене чуєш?
– Так. – Спокійно відповів колишній кат і Глава Братства.
Це було диво. Панадій прийшов до тями і може розмовляти. План Дітара спрацював.
– Ти мене розумієш? – Продовжував питати Дітар.
– Так.
Кіан втрутився.
– Ти знайшов вхід до Підземного Світу? – Швидко заговорив Книготорговець.
Панадій дивився в очі Кіану і не відповідав.
– Ти знаєш де він, ти знайшов його? – Знову запитав Кіан.
– Так. – Відповів той і посміхнувся.
Очі Кіана спалахнули цікавістю.
– Ті мечі… – Заговорив знову Панадій. – Кіан,
