Вбивство у Східному Експресі - Агата Крісті

— Я чув про вас, — сказав Хардман, замислившись на декілька хвилин. — Гадаю, мені краще говорити вам правду.

— Було б якнайкраще, якби ви розповіли нам усе, що знаєте, — спокійно заявив Пуаро.

— Я б сказав вам бодай щось, якби знав. Але, як я вже казав — я нічого не знаю. Хоча я повинен був щось помітити. Це мене непокоїть. Я повинен був щось бачити.

— Поясніть, містере Хардман.

Хардман зітхнув, вийняв жуйку з рота, і засунув руку в кишеню. На обличчі були видні помітні зміни в його самоконтролі. Він почав помітно нервувати. У голосу було чутно помітне буботіння.

— Цей паспорт — обман, — сказав він. — Ось хто я насправді.

Пуаро уважно розглядав візитку, яку той йому простягнув. Позаду нього з-за плеча визирав мсьє Бук.

Пуаро чув цю назву як одне з найвідоміших приватних детективних агентств Нью-Йорка.

— А тепер, містере Хардман, — сказав він, — поясніть нам, що це все означає.

— Залюбки. До цього я й вів. Я потрапив до Європи, переслідуючи двох аферистів — проте безуспішно. Переслідування завершилося у Стамбулі. Я попередив шефа й отримав вказівку повертатися, проте під час мого від’їзду доНью-Йорка я отримав ось це.

Він простягнув листа.

Готель «Токатліан»

Сер, я хочу вас найняти як детектива з агентства МакНейла. Будь ласка, прийдіть до мене о четвертій годині.

С. Е. Ретчетт

— І що?

— Я відповів одразу, і містер Ретчетт ввів мене в курс справи. Він показав мені декілька листів, які він отримав.

— Він був стривожений?

— Не надто сильно, хоча говорив він дуже швидко. Він запропонував мені роботу. Я мав їхати тим же потягом, що й він до Парижу й зробити так, щоб до нього ніхто не дістався. Отже, я їхав цим потягом, і, на превеликий жаль, до нього тут дісталися. Мені дуже незручно й це не кращим чином виразиться на моїй кар’єрі.

— Чи давав він вам якісь настанови?

— Авжеж. Він мені усе виклав. Спершу я мав їхати у купе поряд. Проте ця ідея відпала з самого початку. Єдине місце, яке я міг забронювати — це місце номер 16. Зазвичай, провідники резервують це купе для себе, проте не цього разу. Оглянувши ситуацію, я зрозумів, що місце 16 дає мені прекрасну можливість для огляду. Попереду був лише вагон-ресторан, поблизу — двері з вагону, які засувалися на ніч. Єдина можливість, якою злочинець міг потрапити — це задні двері на платформу або двері у наступний вагон, але тоді він обов’язково мав пройти повз моє купе.

— Я гадаю, що у вас немає думки про імовірного вбивцю?

— Навпаки. Я знаю, як він виглядає. Містер Ретчетт описав його мені.

— Що?

Усі троє піднялися зі своїх місць.

Хардман продовжив розповідь.

— Маленький, темноволосий, із жіночим голосом. Так сказав той стариган. Також, за його словами, він гадав, що напад не буде скоєно в першу ніч подорожі. Більш за все, в другу чи третю.

— Він щось-таки знав, — зауважив мсьє Бук.

— Він точно знав більше, ніж сказав секретареві, — підправив його Пуаро. — Він вам говорив щось про своїх ворогів? Чи казав, чому його життя знаходиться у небезпеці?

— Ні, щодо цього він був надто стриманий. Лише казав, що цей чоловік давно намагався дістатися до нього.

— Маленький, темноволосий, із жіночим голосом. — задумливо повторив Пуаро. Потім, кинувши гострий погляд на Хардмана, запитав: «Ви знали, ким він був насправді?»

— Хто, містере?

— Ретчетт. Ви його впізнали?

— Я вас не розумію.

— Ретчетт — це Касетті, убивця маленької Дейзі Армстронг.

Хардман видав протяжний свист.

— Це справді сюрприз! — сказав він. — Ні, я його не впізнав. Я був далеко, коли гриміла ця справа. Гадаю, що я бачив його знімки в газетах, проте я й не розпізнав би власної матері, якби побачив її фото. Гадаю, що декілька людей мали зуб на цього Касетті.

— Чи знаєте ви когось, хто зв’язаний зі справою Армстронгів і підходить під цей опис — маленький, темноволосий, із жіночим голосом?

Хардман на хвильку замислився. «Важко сказати. Більшість людей, які були тісно пов’язані з цією справою, померли».

— Також там була дівчина, що викинулася з вікна, так?

— Так, справді. Вона, здається, була іноземкою. Здається, мала зв’язки з якимось італійцем. Але думаю, вам відомо, що були й інші справи, окрім Армстронгів. Касетті проводив так дії з викраденням не один раз. Не думаю, що варто концентруватися лише на цьому.

— Так, але в нас є підстави вважати, що це пов’язано саме з випадком Армстронгів.

Хардман підвів очі та непевно похитав головою.

— Я не можу пригадати, хто з людей, причетних до тієї справи, підпадає під цей опис, — повільно промовив він. — Звісно, я не настільки добре знайомий із самою справою.

— Добре, продовжуйте вашу розповідь, містере Хардман.

— Мені мало є що вам розказати. Я ліг спати вдень і прокинувся, щоб вночі спостерігати. Першої ночі не трапилося нічого надзвичайного. Минулої ночі те ж саме, я був напоготові. Привідкрив свої двері та спостерігав. Ніякого незнайомця не було.

— Ви впевнені, містере Хардман?

— Цілком. Ніхто не увійшов у поїзд знадвору, також ніхто не проходив по коридору з попередніх вагонів. Присягаюся вам.

— Ви бачили провідника зі свого місця?

— Аякже. Він сидить на невеликому стільці якраз на рівні моїх дверей.

— Він покидав своє місце після зупинки у Вінковцях?

— Це була остання зупинка? Так, він відповів на декілька дзвінків — це було якраз після того, як вагон зупинився. Після того він пройшов повз мене у наступний вагон — пробув там близько чверті години. Потім дзвінок почав дзеленьчати як скажений і він миттю повернувся. Я висунувся в коридор поглянути, що трапилося — дещо занервував, ви ж розумієте — але це була дама з Америки. Вона підняла бучу через щось. Потім він підійшов до іншого купе й приніс пляшку мінеральної води для когось. Згодом він сів на своє місце і сидів аж до того часу, поки перша людина не прокинулася. Я не помітив, щоб він рухався зі свого місця аж до п’ятої години ранку.

— Він дрімав?

— Не можу сказати. Напевно.

Пуаро кивнув на знак згоди. Автоматично його