Вбивство у Східному Експресі - Агата Крісті

— Для чого? Для чого, друже? Пам’ятайте, тут повсюди товщі снігу.

— Є лише два шляхи для нашого таємничого убивці, — повільно мовив Пуаро. — Він міг утекти в один із туалетів або зникнути в якомусь купе.

— Але ж вони усі зайняті.

— Так.

— Тобто, ви маєте на увазі, що він сховався у своєму купе?

Пуаро ствердно кивнув головою.

— Це все пояснює. — пробурмотів мсьє Бук. — Протягом тих десяти хвилин відсутності провідника, вбивця приходить зі свого купе, йде в купе Ретчетта, вбиває його, замикає двері зсередини, виходить через купе місіс Хаббард, і безпечно повертається назад у своє купе до того, як повернувся провідник.

Пуаро буркнув: «Це все не зовсім так просто, мій друже. Наш друг лікар може вам усе пояснити».

Мсьє Бук подав жест, що три провідники можуть бути вільними.

— Нам залишилося опитати шістьох пасажирів, — сказав Пуаро. — П’ять пасажирів першого класу — княгиню Драгомирову, графа та графиню Андреній, полковника Арбетнота та містера Хардмана. Також трьох пасажирів другого класу — міс Дебенхем, Антоніо Фоскареллі та покоївку княгині, фрейлейн Шмідт.

— З кого почнемо — з італійця?

— Що ви заладити з тим італійцем? Ні, ми почнемо з перших трьох. Можливо, пані княгиня буде така люб’язна виділити нам декілька хвилин свого часу. Передайте їй наше прохання, Мішель.

— Так, мсьє, — відповів провідник.

— Скажіть їй, що ми будемо в її купе, якщо вона не захоче приходити сюди, — зауважив мсьє Бук.

Але княгиня Драгомирова відхилися таку пропозицію. Вона прийшла у вагон-ресторан, нахилила голову та сіла навпроти Пуаро.

Її мале, жабоподібне обличчя виглядало світлішим, ніж минулого дня. Вона була некрасивою, неначе ропуха, з очима, як перлини, темними й величними, у яких можна було відчути приховану енергію та розум, сховані всередині.

Її голос був глухий, чіткий і дещо скрипучий.

Вона зупинила слова вибачення мсьє Бука.

— Не потрібно вибачень, месьє. Я розумію, що трапилося вбивство. Очевидно, що ви повинні опитати усіх пасажирів. Я буду щаслива всіляко вам допомогти.

— Ви така ґречна, — сказав Пуаро.

— Не зовсім. Це ж лише обов’язок. Що ви хотіли мене запитати?

— Ваше повне ім’я при народженні та адресу, мадам. Думаю, вам краще було б написати це власноруч?

— Ви й самі можете це зробити, — відповіла вона. — Тут немає нічого складного. Наталя Драгомирова, Париж, Авеню Клебер, 17.

— Ви подорожуєте з Константинополя, так, мадам?

— Так. Я зупинялася у австрійському посольстві. Моя покоївка тут зі мною.

— Чи не могли б ви коротко повідомити мені про ваші дії учора після вечері?

— Охоче. Я звеліла провіднику постелити мені ліжко, поки я була у вагоні-ресторані. Я лягла у ліжко відразу після їжі. До одинадцятої години я читала, після цього вимкнула світло. Я не могла заснути через ревматичні болі, які мені докучають. Десь о чверть на першу я покликала покоївку. Вона зробила мені масаж, і мені вдалося заснути. Це десь трапилося зі півгодини після того.

— Потяг зупинився після того?

— Потяг уже стояв.

— Ви чули щось підозріле, мадам?

— Нічого особливого.

— Яке ім’я вашої покоївки?

— Хільдегарда Шмідт.

— Як довго вона у вас працює?

— П’ятнадцять років.

— Ви їй довіряєте?

— Абсолютно. Вона з маєтку мого покійного чоловіка.

— Я гадаю, що ви бували в Америці, так, мадам?

Різка зміна теми розмови дуже здивувала княгиню. «Багато разів».

— Ви якось перетиналися із сім'єю Армстронгів, з якими трапилася страшна трагедія?

— Ви говорите про моїх друзів, мсьє, — відповіла вона з тривогою.

— Ви знали полковника Армстронга, так?

— Я знала його не дуже добре, але його дружина, Соня Армстронг, була моєю похресницею. Я була в дружніх зв'язках із її матір'ю, актрисою Ліндою Арден. Лінда Арден була величною актрисою, однією з найкращих виконавиць трагічних ролей. Леді Макбет, Магда — вона була неперевершена. Я була не просто її шанувальницею, а близьким другом.

— Вона, що, померла?

— Ні, вона жива, але живе відлюдно. У неї певні проблеми зі здоров'ям, тому більшість часу вона проводить на дивані.

— Наскільки я пригадую, у неї була й друга донька?

— Так, значно молодша, ніж місіс Армстронг.

— Вона жива?

— Авжеж.

— І де вона?

Стара леді кинула на нього різкий погляд.

— Я мушу запитати вас про зміст цих питань. Яке відношення вони мають до суті справи — вбивства у цьому поїзді?

— Ось таке, мадам: людина, яку було вбито, винна у викраденні та смерті дитини місіс Армстронг.

— Овва!

Княгиня Драгомирова випрямилася й дещо піднялася з місця.

— Ну що, це вбивство — дуже чудова подія! Ви вибачте моє упереджене відношення.

— Це природно, мадам. А тепер повернімося до запитання, на яке ви не дали відповіді. Де зараз молодша донька Лінди Арден, сестра місіс Армстронг?

— На жаль, я не можу вам цього сказати, мсьє. Я втратила контакт із молодшим поколінням. Я пригадую, що вона вийшла заміж за якогось англійця та виїхала до Англії декілька років тому, але ім'я її пригадати не можу.

Вона замислилася на хвилину, а потім додала:

— Це все, що ви хотіли мене запитати, джентльмени?

— Лише одне питання, дещо особисте. Якого кольору ваш халат?

— Думаю, що вас є вагомі підстави задавати таке питання. Мій халат — чорний із сатину. — З докором відповіла вона.

— Більше нічого, мадам. Я дуже вам вдячний за ваші відповіді.

Вона зробила чарівний жест своєю важкою, обвішеноюперстенями рукою. Після того, як вона піднялася з місця, джентльмени також піднялися, вона зупинилася.

— Вибачте мене, мсьє, — сказала вона, — чи можу я дізнатися ваше ім'я? Ваше обличчя мені доволі знайоме.

— Моє ім'я, мадам, — Еркюль Пуаро — до ваших послуг.

Вона зупинилася на хвилину, після чого промовила: «Еркюль Пуаро. Я пам'ятаю. Це Провидіння.»

Княгиня пішла, важко пересуваючи ногами.

— Велична дама, — зауважив мсьє Бук. — Що ви можете сказати про неї, друже?

Але Пуаро лише негативно кивнув головою.

— Мені цікаво, що вона мала на увазі під Провидінням.

7

Свідчення графа та графині Андреній

Граф і графиня Андреній були викликані наступними. Однак у двері увійшов лише один граф.

Він був надзвичайної краси чоловіком. Шість футів заввишки, широкоплечий, з гарною поставою. Одягнений