Кінець світу в Бреслау - Марек Краєвський

Хтось постукав у двері.

— Хвилинку! Прошу почекати! — гукнув Мокк і заходився писати. — «Звідки можна довідатися про дуже погані речі? — невиразно занотував він. — З поліційної картотеки». Перо зламалося. Фон Штеттен постукав ще раз. Мокк невдоволено буркнув щось, дивлячись, як краплинки чорнила розпливаються на манжетах його сорочки. Секретар зрозумів це буркотіння як згоду й увійшов до кабінету.

— Пане раднику, дзвонить ваша дружина, — фон Штеттен знав, що зараз побачить усмішку на обличчі свого шефа. Він не помилився.

Мокк узяв трубку й почув солодкий голос Софі.

— Здрастуй, коханий.

— Здрастуй. Звідки ти дзвониш?

— З дому. Я хотіла тобі нагадати про сьогоднішній благодійний концерт. Початок о восьмій. Я поїду трохи раніше разом з Елізабет. Нам треба ще порепетирувати одне місце з Бетховена. Ми граємо на самому початку.

— Добре. Дякую, що нагадала. Ти вже обідала? Що Марта приготувала сьогодні?

— Я обідала в Елізабет. Ми репетирували цілий ранок до полудня. Марта нині не готувала обіду. Ти ж їй сказав уранці, що з’їси щось у місті.

— Зрозуміло. Я забув.

— Ну, все, — Мокк почув вагання в голосі Софі. — Знаєш, я так хвилююсь…

— Заспокойся. Я ж бо з тобою.

— Ти говориш так зрозуміло й просто… Так упевнено…

Мокк мовчав. Перед очима промайнули картини вранішніх любощів. Він розчулився й раптова хвиля щастя накрила його з головою.

— Я знаю, знаю, любий, мені треба закінчувати.

— Так, Софі. Так, кохана, — мовив він м’яко. — У мене багато важливих справ. Зустрінемося на концерті.

Мокк поклав слухавку. За мить знову її підніс. Йому здавалося, що крізь монотонний гудок він чує вранішні зітхання Софі.

Мокк відігнав спогади, застібнув комірця й затягнув краватку.

— Фон Штеттене! — крикнув він. — Зайдіть, будь ласка!

Блідий секретар безгучно увійшов. У руках він тримав записника й чекав розпоряджень.

— Записуйте. — Мокк заклав руки за потилицю. — Перше. Від сьогодні протягом кількох наступних днів я муситиму працювати допізна в нашому архіві. Прошу написати відповідного листа в цій справі до Клюксена, адміністратора будинку. Архіваріус Шайєр повинен якомога швидше принести мені запасний ключ від архіву, щоб я міг там працювати вдень і вночі. Зразок листа пошукайте серед документів у справі Леберсвайлера від грудня двадцять п’ятого року. Друге. Завтра, о восьмій ранку, у мене повинні бути Кляйнфельд і Райнерт, довірені люди Мюльгауза. Вони працюватимуть зі мною в архіві. Вранці запитайте про дозвіл у нашого шефа. Я впевнений, що він нічого проти не матиме, але pro forma[12]… Третє. Передайте моєму служникові Адальбертові два розпорядження. Треба забрати замовлене норкове манто з магазину Бекке і мій фрак із чистки на Топфкрам. Він повинен привезти мені це на сьому. Четверте. Купіть мені щось перекусити й принесіть до архіву. Я буду там. Все.

Бреслау,

середа 30 листопада,

за чверть сьома вечора

Мокк сів до таксі на Блюхер-пляц і наказав їхати до Концертного залу на Ґартен-штрасе. Таксиста мало тішила така коротка поїздка, тому він навіть не намагався розважити пасажира балачкою. Зрештою, це і так було б намарне. Мокк, затягнутий у дещо затісний фрак і роздратований результатами архівних пошуків, був охочий до балачок так само, як і його чичероне. Настрою Мокка не покращив навіть рішучий наступ зими. Вдивляючись у засипаний снігом дах Міського театру, він роздумував над результатами своїх пошуків. У поліцейському архіві було близько тисячі течок зі справами про вбивства. Мокк переглянув майже сотню з них. Це була копітка й малорезультативна робота. Ніхто з поліцейських архіваріусів ніколи не припускав, що хтось може шукати в картотеці якісь топоніми, тож справи не супроводжувалися реєстрами назв міст і вулиць. Окрім переліку прізвищ, складеного недавно найнятими для цього архіваріусами, дослідникові архіву ніщо не могло стати в пригоді. Отож Мокк змушений був переглядати справи, сподіваючись натрапити на адресу Ринок, 2 або Ташен-штрасе, 23–24 і знайти дату якогось злочину, про який пригадали роком пізніше. Він лише раз зустрів адресу будинку, в якому мешкав Ґельфрерт. У документах йшлося про справу педофіла, що зґвалтував восьмилітню дівчинку в підвалі в Котячому провулку. Цей збоченець мешкав на першому поверсі будинку на Фрідріх-Вільгельм-штрасе, 21, тобто був Ґельфрертовим сусідою. Більше Мокк не знайшов нічого.

Зараз, коли він їхав засніженим містом, його огортали суперечливі почуття. Його дратували власна цікавість і допитливість, що скеровували його думки в бік давніх злочинів і нещасть, разом з тим він досліджував їх так завзято, що забув про справу Ґельфрерта-Гоннефельдера. Він усоте лаяв себе сьогодні за те, що керувався якимись псевдофілософськими, детерміністськими припущеннями, базуючи всю справу на докладному аналізі того, що може бути випадковим, а що закономірним. Мокк лютував на самого себе за те, що вів слідство, у якому предмет