Кінець світу в Бреслау - Марек Краєвський

— Ти зустрічаєшся сьогодні з бароном? — спитала спокійно.

— Так. Моріц приїде до мене за півгодини. — Елізабет теж заспокоїлася. — Ми збираємося поплавати.

— Я люблю плавати, — прошепотіла Софі.

Покручена артритом старенька вже втрачала надію продати свої specialite de la maison.[11] А даремно. Бо з чорного «адлера», що стояв біля бордюру висунулася рука із двома виставленими пальцями. Зраділа старенька вручила два пончики Куртові Смоложу. Кримінальний вахмістр заплатив, відкоркував термос і налив собі трохи кави, яка була достатньо доброю, щоб забити дріжджовий присмак недопечених берлінок.

Смолож почав жувати повільніше, коли під будинок під’їхав «мерседес» пісочного кольору, з якого вистрибнула Елізабет Пфлюґер. Смоложа захопила грація, з якою вона погойдувала стегнами так, що дивом уникнула зіткнення з одвірком. За хвилю обидві подруги, одна весела, інша замислена й сумна, заповнили ароматом парфумів салон «мерседеса». Барон фон Гаґеншталь, який був за кермом автомобіля, підніс до вуст долоню Софі й увімкнув двигуна. Смолож без жалю відклав на пасажирське сидіння надкушену берлінку. Барон різко рушив на переповнену Редіґер-штрасе. Смолож якусь хвилину стояв, не в змозі влитися в рух. Врешті добачив вільне місце, ревнув двигуном і ледь не збив переляканого коня, що сахнувся на бордюр. Смолож засміявся, бо розлючений візник шмагонув батогом по дахові «адлера», а тоді додав газу й звернув праворуч, на Ґребшенер-штрасе і в’їхав під залізничний віадук. За екіпажами й фургонами поставників товарів він побачив пісочний «мерседес», який саме минав перехрестя з Гогенцоллерн-штрасе. Регулювальник затримав рух транспорту з боку віадука, «адлер» зупинився. Смолож гарячково намагався проаналізувати, чи зможе він наздогнати «мерседес». Він припустив, що барон зверне на Зоннен-пляц, праворуч, й вирішив проїхати біля цирку Буша, аби наздогнати переслідуваних біля Концертного залу на Ґартен-штрасе. Та це виявилося зайвим. «Мерседес» зупинився на розі Ґребшенер-штрасе й Цітен-штрасе.

Регулювальник дав сигнал, що «дорога вільна». Смолож повільно рушив. Барон знову сів до авто, ховаючи коробку із сигарами до кишені пальта. Смолож пригальмував й опинився просто за запасним колесом у пісочному чохлі. На Зоннен-пляц він дозволив старому «даймлерові» втиснутися між собою й «мерседесом». Той різко збільшив швидкість на Нойє-ґраупнер-штрасе, звернув праворуч і поїхав уздовж староміського рову. Увага Смоложа роздвоювалася між «мерседесом» і величезною новобудовою Управління поліції на Швайдніцер Штадтґрабен. Перед універмагом Вертгайма барон фон Гаґеншталь завернув ліворуч, а перед церквою Божого Тіла — праворуч. Проминувши торгівельний клуб, він зупинився перед Купальнями на Цвінґер-штрасе. Смолож різко загальмував перед клубом і в’їхав на його стоянку. Захряснув дверцята авто, пробіг метрів сто і, важко дихаючи, сховався за живоплотом, що оточував дитячий майданчик. Крізь безлисті гілки він спостерігав за критою галереєю перед під’їздом масивного будинку Міських купалень, у якій хвилину тому зникли барон фон Гаґеншталь разом із Софі Мокк та Елізабет Пфлюґер. Смолож увійшов до вестибюля й озирнувся довкола. Хол купалень був порожній. Білетер в уніформі одразу його зауважив. Він швидко підійшов до Смоложа й повідомив:

— Басейн номер один винайняла приватна особа. До дванадцятої. До басейну номер два зараз прийдуть учні реальної школи. Може, ви бажаєте до лазні?

Смолож повернувся й вийшов. Було холодно. Бруківка Цвінгер-штрасе вкривалася вологою. З боку Пагорба Лібіха наближалася, вишикувана парами, колона учнів, яку замикав стрункий чоловік, на вигляд — вчитель гімнастики. Учні підійшли до арки й заповнили її, порушуючи свої стрункі ряди. Смолож підійшов до вчителя й показав йому посвідчення бреславського Управління поліції.

— Я зайду з вами, — сказав він. Учитель анітрохи не здивувався.

Смолож так і вчинив, і за кілька хвилин опинився в чоловічій роздягальні басейну номер два. Залишивши там пальто, капелюха й парасольку, він вийшов на сходову клітку й обережно озирнувся, чи немає поблизу білетера. Той саме пояснював якомусь клієнтові з бичачою потилицею, де знаходиться роздягальня клієнтів парової лазні. Смолож швиденько пробіг оздобленою колонами галереєю й зупинився перед дверми, що провадили до басейну номер один. Вони виявилися зачиненими. Він витяг відмичку й скористався нею. Опинившись на галереї для глядачів, Смолож злегка вихилився й оглянув басейн. Серед голих тіл, що хлюпалися у воді, він не побачив ані Софі Мокк, ані Елізабет Пфлюґер. Піднявшися кількома сходинками догори, він розглянувся навколо. Він був на галереї, що вела вздовж басейну. Справа від нього тягнулася низка дверей до роздягалень, зліва був бар’єр, що захищав від падіння у воду. Галерея провадила до невеликого гімнастичного залу. Звідти чутно було звуки фортепіано й скрипки. Це приміщення особливо зацікавило Смоложа, бо він помітив у ньому голі тіла двох музиканток. Пройти непоміченим до гімнастичного залу було б дивом. Якби він рушив галереєю, то його було б видно як на долоні як тим, хто був у залі, так і тим, хто плавав у басейні. Смолож вирішив заховатися на галереї для глядачів і чекати на появу дружини свого шефа.

На жаль, і це виявилося нездійснимим. Ззаду дорогу перегороджував лисий вусатий велетень, у здоровенній долоні якого ховалося дуло довоєнного «люґера». Смолож вилаяв себе за недоумкуватість. Він і не подумав, з якого то дива барон сьогодні сам провадив своє авто, і куди подівся його водій.

— Я з поліції, — вахмістр промовив це дуже повільно. — Зараз я витягну посвідчення з кишені.

— Нічого ти не витягнеш, брате, — велет лагідно посміхнувся. — Йди прямо до того гімнастичного залу. Дивись тільки, щоб не впасти до басейну. Дуже легко втонути. Особливо обтяженому свинцем.

Смолож не ворухнувся. Він був упевнений, що лисий не ризикне вистрілити.

— Я з поліції, — повторив він. — Мій шеф знає, що я тут.

Велетень зробив різкий рух. Смолож побачив його розчепірену долоню на своєму жилеті й відчув, що його сильно пхнули. Він упав на