Іспанський варіант - Юліан Семенов

Пальма відповів теж посміхаючись:

— Пане Ріббентроп, я знімаю своє запитання.

Ріббентроп підвівся, приніс з другого столика електричний кофейник, долив кави собі та Яну й спитав:

— Ну гаразд, а як ви думаєте, на кого слід звернути свій погляд великій Німеччині?

— По-моєму, на Варшаву. Ріббентроп заперечливо похитав головою.

— Прага?

Ріббентроп знов заперечливо похитав головою, а потім приклав палець до губів і сказав:

— Вам, як другові Німеччини, я хочу порадити: не їдьте зараз відпочивати, навіть коли у вас запланований відпочинок. А коли й поїдете, то раджу вам кудись ближче до Піренеїв.

Гейдріх глянув на годинник:

— Я співчуваю рейхсміністру. Журналісти з їхньою допитливістю можуть замучити до смерті.

І саме в цю хвилину вийшов Пальма. Він поклонився Гейдріху і звернувся до секретаря міністра:

— Я просив би вас, записати, що я зупинився в «Адлоні», апартамент номер двісті сімнадцять. Якщо я буду потрібен панові рейхсміністру, прошу попередити заздалегідь, а якщо цього не можна зробити, то повідомте, будь ласка, портьє. Я лишатиму свій телефон або ж адресу, куди ненадовго поїду.

Гейдріх зайшов до Ріббентропа. Вони мовчки потисли один одному руки. Гейдріх сказав:

— Мій дорогий Ріббентроп, перед тим, як я почну мучити вас запитаннями координації нашої роботи, мені хотілося б спитати вас: чи відомо вашому відомству, що журналіст Ян Пальма протягом багатьох років відвідував марксистський клуб в університеті?

— Мені невідомо це, і мені цікаво дізнатись, про що думав паш Лерст, коли рекомендував мені Пальму в Лондоні?

— Лерст не всевидющий. Мій апарат розкопав на Пальму цікаві матеріали… Ми почали серйозно стежити за цим газетярем…

Ріббентроп відчув, як мороз пробіг по спині, коли згадав кінець бесіди з Пальмою. Він не міг розповісти про це Гейдріху, бо підставив би себе під удар.

— Ні, я не вірю цьому, — мовив міністр, — мало хто грішив у юності марксизмом? Пальма робить надзвичайно корисне для нас діло…

— І все ж таки я вишпетив Лерста й доручив йому зацікавитися газетярем. Він його знайшов, хай тепер відповідає…

— Стривайте, у вас є щось конкретне проти Пальми?

— Він був з червоними у Відні, контактував у Празі з російським письменником Борцовим, потім раптом спалахнув любов'ю до нас… Я не дуже вірю таким амплітудам… Я вірю лише в послідовність…

— Він міг метатись…

— От ми й почнемо вивчати, як саме він метався… Мене інтуїція майже ніколи не підводить, повірте, мій дорогий Ріббентроп…

Бургос, 1938, 6 серпня. 15 год. 44 хв.

Штірліц відімкнув двері в кімнату, де лежав Пальма, і, зупинившись на порозі, сказав:

— Годі дурня строїти! Я зараз же звелю забрати звідси цю тахту — лежатимете на підлозі! Хаген! — вигукнув він люто. — Де Хаген?!

— Він відпочиває, — озвався черговий по коридору. — Він дуже стомився.

Штірліц роздратовано грюкнув дверима, взяв стільця, підсунув його до узголів'я софи й підморгнув Пальмі:

— Гучно заявляйте протест з приводу Хагена, — шепнув він, — і слухайте мене, я говоритиму дуже виразно, хоч і пошепки.

Пальма став гнівно лаятись, а сам уважно дивився в обличчя Штірліца, а головне, на губи — той вимовляв кожне слово округло й чітко.

— Республіканці або ж підмінять літак, або вчинять напад на цю богадільню. Якщо оберуть другий спосіб, я не відійду від вас ні на крок. Пістолет я вам дам перед самою операцією. Сьогодні ввечері, коли повернеться ваш друг Хаген, ми будемо допитувати вас удвох, а може, я запрошу ще когось третього. Я вас мучитиму світлом: прожектор у вічі — заздалегідь прошу пробачити, дружище, але це в наших спільних інтересах. Усе зрозуміли? Головне, не вішайте носа, все буде о'кей.

— Ол райт, — пошепки виправив його Пальма. — О'кей — це американський вульгаризм…

— Усе! — закричав Штірліц. — Досить! Мені набридло вислухувати ваші скарги! Майбутнє у ваших руках! Ясно?! Даю вам кілька годин на роздуми — потім нарікайте на себе!

«Він дуже постарів за ці два роки, — думав Пальма, поглядаючи на Штірліца, який сердито кричав на нього. — Мені важко, а як йому, бідолашному? Коли ми вперше зустрілись, у нього не було жодної сивої волосини».

Берлін, 1936

Пальма тоді повернувся в «Адлон» і зустрів у холі Петеріса й Ванга. Вони їхали відпочивати в Ригу через Берлін. Ян, зрадівши, кинувся до них, але в очах друзів він побачив холодний подив і, зразу все збагнувши, зупинився біля них, ледь посміхаючись:

— Привіт дипломатам!

— Привіт борзописцям, — відповів Гес. — Чи тепер, зустрівшися з тобою, треба казати не «привіт», а «хайль»?

— Ні, можете просто називати мене «фюрер», — мовив Ян. — Кого чекаєте? Ходімо до мене — є віскі.

— Спасибі, — озвався Ванг, — ми чекаємо приятеля.

— Ну, добре, ну, гаразд, — поморщився Ян, — ми розійшлися в поглядах. То, може, хоч вислухаємо один одного.

— Тут скрізь записують розмови, — сказав Петеріс, — я не хотів би, щоб гестапо занесло в свою картотеку мій голос, — мені гидко.

— Мене не записують. Я пропагандист ідей Німеччини. А вислухати один одного нам треба було б.

— Мабуть, не треба, — кинув Петеріс. — Тим паче, що ми збираємося поїхати до Москви, в цю цитадель варварства… Ми боїмося кинути на тебе тінь.

— Негарно так, — сказав Ян. — Недемократично, по-моєму. Кожному вільно вірити в свої ідеали.

— Фашизм став твоїм ідеалом? — здивувався Ванг. — У мене й гадки не було, що свинство піддається ідеалізації.

— Можна подумати, що, повернувшись до Лондона, ви умовите Чемберлена підписати з Кремлем договір, щоб спільно дати відсіч Гітлеру, — суворо сказав Пальма. — Ви поохаєте та поахаєте і розповісте, як вам сподобалося в столиці соціалізму, але, як і досі, будете виконувати всі вказівки ваших шефів. Не вдавайте з себе принципіалів, хлопці. Ви такі ж миші, як і я, тільки трошки благопристойніші.

— Мовчати — це все-таки краще, ніж прославляти. Ми мовчимо, ти прославляєш, — сказав Ванг.

Петеріс поморщився:

— Пасивна мовчазність — теж паскудна штука.

— Голос не хлопчика, а мужа, — сказав Ян. — То що — зайдемо до мене?

— Ти йди, — звернувся Ванг до Петеріса, — а я побуду тут. Іди, якщо тобі так хочеться хильнути з ним віскі. Я можу купити собі віскі сам. Поки ще можу…

Але Петеріс не пішов.

Ян пішов до себе, налив склянку віскі, націдив холодної води з крана, хотів уже випити, але, поглянувши на годинник, сердито кинув папку на ліжко й тихо, смачно вилаявся.

А коли він вийшов з «Адлона» і, скоріш машинально, ніж з необхідності, «перевірився», то зразу ж помітив за собою хвіст. Двоє в сірому невідступно йшли слідом. Пальма