Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Глава 32

"Не бійся люті дикого звіра – побоюйся лагідної посмішки хитруна".

Заповідь Тридцять друга. Кодекс Братства тибетських ченців.

– Ти щось не домовляєш, шановний. – Агіас намагався говорити, якомога лагідніше, але від цього його голос ставав тільки зловісним. – Що тебе турбує?

Старий переглянувся зі своїми супутниками.

– За пару хвилин до того, як ви увірвалися, нам доповіли, що Легезу заарештували, і він зараз знаходиться у в'язниці, вчора цей воїн влаштував бійку в одному закладі. Тепер його чекає суд і, в кращому випадку – кілька років ув’язнення і штраф.

– А що ви задумали?

– Золото. Золото вирішує все в цій країні. Треба заплатити, щоб його не випустили на турнір.

– Нам цей Легеза… – Промовив Дітар задумливо.

Агіас виступив трохи вперед:

– Краще мати союзника на волі, чим суперника у тюрмі. Якщо ми звільнимо його, то мені вдасться з ним домовитися.

Відвівши Дітара убік і давши знак Агіасу наблизитися, Мріадр заговорив пошепки:

– Діти мої, невже ви думаєте, що Книготорговець збирається розлучитися з монетами так легко? Можливо, він покаже їх, але не віддасть! Тому і Легеза у в'язниці. Такий умілий воїн та авантюрист, як Легеза, нам дуже знадобиться.

– Добре. Ми звільнимо Легезу. – Сказав Дітар рішуче і поглянув у бік торговців. – Тут кожна тюрма – прохідний двір!

– Він поки що в "ямі", при казармі місцевої охорони. Вранці його переведуть у міську в'язницю. Звідти вам його вже не звільнити.

– Тоді – вперед! Не втрачатимемо час. Мріадр, поклич всіх, хто залишився в готелі – ми не станемо більше розділятися.

– Тарсіша, ти не втомилася? – Дітар стурбовано дивився на обличчя дівчини, що потемніло від переживань і безсонних ночей. – Нас чекають дуже важкі і небезпечні бої, може, ти відправишся в готель? Тебе супроводжуватимуть, якщо ти хочеш.

Очі Тарсиши блиснули образою.

– Ти думаєш, що я можу стати на заваді? – Різко запитала вона.

– Ні.

– Тоді – про що розмова? – Тарсіша відвернулася. – Є план, як проникнути в середину?

Вони стояли в тіні якогось занедбаного напівзруйнованого будинку на околиці міста. Тут і там, навколо невисокої стіни казарми, не показуючись на світло, чекали сигналу ченці. Агіас з Мріадром складали план нападу. Вони якраз покинули будівлю, і підійшли до Дітара.

– Місцеві стражники – безтурботний народ. – Агіас був майже розчарований. – Стіни невисокі, веж навколо казарми немає, в дозорі стоїть лише чотири людини. Я не знаю, скільки людей в середині, але, схоже, що не багато. Ми легко з ними впораємося.

– Що ж, вперед. Тарсіша, ви з Надішею і Мріадром прикриєте нас і, якщо хтось вийде з казарми – не дайте йому піти або подати сигнал.

Як і припускав Агіас, шестеро ченців безперешкодно проникли в казарму через огорожу. Відразу за огорожею стояв приземкуватий будинок і кілька побутових складів. Всі будови майже нічим не відрізнялися від звичайних міських, хіба тільки одна, вона мала стіни товще, та вікна більше були схожі на бійниці. Посеред двору, ченці побачили чотири ями з закритими згори гратами. По знаку Агіаса ченці заблокували двері і саме вчасно: звідти вийшла жінка з відром в руках.

Вона навіть не встигла закричати, як один чернець затиснув їй рота, а інший вихопив з руки відро.

– Де Легеза? – Шепіт Агіаса, пролунав у її вуха. – В ямі?

Жінка заплескала віями, і помацала шкіряний мішечок на своєму боці. Тут же Агіас зірвав його і витягнув звідти зв'язку ключів.

– Ось і добре. А зараз тобі відкриють рот, і ти скажеш, скільки людей в середині. – Кинджал блиснув у очей служниці одночасно з тим, як утримуючий її чернець ослабив хватку.

– Шестеро. Вночі інші стражники в місті. Приходять лише вранці. Не вбивайте, прошу.

Агіас дав знак, і двоє ченців прослизнули в середину.

– Відкривай яму – у нас немає часу на сюрпризи.

Дітар у цей час оглядав двір. Одна яма була порожня, інша ж була, мало не доверху наповнена якимись каліками і обідранцями. Звідти доносився сморід немитих тіл і людських випорожнювань. Третя і четверта ями були накриті до половини важкими бичачими шкурами. Заглянувши в одну, Дітар побачив несподівану картину: на чистій підлозі була розстелена широка рогожа, на якій спав, закинувши руки за голову, високий ставний чоловік у багатому одязі.

Навіть, незважаючи на сутінок, було видно, що це мало не вельможа – доглянуте волосся обрамляло біле обличчя з гарною бородою і вусами.

Дітар чомусь згадав татуювання на спині Ханоя – "Страху немає", і він на мить замислився. "У цієї людини, мабуть, страху дійсно немає".

Агіас підійшов з ключами.

– Це Легеза. – Сказав він, нахиляючись над замком.

– А це – Іріда. – Пролунав мелодійний жіночий голос з сусідньої ями.

– Закрій свого рота. Це не твоє ім'я. – Легеза солодко потягнувся і розплющив очі.

– Ну і що, воно мені подобається. – Посміхалася дівчина.

Легеза продовжив перепалку з дівчиною:

– Мене взагалі не цікавить чуже: ні життя, ні думка.

– А ти мені подобаєшся! – Грайливо розпливлася вона в посмішці.

– А ти мені не подобаєшся. Знову висиш на гратах, навіщось тренуючи свої м'язи перед стратою? Тренуй свій рот бути закритим. А що тут треба цим чорним примарам?

– Не знаю, дурень. Ти перейшов дорогу Книготорговцеві. Це тебе стратять, а мене чекають каторжні роботи. Так що я цілком зможу втекти. Змогла б, якби ці привиди не забралися сюди. А тепер усіх, хто залишився, точно стратять.

– Ми прийшли за тобою, Легеза. – Дітар був здивований діалогом ув'язнених і дав знак Агіасу подивитися сусідню яму. – Пора вирушати на турнір – на зустріч із Магураном.

При останніх словах в'язень одним рухом схопився на ноги і підняв голову.

– Чудово, "хто б ти не був", заради цього я піду з тобою!

– Це ченці, Легеза! – Знову пролунав жіночий голос. – Я пішла б з ними просто заради цікавості. Але зараз – врятуйте мене від смерті, ченці! І я вам колись знадоблюся…чимось.

– Агіас, звільни її, подивимося, чим вона нам зможе згодитися, – Дітар нетерпляче подивився на двері в казарму, звідки вийшли два ченці. Один демонстративно витирав меч якимось сукном. Часу залишалося мало.

Переодягнуті в місцевий одяг ченці і дівчата заходили на територію притулку в супроводі торговця, його сина і поважних представників провінції. Легеза йшов, закривши обличчя строкатою хусткою.

– Нічого їм завчасно витріщатися на мене. – Сказав він. Іріда виявилася милою і товариською жінкою, чим відразу викликала до себе прихильністьТарсіши. Надіша все ж трималася насторожено. Ченці і дівчата грали роль слуг