Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Вони пройшли крізь вузькі двері, і обличчя Дітара витянулося від подиву, а рот трохи відкрився.

Перед ними, на двох ногах, стояв ящероподібний монстр, тримаючи величезний спис у руках. Кожна деталь у зовнішності була передана настільки точно, що було зрозуміло – статуя творилася з натури. Дітар був приголомшений до глибини душі. Розмір статуї перевищував два людські зрости. Грізна, хижа змієподібна голова витягнута вперед. Ці зловісні пропорції вселяли жах і захоплення! У вузькі очні ямки скульптор помістив два жовті відшліфовані дорогоцінні каменя, вони виблискували у полум'ї смолоскипів.

Тіло його і хвіст були покриті з голови до ніг дрібною чорною лускою з шипами, які стирчали і збільшувалися в розмірі по мірі наближення до хвоста, ті виглядали абсолютно інакше – гострі, зігнуті в різні боки голки. Руки чудиська вражали, на пальцях зігнуті кігті. Змій стояв, широко розставивши міцні ноги, суцільно переплетені м'язами і сухожиллями.

– Саме ноги – не лапи. – Подумав Дітар. – А в руці – Сузір'я Скорпіона. – Юнак не помітив, що останні слова вже вимовив вголос.

Авраала тішила уважність Дітара.

Здавалося, ящер зараз поверне голову, заговорить або просто вб'є кожного, що ввійшов – списом.

– Так от з ким воювали люди. – Здивовано вимовив Дітар.

Авраал продовжив, не приховуючи почуттів:

– Те, що я зараз скажу, швидше за все, здивує тебе, син мій. Ящер і є символом Підземного Світу. Його володарем. А ще, він символізує продовження сузір'я Скорпіона. Він тринадцятий знак Зодіаку – "Змієносець", але після Великої Війни були стерті всі згадки про це. Два сузір'я злилися воєдино, і Змієносець став частиною Скорпіона.

– Символом і володарем. – Заворожено повторив він слова старого Авраала.

– Вони і до цього дня живуть у підземному царстві. – Продовжував говорити Глава Братства – Чекають час розплати. Велика війна закінчилася для них поразкою, але вони її не визнали. Нація рептилій не вимерла, а швидше навпаки.

– Звідки взялася ворожнеча між ящерами і людьми? – Розпитував Дітар.

– Складно сказати. Корені цього розбрату йдуть углиб часів. Навіть найдревніші літописи не можуть розкрити нам цієї таємниці. – Авраал трохи зам'явся.

– Особисто я вважаю, що ми занадто різні з ними, щоб співіснувати. Їх природа нам чужа, так само, як і їм наша. Те, що для нас вважається варварством, у них є звичайною справою. Складно знаходити спільну мову з тим, чиї цінності протилежні до твоїх.

– Скажи, батько, чому цей зал приховують, а знання зберігаються в таємниці? – Все ж наважився запитати молодий чернець. – А мені ти все відкрив.

– Не можна назвати те, що приховано, "таємницею". Швидше я б назвав цю статую "заборонений плід людського розуму". Ось що ти знаєш про символ змії? – Запитав Авраал. – Переконаний, багато що.

Дітар подумав, невже настала пора йому дізнатися всю правду? І він заговорив:

– Мені відомо, що змія, яка кусає себе за хвіст, втілює первозданний хаос. Просто ж змія, у багатьох народів є символом первозданної потужності і енергії, мудрості і справедливості. З давніх часів в історіях, легендах та релігіях, її вважали символом родючості, землі, жіночої сили. У змії з'єднувалися дві суперечності – ті, що дають життя людині: стихії води і вогоню. Виходить, що лише сонце і повітря не схильні до впливу змії.

– Люди боялися змій завжди і бояться зараз. Причина їх нелюбові до змій мені зрозуміла – за всю історію людства, від них загинула величезна кількість людей і багато постраждало. Пекуча отрута і задушливі обійми.

– Але разом зі страхом, змія дає людям відчуття божественності і сакральності долі, непередбачуваності життя.

Авраал, погойдуючи головою, відповів:

– Всі вчинки, що ми здійснюємо по відношенню до інших, неодмінно позначаються на нас. Це вічна істина. Що ми знаємо про людей, які живуть у Підземному світі? Деякі з них були частиною раси, що пішла під землю перед великим похолоданням, інші мешкали там ще раніше. Ці народи не йшли під землю – вони бігли туди! Саме втеча, а не відхід і згубив їх, як людей. Не взявши з собою знання і принципи життя людей розумних, вони дуже скоро там здичавіли. А, можливо, вони і йшли дикими?

Поряд зі статуєю, на невеликому кам'яному п'єдесталі, лежала нефритова маска, покрита матовою чорною емаллю. Промені світла падали на неї і тонули. Дітар пильно оглядав маску, і здогадувався, звідки вона взялася і для кого була зроблена.

– Так. Це та сама маска Левіафана, яку Ханой збив своїм мечем з його морди. Левіафан ніколи не знімав її. А зараз, ми спустимося назад до залу, і я розповім про ваше завдання. Якщо ти його виконаєш – серед інших нагород ти також отримаєш і її.

Авраал взяв маску в руки, підняв її вище за своє обличчя і став розглядати. При цьому рукави його мантії спали широкими складками до ліктів, і погляду Дітара відкрилися глибокі шрами на руках старого – стигмати. Той, не відриваючи очей від маски, заговорив:

– Мій час йде. Я вже не такий молодий і сильний, як раніше. Мій син Серафім скоро займе моє місце, і Братство підкорятиметься йому. Нам важливо дотримуватися кодексу, Дітар. – Останні слова старий вимовив із сумом і іронією. – І зараз важливо, як ніколи, довести правдивість історії Ханоя. Інакше, якщо Братство засумнівається і вирішить само встановити собі статут і закони, то будь-кого може наздогнати доля, будь прокляте навіки його ім'я – Книготорговця!

Злість хвилею захлеснула Дітара, обличчя спотворилося. Багаторічна практика збереження холоднокровності і розсудливості на кілька митей здалася під натиском втомі від багатоденних походів, битв і потрясінь.

– Цьому не бувати! Ви цього не допустите! – Закричав він.

– Я не вічний, Дітар. – Авраал навіть не обернувся на крик юнака. Він все ще розглядав маску. – Серафім зовсім не такий, яким має бути Глава Братства. Сподіваюся, ти зможеш стати його правою рукою, і допомагатимеш йому в ухваленні важливих рішень, та ще два-три мудрі і надійні брати. Братство повинно існувати в тому вигляді, як його задумав настоятель Ханой.

– Навіщо ви покликали мене сьогодні, що я повинен для вас зробити?

– Всьому свій час. – Спокійно відповів старий. – Я про все розповім за столом. Але я дивлюся, що не лише це питання тебе турбує? – Сказав Авраал і подивився на юнака.

– Ви, як завжди праві, батько. – Боязко заговорив Дітар. – Ваші руки…ці стигмати. – Підбирав слова чернець. – Звідки вони? Під вашою мантією їх не було видно.

Авраал опустив погляд на руки, поклав маску на місце і обсмикнув рукави