Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
– Що відбувалося в склепі? Ритуали? – Запитав старого Агіас.
– Ритуааали… – Протягнув Авраал так, немов він знав більше, ніж говорив. – Ханой писав, що Цар Світу Соломон завжди довго молився невідомим богам. Він наближався до труни, простягав перед собою руки, і полум'я спалахувало яскравіше, пробігши по стінах, затухало. І відразу знову оживало, тонкими нитками спліталося в дивовижні візерунки літер алфавіту "Ватанаан", мови Підземного Царства. З-під кришки труни з'являлися ледве помітні цівки світла, поступово закутуючи його від ніг до голови м'яким сяйвом. Думки його попередника набували світла і форми.
Вогняний алфавіт на стіні горів, вибудовуючись у нові і нові послання від богів Цареві Світу. – Все це мудрець говорив з великим інтересом.
– Після завершення обряду, Цар Світу йшов до головного храму. Там, у центральній кімнаті стояло кілька вівтарів. Вогонь спалахував на них, як тільки Цар Світу з'являвся на порозі храму. Вони запалювалися по черзі, спочатку в головному вівтарі, а після – в інших. Там правитель довго молився наодинці. З тих часів до наших днів, мало що змінилося. Люди хочуть отримувати знання, не розуміючи, які наслідки вони понесуть за собою. Багато хто присвячує цьому свої життя і навіть віддають їх.
– Дітар, синок, ти пам'ятаєш того кочівника зі своєю сім'єю, що якимось дивом, непоміченим наблизився і розбив свій табір біля нашого Монастиря?
– Звичайно, батько. – Чернець відповів так швидко, неначе його хтось розбудив. – Тоді я і став командувати вартою Білокам'яного, щоб цього більше не повторювалося. Ви наказали відпустити їх. Чому?
– В обмін на своє життя і свободу він розповів мені правду про Підземний Світ, те, що бачив своїми очима і залишив ось це…
Авраал взяв у руки один із сувоїв, що лежали на кам'яному столі, розгорнув його і став читати:
"Колись, дуже давно сильний і спритний мисливець проник через таємні ворота до царства Агарти, а повернувшись, став розповідати всім про побачені дива. Тоді лами відрізали йому язика і навіть пальці на правій руці, щоб він не зміг повідати про Таємну таємницю. Проживши життя в убогості і постарівши, мисливець знову знайшов ворота і ввійшов до них. Щоб тепер уже назавжди сховатися в Підземному Царстві.
Агарта, що означає "недоступна", "невразлива" – це таємнича країна, прихована глибоко під поверхнею землі. Живуть там люди, що керують долями всього людства. Вони зберігають і множать літописи існування роду людського, вже більше тисячі поколінь. На кам'яних скрижалях висічені постулати життя – формули енергії всього живого. Це – "найпотаємніше святилище Землі".
Невразливе і недоступне. Самодостатнє, зі своїми сонцями для кожного міста, річками і озерами, полями, пасовищами і лісами. Земні катастрофи не зачепили це місце, якщо самі мешканці Агарти і не створили їх, то вже точно знали про все заздалегідь".
Авраал замовк на кілька митей, як би замислившись про щось важливе, і наказав, щоб Іраель принесла води. Такі моменти тиші, допомагали краще запам'ятовувати те, про що говорив старець. Ніхто не прагнув порушити цей спокій, всі чекали продовження, і воно настало.
"Вгору піднімаються лише обрані. Підземні жителі володіли такими незліченними багатствами і силою, протистояти яким, простим людям, не було а ні найменшого шансу. Жителі Агарти жорстоко присікали будь-які спроби проникнути до них з поверхні".
"Верховний правитель Агарти, носив титул брахман і, будучи верховним жерцем, міг говорити безпосередньо з Богом. Йому підкорялися беззаперечно. Цю легендарну країну шукали багато хто, деякі бажали проникнути у вищі таємниці, але їх історії майже не відрізнялися одна від одної. Люди складали міфи і казки, а потім самі перестали відрізняти свої вигадки від реальності. Але всі сходилися в одному – безмежно мудрі і розвинені, "пішли під землю", і створили там світ, що дає їм усе необхідне".
– Бідолахи, що не знають сонячного світу, як це сумно! – перейнявшись співчуттям, Тарсіша і Надіша переглянулися. Поглядом, яким можуть подивитися один на одного тільки жінки, що цінують простір і свободу.
"Тільки обрані могли потрапити до їх світу. Давид – перший цар Підземного Світу розумів, що раз боги створили Землю такою, що обидва світи можуть взаємодіяти. Поверхня спершу їм була потрібна, як мінімум, своїми продовольчими ресурсами. Але, в немислимо короткі терміни люди підземелля навчилися обходитися своїми силами. Без впливу пекучого сонця, дощів і холоду вони позбавилися від хвороб і продовжили життя у кілька разів.
Нині ніхто не знає, де знаходиться те царство. Народи, давно зниклі з лиця землі, знайшли притулок у Агарті. Але, коли все спустіє, коли на землі запанує морок, хаос і смерть, коли з мільйонів виживе один – тоді народ, доти невідомий, вийде щоб відродити життя на землі!"
– Людство не бажає жити за правилами, постійно вторгається в життя "Вищих", хоче помірятися силами з тим, що йому не підвладно. Все живе, що стикається з людьми, завжди знаходиться в небезпеці. Ліси, води, гори, звіри. Абсолютно все. Людина найнебезпечніша істота, що населяє цю планету.
Його слова, його роздум і все, що було ними почуто, виглядало правдою. Може, вони і не повірили, але точно були захоплені потоком стародавніх легенд, які розбурхували їх свідомість.
Ніч майже вступила в свої володіння, сонце давно сховалося за горою, його промені вже не проникали в зал. Авраал закінчив, усі сиділи в повній тиші. Темрява закутувала приміщення, приховуючи все своєю тінню. У якийсь момент кілька ченців увійшли зі свічками в руках, і стали запалювати смолоскипи на колонах залу. Темна вуаль спала.
Історія про Підземний Світ і його мешканців вибила їх з реальності на якийсь час. Нова хвиля світла осяяла зал. Почувся голос Авраала:
– Пора починати збори!
Глава 25
"Неможливо стати ченцем, не пройшовши навчання і великі випробування". Заповідь Двадцять п'ята. Кодекс Братства тибетських ченців.
Високі стелі з незрозумілими візерунками тягнулися над головами ченців. Всі були в однаковому одязі, без зброї, вони зайняли свої місця, оточивши кам'яну площину. Дітар з дівчатами спостерігали за рухом братів навколо столу. Вони побачили дванадцять стільців і на височини – крісло. Трон Глави Братства. Навіть сидіти поряд з ним було великою честю. Його зараз і займав Глава Братства – Авраал. Праворуч від нього – син Серафім, а ліворуч
