Містер Мерседес - Стівен Кінг
— Воно може бути прихованим. — Цього разу він чує її слова ясно, бо її
голос звучить просто йому біля вуха. Він аж злегка здригається, але Холлі
цього не помічає. Вона нагнулася, впершись руками собі в прикриті
домашнім халатом коліна, і дивиться на монітор Олівії. — Спробуйте
АУДІОФАЙЛ.
Ідея цілком слушна, тож він її втілює. Але й тепер нема нічого.
— Окей, — каже вона, — перейдіть до СИСТЕМНИХ НАЛАШТУВАНЬ і подивіться в
ЗВУКАХ.
— Холлі, все що там є, це контроль вихідного й вхідного сигналів. Отаке
всяке.
— Ну, шонеясно. Все одно спробуйте.
Вона вже перестала кусати собі губи.
Джером робить. Під меню «виходу» бачить список: ЗОВНІШНЯ АКУСТИКА, НАВУШНИКИ та ОНОВИТИ ЗВУКОВІ ДРАЙВЕРИ. Під «входом» є ВБУДОВАНИЙ МІКРОФОН
і ЛІНІЙНИЙ ВХІД. Нічого такого, чого б він не очкував.
— Є інші ідеї? — питає він у неї.
— Відкрийте ЗВУКОВІ ЕФЕКТИ. Он там, зліва.
Він повертається до неї.
— Агов, а ви знаєтеся на цих речах, хіба не так?
— Я проходила комп’ютерний курс. Удома. По «Скайпу». Мені було цікаво.
Нумо, подивіться в ЗВУКОВИХ ЕФЕКТАХ.
Джером слухняно це робить і моргає від того, що побачив. На додаток до
ЖАБКИ, СКЛА, ДЗИЖЧАННЯ, КЛАЦАННЯ і МУРЧАННЯ — звичайних підозрюваних —
там мається щось під назвою ПРИВИДИ.
— Ніколи такого раніше не бачив.
— Я теж, — вона так само не дивиться йому просто в обличчя, але в іншому
її поводження разюче змінилося. Вона підтягує стілець і сідає поруч із
Джеромом, заправляючи ріденьке волосся собі за вуха. — А я ж знаю
програми «Мака» вздовж і впоперек.
— Це круто, ні в чому собі не відмовляйте, — каже Джером і задирає
долоню.
Не відриваючи очей від екрана, Холлі ляскає по ній своєю п’ятірнею.
— Зіграй ту, Семе[293].
Він вишкіряється:
— «Касабланка».
— Так. Я дивилася цей фільм сімдесят три рази, У мене є Книга Фільмів, я
записую до неї все, що дивлюся. Моя мати каже, що це ОКР[294].
— Життя — це ОКР, — каже Джером.
Без посмішки, Холлі відповідає:
— Круто, ні в чому собі не відмовляйте.
Джером висвітлює ПРИВИДИ і б’є по клавіші вводу. З аудіобоксів, що стоять
обабіч комп’ютера, починає голосити немовля. Холлі воно не торкає; вона
не хапається за плече Джерома, аж поки не ридає жінка: «Чому ти дозволила
йому вбити мою дитинку?»
— Хуйло! — кричить Джером і хапає Холлі за руку. Він сам цього навіть не
усвідомлює, а вона не забирає від нього свою руку. Вони дивляться на
комп’ютер так, ніби в того раптом виросли зуби й він їх покусав.
Мить тиші, а потім знову починає плакати немовля. Знову ридає жінка.
Програма відпрацьовує три цикли й тоді вже зупиняється.
Холлі нарешті дивиться йому прямо в очі, її власні такі вибалушені, що
для них існує небезпека викотитися їй з голови.
— Ви знали, що таке мусить трапитися?
— Господи-Ісусе, ні. — Можливо, були здогадки, бо інакше Білл не послав
би його сюди, але таке? — Холлі, ви можете з’ясувати що-небудь про цю
програму? Ну типу, коли її було встановлено? Якщо не можете, то й ла…
— Посуньтесь.
Джером вільно почувається з комп’ютерами, але Холлі грає на клавіатурі, наче на «Стейнвеї»[295]. Після кількох хвилин полювання там і там, вона
мовить:
— Виглядає так, що її було встановлено першого липня минулого року. Ціла
купа всього було встановлено того дня.
— Це могло бути запрограмовано так, щоб воно програвалося у якийсь
визначений час, правильно? Три рази поспіль, а потім зупиняється?
Вона кидає на нього нетерплячий погляд:
— Звичайно ж!
— Тоді чому ж воно не продовжує програватися тепер? Я маю на увазі, що ви
зараз живете тут. Ви б мусили це почути.
Вона тицяє мишкою, як скажена, і показує йому дещо ще.
— Я бачила вже таке раніше. Це підлегла програма, захована в її мейл-
контактах. Закладаюся, що Олівія не знала про її присутність там. Вона
називається «Лінза». За її допомоги не можна ввімкнути комп’ютер —
принаймні як так думаю, — але якщо він уже ввімкнутий, ти можеш керувати
геть усім зі свого комп’ютера. Відкривати файли, читати електронне
листування, дивитися історію пошуків… або деактивувати певні програми.
— Скажімо, після її смерті, — зауважує Джером.
— Ооох, — кривиться Холлі.
— Чому той, хто це встановив, залишив тут цю програму? Чому було не
стерти її цілком?
— Не знаю я. Може, він просто забув? Я повсякчас щось забуваю. Моя мати
каже, я забула б і власну голову, якби вона не була прикріплена до моєї
шиї.
— Йо, моя каже точнісінько так. Але ж хто він? Про кого ми оце балакаємо?
Вона міркує. Обоє задумались. І через секунд п’ять вони одночасно
промовляють:
— Її айтішник, — каже Джером, тоді як Холлі: — Її комп-фрік.
Джером починає ритися в шухлядах комп’ютерного стола Олівії, шукаючи
квитанцію від сервісної служби, рахунок, проштампований СПЛАЧЕНО, або
якусь візитну картку. Бодай одне щось із такого мусить знайтися, але там
нема нічого. Він опускається навколішки й лізе у нішу для колінок під
столом. І там теж нічого нема.
— Подивіться на холодильнику, — каже він. — Інколи люди ліплять туди
всяке таке лайно, під магнітики.
— Там повно тих магнітиків, — каже Холлі, але на холодильнику нічого
нема, окрім картки агента з нерухомості та ще однієї — охоронної компанії
«Невсипущі». — Я думаю, все інше могла познімати Джейні. Мабуть, і
повикидала.
— А тут є сейф?
— Можливо, але навіщо моя кузина клала б картку якогось айтішника до
сейфа? Навряд чи вона коштує грошей чи бодай якусь цінність має.
— Точно сказано, — киває Джером.
— Якщо вона була, то десь поблизу комп’ютера. Вона б не ховала її. Я маю
на увазі, що вона навіть свій пароль записала на дні якоїсь там, збіса, клавіатури.
— Доволі тупо, — погоджується Джером.
— Абсолютно.
Схоже, Холлі раптом усвідомила, як сильно вони зблизилися. Вона
підводиться і знову відступає до дверей. Знову починає смикати себе за
комір халата.
— Що ви збираєтеся робити далі?
— Гадаю, краще мені зателефонувати Біллу.
Він виймає свій мобільний, але перш ніж встигає набрати номер, Холлі
гукає його на ім’я. Джером дивиться на неї, застиглу в одвірку, зніяковілу у своїх обвислих
