Містер Мерседес - Стівен Кінг
— Буду радий це зробити. Подзвониш мені на мобільний.
— Справді? Відтоді як ти вийшов на пенсію, ти його ніколи з собою не
носив.
— Сьогодні я візьму його з собою.
Дійсно, так і є. Бо в наступні дванадцять чи чотирнадцять годин він
абсолютно ніякий не пенсіонер.
Ходжес завершує розмову й повертається до своїх нотаток, щоразу слинячи
собі вказівного пальця, коли перегортає сторінку. Він обводить ім’я: Редні Піпелз. Парубок з охоронної служби «Невсипущі», з яким він уже
якось балакав у Цукрових Пригірках. Якщо цей Піпелз бодай наполовину
відпрацьовує свою роботу, в нього може матися ключик до Містера
Мерседеса. Але нема жодного шансу на те, що він не пам’ятає Ходжеса, особливо після того як Ходжес змусив його показати службове посвідчення
від фірми й опитав. А ще він знатиме, що Ходжес сьогодні герой новин. Час
на те, щоб подумати, як вирішити цю проблему, ще є; Ходжес не хоче
дзвонити до «Невсипущих» раніше, аніж розпочнеться звичайний робочий
день. Бо цей дзвінок мусить здаватися цілком ординарним.
Наступний дзвінок, що надходить йому — цього разу на мобільний, — від
тітки Шарлотти. Ходжеса це не дивує, але й не означає, ніби це йому
подобається.
— Я не знаю, що мені робити, — схлипує вона. — Містере Ходжес, ви мусите
мені допомогти.
— Не знаєте, що вам робити з чим?
— З тілом! З тілом Джанель! Я навіть не знаю, де воно зараз знаходиться!
Ходжес чує пікання і дивиться, хто його ще викликає.
— Місіс Джібні, у мене тут інший вхідний дзвінок і я мушу його прийняти.
— Я не розумію, чому ви не можете…
— Джейні нікуди не подінеться, тому просто зачекайте. Я вам
перетелефоную.
Він обриває її посеред протестуючого лементу й переходить до Джерома.
— Я подумав, що вам сьогодні може знадобитися шофер, — каже Джером. —
Зважаючи на теперішній ваш статус.
Якусь мить Ходжес не второпає, про що каже хлопець, та потім він згадує, що його «Тойота» перетворилася на обгорілі тріски. Те, що від неї
залишилося, зараз на зберіганні в криміналістичному відділі поліцейського
департаменту, де сьогодні пізніше вдень люди в білих халатах
дізнаватимуться, якого типу вибухівку було використано, щоб її підірвати.
Минулого вечора він приїхав додому на таксі. Йому буде потрібна машина. А
ще, усвідомлює він, Джером може бути корисним і в іншій справі.
— Це було б гарно, — каже він, — але ж як зі школою?
— У мене середній бал 3,9[298], — терпляче пояснює Джером. — Також я
працюю в «Об’єднаних громадянах»[299] і навчаю комп’ютерних знань групу
дітей-інвалідів. Я можу собі дозволити пропустити день. І я вже повідомив
про це моїх маму й тата. Вони тільки попросили мене спитати у вас, чи не
бажає ще хто-небудь спробувати вас підірвати.
— Насправді це не виключено.
— Зачекайте хвилинку. — Здалеку, Ходжес чує, як Джером гукає: — Він каже, що ніхто.
Попри все, Ходжес не може втриматися від усмішки.
— Я миттю буду у вас, — каже Джером.
— Не порушуй жодних обмежень швидкості. О дев’ятій буде якраз. Використай
цей час, щоб попрактикуватися в акторській майстерності.
— Справді? І яку роль мені репетирувати?
— Асистента в юридичній фірмі, — каже Ходжес. — І дякую тобі, Джероме.
Завершивши розмову, він іде до кабінету, вмикає комп’ютер і шукає
місцевого адвоката на прізвище Шрон. Прізвище не поширене, тому знаходить
він його легко. Ходжес записує назву фірми й ім’я Шрона, яке виявляється
— Джордж. Потім він повертається до кухні й телефонує тітці Шарлотті.
— Це Ходжес, — каже він. — Ось я й повернувся.
— Мені неприйнятно, коли зі мною таким чином обривають розмову, містере
Ходжес.
— Не більше, ніж мені прийнятне те, що ви розповідаєте моєму старому
напарнику, ніби я їбав вашу сестру.
Він чує шоковане «ах», слідом за яким залягає мовчанка. Він майже
сподівається, що вона зараз обірве зв’язок. Коли вона цього не робить, він розповідає їй усе, що їй потрібно знати.
— Тіло Джейні мусить зберігатися в морзі округу Гурон. Сьогодні забрати
ви його ніяк не зможете. Імовірно, і завтра також. Мусить відбутися
автопсія, що само по собі є абсурдним, зважаючи на причину смерті, але
такі правила.
— Ви не розумієте! У мене квитки на літак зарезервовано!
Ходжес дивиться крізь вікно своєї кухні й повільно рахує до п’яти.
— Містере Ходжес, ви ще там?
— Як це вбачаю я, ви маєте два вибори, місіс Джібні. Один — це залишитися
тут і зробити все, як годиться. Інший — скористатися вашими
зарезервованими квитками, полетіти додому й залишити займатися цією
справою нашому місту.
Тітка Шарлотта починає хлипати:
— Я бачила, як ви на неї дивилися і як вона дивилася на вас. Я всього
лише відповідала на запитання тієї жінки-поліцейської.
— І то з величезною снагою, щодо чого я не маю сумнівів.
— З чим?
Він зітхає:
— Облишмо про це. Я пропоную, щоб ви з вашим братом особисто відвідали
окружний морг. Не телефонуйте туди попередньо, нехай вони побачать ваші
обличчя. Побалакайте з доктором Голворті. Якщо Голворті на місці не буде, побалакайте з доктором Пейтелом. Якщо ви особисто попросите їх прискорити
справу — і якщо зумієте при цьому поводитися делікатно, — вони вам
допоможуть, наскільки це для них буде можливо. Можете використати моє
ім’я. Моє знайомство з обома ними сягає початку дев’яностих.
— Нам доведеться знову залишити Холлі саму, — каже тітка Шарлотта. — Вона
замкнулася у своїй кімнаті. Клацає там щось на своєму ноутбуку й
відмовляється виходити.
Ходжес усвідомлює, що смикає себе за волосся, і змушує себе припинити це.
— Скільки років вашій дочці?
Довга пауза.
— Сорок п’ять.
— Тоді ви, мабуть, зможете обійтися без того, щоб наймати сиділку. — Він
намагається придушити те, що мусить вискочити наступним, але це йому не
зовсім вдається. — Подумайте лишень, скільки ви зекономите грошей.
— Я навряд чи могла б очікувати від вас на розуміння ситуації з Холлі, містере Ходжес. На додаток до її ментальної нестабільності моя дочка
також вельми вразлива.
Ходжес думає: «Це мусить робити тебе особливо важкою для неї».
Цього разу йому вдається цього не промовити.
— Містере Ходжес?
— Ще тут.
— Ви часом не знаєте, чи не залишила Джанель якийсь заповіт, чи як?
Він вимикає телефон.
2
Брейді проводить довгий
