Чорна акула в червоній воді - Станіслав Стеценко

— Мої речі… — вона простягнула йому квитанцію.

— Так, я пам’ятаю, зараз же пошлю шофера, — він посміхнувся підбадьорливою посмішкою. — Все буде добре.

Від його посмішки у Софії, здається, зразу стало легше на душі. Вона посміхнулася у відповідь і пішла нагору рипучими дерев’яними сходами.

На другому поверсі на останніх дверях висіла табличка «Кімната відпочинку чергової зміни».

Софія увійшла і, знесилена, опустилася на ліжко. У відкритому вікні вітер шарудів шторою. Вона встала і зачинила вікно. Другий поверх, та ще й досить високий. На другому поверсі все ж безпечніше, ніж на першому. Хоч директор і запевнив її у цілковитій безпеці, але відчуття страху все ж не зникало.

Вона повернулася до ліжка, відкинула ковдру, скинула одяг і, ледь торкнувшись щокою подушки і навіть не вимкнувши світла, відразу заснула. Штора залишилася відіпнутою, і якби Софія ще не спала, то побачила б, як у вікні з’явилася світла пляма, схожа на обличчя. Але відразу ж зникла, бо двері заскрипіли і увійшла чергова дівчина-аеролог. Байдуже позирнула на Софію — директор її попередив, що сьогодні спатиме не сама. Відкинула ковдру, збила подушку.

Наступного разу вона мала заступати на зміну о третій ночі, коли в небо полине черговий зонд. Кожна аерологічна станція випускає зонди чотири рази на добу. О дев’ятій ранку та о дев’ятій вечора і о третій дня та о третій ночі.

Дівчина взяла мило, рушник і вийшла в душ, який був поряд. Заскрипіла підлога. Потім кроки раптом стихли і почувся зойк. Він дійшов і до Софіїної свідомості, здається, у вигляді якогось кошмару. Софія кілька разів перевернулася з боку на бік, її дихання стало швидким і неритмічним, але вона не прокинулася. А розкрите ліжко поряд так і залишилося вільним.

Вертоліт сів на майданчику біля будинку аерологічної станції, мало не зачепивши гвинтом антену радіолокатора. Від будинку, лаючись і погрожуючи пілоту кулаком, біг директор аерологічної обсерваторії.

— А дідько б тебе, — горлав він, намагаючись перекричати могутнє рокотіння вертольота. — Ще пригоди з вертольотом мені не вистачало! Я ж просив тебе сідати трохи далі, а краще — в полі!

Пілот вистрибнув з кабіни і зробив примирливий жест:

— Не репетуй, бачиш, черевик каші просить, — він підняв ногу, демонструючи відпалу підошву. — Якщо буду багато ходити, зовсім розлізеться.

— Менше базікай. Нікого твої черевики не обходять. Бери дівку і відчалюй.

— Чому маю так квапитися? — стенув плечима пілот, сподіваючись посидіти в затінку і потеревенити з якоюсь дівчиною-аерологом.

— Вчора вночі зникла Лаура. Пішла після дев’ятигодинних спостережень і не з’явилася на тригодинні.

— Лаура?

— Алієва Лаура — аеролог з нічної зміни.

— О, дідько! — пілот пам’ятав Лауру — струнку чорняву дівчину років дев’ятнадцяти.

— Я викликав міліцію. Поки вони не приїхали, забирай дівку і злітай. Я їй нічого не говорив, бо вона й так налякана.

— Ну добре, — згодився пілот. — Нічого їй не кажи. Вона й без того не уявляє, що на неї чекає…

— Ти про сестер?

— Атож…

— Нічого. Вона розумна дівчина і, сподіваюся, зможе дати собі раду.

Начальник обсерваторії підштовхнув пілота:

— Не базікай і крути гвинта…

Вертоліт йшов низько над землею. Прихилившись до ілюмінатора, Софія дивилася, як чорна хвостата тінь вертольота стрибає з будинка на будинок. Вулицею промчала схожа на сірникову коробку міліцейська машина з увімкнутою мигавкою. Будинки закінчилися і почався луг. На лузі паслася отара овець, поряд ходив божевільний пастух. Пілот, мабуть, вирішив пожартувати, знизився і помчав над отарою, трохи не зачепивши колесами божевільного. Вівці кинулися врізнобіч, а божевільний побіг за тінню, вимахуючи палицею. Але скоро відстав. Тінь стрибнула в ущелину, оточену густим лісом.

Софія прокинулася від стогону. Знову той сон. Уже вкотре її уві сні переслідувало щось жахливе. Щоразу, прокинувшись, вона намагалася згадати, що то було, але не могла. Знала напевне, що її переслідувала не людина. Софія була не впевнена, що сон переслідує її через історію зі зникненням жінок. Іноді їй здавалось, що подібні речі снилися їй і раніше. Втім, тут, на важкодосяжній метеостанції, немає чого боятися. Сюди могли б дістатися хіба що альпіністи.