Пасажир - Жан-Крістоф Гранже

— Розкажи про крила.

Клоді запалив ще одну цигарку від недогарка першої. На потилиці в нього звивалися маорійські татуювання, що скидалися на гордовитих величних гадюк.

— Їх відразу ж відправили до криміналістичної лабораторії. Я їх і не бачив.

— Шампунь казав, то були крила від дельтаплана.

— Так і було. У розгорнутому вигляді вони мали понад три метри завширшки. Той, хто його закатрупив, несповна розуму. Крила були пришиті простісінько до тіла. Коли поліцаї приїхали туди, то відрізали нитки.

Януш уявив собі чорного обгорілого трупа з пожмаканими і напівобгорілими крильми. Либонь, ті гуляки, як побачили його, то кинулися тікати звідтіля.

— Та це ще не все, — провадив велет. — Якщо я добре второпав, на крилах знайшли сліди воску і пір’я. Постарався вбивця.

Ще один штрих до міфологічної версії. Легенда про Ікара ще відоміша, ніж міф про Мінотавра. Разом зі своїм батьком, Дедалом, Ікар був у полоні в критського царя Міноса. Задумавши втечу, вони змайстрували собі з воску і пір’я крила. Та молодий і нерозумний Ікар піднявся на них зависоко. Віск від сонячного проміння розтанув. Ікар упав у море й потонув.

— А інші відбитки на місці злочину знайшли?

— Я розповів тобі все, що знав. Тож грошенята відпрацював уже.

— Скільки ти хочеш за копію протоколу розтину?

Клоді зареготався і випустив з рота струмінь диму, який відразу ж підхопив вітер.

— За таке можна і праці позбутися.

— СКІЛЬКИ?

— П’ятсот євро. І не торгуватися.

Януш дістав із кишені жмут купюр по п’ятдесят євро. Відлічив десять і п’ять банкнот простягнув здорованеві.

— Решту після того, як будуть документи. Чекаю тебе тут.

Клоді мовчки забрав гроші. Він уже шкодував, що не попросив більше. Щиглем жбурнув недопалка, обернувся і пішов.

— А нехай тобі всячина! Де ти загріб такі грубі грошенята? — поспитався Шампунь.

Януш нічого не відповів. Тепер, коли Шампунь знав його секрета, становище стало небезпечним. За минулу добу він устиг скласти цілковите уявлення про звичаї, що панували поміж волоцюгами. Варто було йому виявити найменшу слабкість, Шампунь, не замислюючись, уб’є його, щоб заволодіти грішми.

З’явився Клоді. Він ішов, насторожено зиркаючи навсібіч. На паркувальному майданчику було порожньо. Чутно було тільки шелест вітру в кронах дерев і пташиний щебет. Теку він сховав під халатом. Януш віддав йому решту грошей і взяв документи — декілька аркушів, скріплених степлером.

— Я тебе не бачив, хлопче, а ти мене.

— Зачекай.

Януш хутко пробіг очима ксерокопії паперів, укриті чорними плямками фарби. Так, це була повна справа. Номер: К09 544 32 26. Ім’я жертви: Цеван Соков. Ім’я слідчого судді: Паскаль Андре. Ім’я керівника слідчої групи: Жан-Люк Кроньє. Детальний опис тіла і ушкоджень, які були на нім.

— Сховай, дідько б тебе вхопив! — прохрипів Клоді. — Ти хочеш, щоб нас тут застукали на гарячому?

Януш заховав теку під полу.

— Приємно було познайомитися.

— У тебе ще гроші є?

— Хочеш іще щось продати?

Клоді всміхнувся. Поки він робив копії паперів, йому ще дещо спало на думку. Здається, в нього і справді є додатковий товар на продаж.

— Поліцаї шукали тоді свідка. І наче якийсь волоцюга все те бачив.

— Що означає — все те бачив?

— Усе до грама. Вбивство. Убивцю. Достеменно не знаю. Знаю тільки, що вони хотіли допитати його.

Клоді неспішно запалив іще одну цигарку. На його вустах з’явилася посмішка. Він розумів, що тримає Януша на гачку.

— Річ у тому, що чолов’яга розповів ту історію ще до того, як знайшли трупа. Прийшов до комісаріату — не знаю, до якого саме — і заходився верзти всю ту дурню. Ніхто йому не повірив. Про всяк випадок записали його маячню, та й до побачення. А потім знайшовся той мрець. Тут вони вже второпали що й до чого. Почали дзвонити Кроньє, що провадив слідство. Я сам чув. А тим часом саме закінчували розтин.

Клоді не помилився щодо цінної інформації, про яку так до речі згадав.

— І скільки ти хочеш за того хлопця?

— П’ять сотень.

Цього разу Януш вирішив поторгуватися. Точніше, в ньому озвався первісний інстинкт, який не дозволяв піддаватися на кожну пропозицію без опору. Переговори не забрали багато часу — Клоді відчув, що Янушеві можливості сягнули краю.

— Гаразд, віддаю за двісті.

Януш дістав гроші. Кам’яні пальці вхопили жмут папірців.

— Чолов’ягу звати Бляшаний.

— Бляшаний? — обурився Шампунь. — Він пошив тебе в дурні, Жанно! Усі знають, що Бляшаний дурко!

Клоді люто глянув на Шампуня, та це не справило на того ніякого враження. Побачивши, як така сила-силенна грошей переходить з рук до рук, Шампунь озвірів.

— Бляшаний гарував на будові в Марселі. Щось там у них вибухнуло, і йому поцілило скалком у черепа. Та залізяка в нього й досі в мізках сидить, її видно. Свідчення такого бовдура не варті грошей. Пошив він тебе в дурні, пошив!

Хитрий здоровань покрутив головою.

— А ось поліцаї не думають так! Вони порівняли свідчення Бляшаного і те, що знайшли на місці вбивства. І все збіглося! Обгоріле тіло, крила — все! А він був у дільниці за день до того, як гуляки знайшли того трупа.

— Ти сказав, що його потім шукали. Знайшли?

— Не знаю.

Януш кивнув Клоді й попрямував до східців. Шампунь слухняно чвалав за ним. Тепер, упевнившись у його багатстві, він таки не покине його. Тим ліпше. Допоможе натрапити на слід Бляшаного.

Та перш аніж шукати волоцюгу, Януш хотів заповнити декотрі пробіли в освіті. У тому, що стосується Мінотавра, Ікара і грецької міфології.

Найбільша в Марселі бібліотека була розташована на бульварі Бельсенс, у колишньому кабаре початку ХХ століття «Альказар», у перебудованому будинку, що його фасад сяяв на сонці немов люстро. На згадку про минуле реставратори зберегли — чи спеціально спорудили — маркізу зі скла і сталі у стилі Прекрасної доби. Нависаючи над цілком сучасним під’їздом, вона геть вибивалася з ансамблю і мала чудернацький вигляд.

Януш не пам’ятав, звідки він це знає, та те, що пам’ять бодай отакими клаптями поверталася до нього, тішило його неабияк.

— А ти певен, що нас туди пустять?

— Не бійся, — відказав Шампунь. — Бібліотекарки нас, волоцюг, просто-таки обожнюють. Вони ж усі лівачки! Та й узимку нас особливо жаліють. Холод — найліпший наш