Містер Мерседес - Стівен Кінг
— Якої саме?
— Я утримую його думки на заземленому рівні. Змушую його мислити в
системі «один на один». Що довше він це робитиме, то довше до того
моменту, коли він вирішить утнути нове шоу жахів на кшталт того, проти
Міського Центру, і можливо, навіть грандіозніших масштабів. Знаєш, що
мене жахає? Він уже, ймовірно, має список потенційних цілей.
— Хіба він не написав, що не прагне більше робити такого знову?
Ходжес вишкіряється. Посмішка освітлює все його обличчя.
— Йо, написав. А ти знаєш, як вгадати, коли такі парубки брешуть? У них
губи ворушаться. Тільки у випадку Містера Мерседеса він це робить, пишучи
листи.
— Або спілкується зі своїми цілями на сайті «Блакитна Парасолька». Як він
це робив з Оллі.
— Йо.
— Якщо ми припускаємо, що він досяг успіху з нею тому, що вона була
психологічно вразливою… вибач мені, Білле, але чи має він підстави
вірити, що може досягти успіху з тобою з таких же причин?
Він дивиться у свій бокал і бачить, що той порожній. Він береться сам
собі налити ще півбокала вина, думає, як воно може подіяти на його шанси
на успішні дії при поверненні до спальні, і натомість обмежується
маленькою калюжкою на дні бокалу.
— Білле?
— Можливо, — мовить він. — Після виходу на пенсію я був поплив. Але я не
такий втрачений, як твоя сестра… — Більше ні, принаймні. — …та й не це
важливо. Це не висновок з листів чи зі спілкування на «Блакитній
Парасольці».
— А що ж тоді?
— Він стежив. Ось який висновок. Це робить його незахищеним. На жаль, це
також робить його небезпечним для моїх відомих йому друзів. Я не думаю, щоб він знав про те, що я балакав з тобою…
— Дещо більше, ніж просто балакав, — каже вона, похитуючи бровою на манер
Ґраучо[205].
— …але він знає, що в Олівії була сестра, і ми мусимо припускати, що він
знає, що ти зараз у місті. Тобі треба стати суперобережною. Не забувай
замикати двері, коли ти тут…
— Я завжди їх замикаю.
— …і не вір тому, що чутимеш з домофону. Будь-хто може сказати, ніби він
із якоїсь кур’єрської служби й потребує твого підпису. Перед тим як
відчинити двері, ідентифікуй візуально всіх, хто прийшов. Звертай увагу
на оточення, коли виходиш. — Він нахиляється вперед, крапля в його бокалі
залишається неторкнутою. Йому більше не хочеться вина. — Слухай, це
важливо, Джейні. Коли будеш надворі, будь уважною до того, що робиться на
дорозі. Не тільки за кермом, а й коли йдеш пішки. Тобі знайомий термін
БОЛО?
— Поліцейський жаргон, означає: «бути обачним ловцем».
— Так і є. Коли ти надворі, ти мусиш БОЛО щодо будь-якого автомобіля, який з’являється в безпосередній до тебе близькості.
— Як та пані з її чорними джипами, — каже вона з усмішкою. — Місіс Як-
там-її.
Місіс Мельбурн. Згадка про неї торкає якийсь туманний асоціативний вмикач
на задвірках розуму Ходжеса, але це відчуття зникає раніше, ніж він
встигає його відстежити, не кажучи вже про те, щоб розчухати.
Джерому також слід бути насторожі. Якщо Містер Мерседес катається повз
домівку Ходжеса, він бачив Джерома, як той косить траву, ставить сітки на
вікна, чистить ринви. Ймовірно, і Джейні, і Джером у безпеці, але
ймовірно, що недостатньо. Цей Містер Мерседес — згусток невмотивованого
вбивства, а Ходжес уже розпочав навмисне його провокування.
Джейні читає його думки.
— А ти вже… як ти про це казав? Накручуєш його.
— Йо. І найближчим часом я збираюся вкрасти дрібку часу за твоїм
комп’ютером, щоб накрутити його ще трохи дужче. Послання в мене вже
цілком продумане, але я хочу ще дещо додати. Мій напарник сьогодні
розкрив одну велику справу, і є спосіб, яким чином я можу це використати.
— А що там було?
Нема підстав не розповідати їй; уже завтра все буде у ранкових газетах, щонайпізніше — в неділю.
— Шляховий Джо.
— Той, що вбиває жінок на відпочинкових зупинках? — А коли він киває: —
Він відповідає твоєму профілю щодо Містера Мерседеса?
— Зовсім ні. Але нашому парубку про це не обов’язково знати.
— Що саме ти намірився зробити?
Ходжес їй розповідає.
14
Їм не доводиться чекати ранкової газети; повідомлення про те, що Доналд
Дейвіс, уже підозрюваний у вбивстві своєї дружини, признався у вбивствах
Шляхового Джо, очолює випуск новин об одинадцятій вечора. Ходжес і Джейні
дивляться телевізор, лежачи в ліжку. Для Ходжеса повторний інтеркурс
виявився натужним, але найвищою мірою приємним. Він усе ще важко дихає, він спітнілий, йому треба сходити в душ, але вже минув довгий-довгий час
відтоді, як він почувався таким щасливим. Таким дощенту щасливим.
Коли ведуча новин переходить до цуцика, який застряг у дренажній трубі, Джейні натискає кнопку на пульті й вимикає телевізор.
— Окей. Це може спрацювати. Але ж, Боже мій, це так ризиковано.
Він знизує плечима:
— Без можливості звернутися до поліцейських ресурсів, я вбачаю в цьому
найкращий для мене спосіб просунутися вперед.
І його це влаштовує, бо це саме той спосіб, яким він бажає просуватися
вперед.
Ходжес мельком думає про те саморобне, але дуже ефективне бойове
знаряддя, яке він тримає в шухляді свого комода, про ту картату
шкарпетку, наповнену підшипниковими кульками. Він уявляє собі, як було б
приємно використати Веселий Ляпанець на такому сучому сину, який
вганяється одним з найважчих у світі легкових автомобілів у натовп
беззахисних людей. Такого, напевне, не трапиться, але це можливе. У цьому
найкращому (і найгіршому) з усіх світів, більшість речей можливі.
— Як ти зрозумів те, що моя мати сказала наприкінці? Про Олівію, яка чула
привидів?
— Мені треба подумати про це трішечки більше, — відповідає Ходжес, проте
він уже про це подумав і, якщо він правий, у нього, можливо, мається ще
одна доріжка до Містера Мерседеса. Він волів би не втягувати в це Джерома
Робінсона більше, ніж той уже втягнутий, але якщо він збирається
розібратися в останніх словах місіс Вортон, мабуть, йому таки доведеться.
Він знає з півдюжини копів із Джеромовою обізнаністю в комп’ютерах і не
може звернутися до жодного з них.
«Привиди, — думає він. — Привиди в машині».
Він сідає, скидаючи ноги з ліжка на підлогу.
— Якщо запрошення мені залишитися тут іще діє, що
