Містер Мерседес - Стівен Кінг
між шепотом і гарчанням. — Про що це ти таке к-херам патякаєш?
Він підводиться й дибає по підвалу непевним колом на ногах-ходулях, смикаючи себе за волосся так, що аж з очей тече. Про матір уже забуто.
Про згорілу лазанью забуто. Про все забуто, окрім цього ненависного
послання.
У нього навіть вистачило нахабства вставити туди смайлик!
Смайлик!
Брейді копає крісло і, забиваючи собі на ступні пальці, посилає його
котитися в протилежний бік кімнати, де те б’ється об стіну. Потім він
розвертається і біжить назад до комп’ютера Номер Три, нависаючи над ним, наче гриф-стерв’ятник. Перший його імпульс — негайно відповісти, назвати
цього клятого копа брехуном, ідіотом із породженою ожирінням ранньою
хворобою Альцгаймера, анальним рейнджером, який смокче член у свого
дворового пацана-ніґґера. Потім якась видимість раціонального мислення —
крихкого й хисткого — знов повертається до нього. Він ставить на місце
крісло й заходить на веб-сайт міської газети. Аби побачити, про що
розводився Ходжес, йому навіть не треба клацати на рубриці ГОЛОВНІ НОВИНИ
ДНЯ; все воно просто тут, на першій шпальті завтрашнього числа газети.
Брейді за місцевими кримінальними новинами стежить старанно, тож йому
добре знайоме й ім’я Доналда Дейвіса, і його красиво виточене обличчя.
Він знає, що копи підозрювали Дейвіса у вбивстві власної дружини, і
Брейді не сумнівався, що це зробив цей чоловік. А тепер цей ідіот
зізнався, але не тільки в її вбивстві. Судячи з газетної статті, Дейвіс
також зізнався у зґвалтуваннях-убивствах ще п’ятьох жінок. Коротше, заявив, що Шляховий Джо — це він.
Спершу Брейді не може пов’язати цього з хамським посланням екс-копа.
Потім йому доходить у спалаху зловісного осяяння: поки Донні Дейвіс
перебуває в стані «душа нарозпаш», він наміряється також зізнатися в
авторстві Бійні біля Міського Центру. Може, навіть уже це зробив.
Брейді крутиться, наче дервіш, обертається раз, другий, третій. У нього
розколюється голова. Серце б’ється йому в грудях, у шиї, у скронях. Він
відчуває його навіть у яснах і в язику.
Чи це Дейвіс сказав щось про валет-ключ? Оце-от до всього й спричинилося?
— Не було там ніякого валет-ключа, — промовляє Брейді… от тільки як він
може бути в цьому впевненим? А якщо був… якщо вони повісять цю справу на
Доналда Дейвіса й таким чином вкрадуть у Брейді Хартсфілда його великий
тріумф… Після всіх тих ризиків, на які він тоді наважився…
Більше стримуватися він не може. Він знову сідає перед Номером Три й
починає писати послання до kermitfrog19. Коротеньке й просте, але руки в
нього тремтять так сильно, що воно в нього займає майже п’ять хвилин.
Відсилає він його відразу ж, щойно закінчив, не переймаючись тим, щоб
перечитати текст.
ТИ МІШОК ЛАЙНА ЗАСРАНЕЦЬ ТИ. ОКЕЙ, ключа там не було в замку запалювання, але ключ був ніякий не Валет-ключ. Там був запсаний ключ у бардачку, а як
я відімнкув машину ЗАЛИШАЄТЬСЯ ТОБІ ВИРАХУВАТИ СРАКОГОЛОВИЙ. Доналд
Дейвіс не має діла до цього злочину. Я повторюю, Доналд Дейвіс не має
діла до цього злочину. Якщо ти казатимеш людям що це він зробив, я тебе
вб’ю, хрча це і буе благо а не вбивство для такого кінченого як ти.
Підпис:
СПРАВЖНІЙ Мерседес-Кілер.
PS: Твоя мати була шльондрою, вона давала в дупу & вилизувала сперму з
риштаків.
Брейді вимикає комп’ютер і піднімається нагору, залишаючи матір хропти на
дивані, замість того щоб допомогти їй перебратись у ліжко. Він ковтає три
пігулки аспірину, додає четверту, а потім лежить у своєму ліжку з широко
розплющеними очима й дрижить, аж поки на сході не займаються перші
промені світанку. Нарешті на дві години він западає в сон — тонкий, і
повний марень, і неспокійний.
16
Уранці в суботу Ходжес робить омлет, коли до кухні в своєму білому
халаті, з вологим після душу волоссям, входить Джейні. Волосся зачесане
назад, й від цього її обличчя здається ще молодшим, ніж раніше. Він знову
собі думає: «Сорок чотири?»
— Я шукав шинку, але так і не знайшов. Зрозуміло, що вона все одно може
десь там бути. Моя колишня заявляла, що переважна більшість американських
чоловіків страждають на хворобу під назвою «холодильникова сліпота». Не
знаю, чи існує гаряча телефонна лінія для таких випадків.
Вона показує рукою на його черево.
— Гаразд, — киває він. А тоді, бо їй, здається, це подобається: — Йо.
— І, до речі, який у тебе холестерин?
Він усміхається й відповідає:
— Тости? Вони цільнозернові. Як тобі, мабуть, самій це відомо, бо ти сама
їх купувала.
— Одну скибочку. Ніякого масла, тільки трішки джему. Що ти збираєшся
сьогодні робити?
— Поки ще не впевнений, — хоча він думає, що непогано було б побачитися з
Редні Стіпелзом у Цукрових Пригірках, якщо Редні сьогодні на чергуванні й
так само «Невсипущий». А ще йому треба побалакати з Джеромом про
комп’ютери. Там безкінечні перспективи.
— Ти перевіряв «Блакитну Парасольку»?
— Хотів спершу приготувати тобі сніданок. І собі. — Це правда. Він дійсно
прокинувся з більшим бажанням нагодувати своє тіло, ніж заткнути корком
певну порожню діру в себе в голові. — Крім того, я не знаю твого паролю.
— Пароль «Джейні».
— Бажаєш поради? Зміни його. Насправді це порада хлопця, який працює на
мене.
— Джерома, правильно?
— Так, це його ім’я.
Він засмажив півдюжини яєць, і вони з’їли їх усі, поділивши омлет точно
посередині. Йому майнула думка спитати, чи не шкодує вона про минулий
вечір, але він гадає, що її поводження за сніданком уже є відповіддю на
це питання.
Коли посуд опиняється в мийці, вони йдуть до її комп’ютера й майже чотири
хвилини сидять безмовно, читаючи й перечитуючи останнє послання від
merckill’а.
— Свята телиця, — нарешті мовить вона. — Ти хотів його накрутити, і я б
сказала, він уже цілком накручений. Ти бачиш усі ті помилки? — Вона
показує на «запсаний» і «відімнкув». — Чи це частина того — як ти його
був назвав? — стилістичного маскування?
— Я так не думаю. — Ходжес дивиться на «буе» і посміхається. Він не може
втриматися від посмішки. Риба відчуває гачок, і той вгрузає глибше. Їй
досадно. Їй боляче. — Гадаю, з такими помилками друкує текст людина, коли
вона розлючена, як той чорт. Останнє, чого він очікував, це те, що в
нього виникнуть проблеми зі славою. Через це він і шаліє.
—
